Стратегія, якої не існує. Які погляди Трампа на конфлікт в Україні та які кроки планує робити Зеленський?
Про те, коли команда Дональда Трампа підготує свій "план закінчення війни в Україні" і що до нього може увійти, до яких поступок можуть схиляти Україну та чи готова на них піти українська влада, як може бути вирішене питання з контролем над територіями та вступом України в НАТО, чи з'являться в Україні миротворці і на кого із союзників найбільше можна розраховувати - про це читайте в матеріалі заступника головного редактора РБК-Україна Мілана Лєліча.
Після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США минуло вже майже три тижні. І за цей час фактично щодня у провідних західних виданнях виходить по одній, або й по декілька розлогих статей на тему того, як майбутній президент США збирається закінчувати російсько-українську війну, на які умови можуть погодитися Вашингтон, Київ та Москва, які поступки для них неприпустимі і таке інше.
Всі ці матеріали, як правило, базуються на коментарях різних анонімних джерел, а в найкращому випадку - на відкритих висловлюваннях людей з республіканського середовища США. Однак часто все зводиться до спроб здогадатися, що може означати вибір Трампа щодо того чи іншого кандидата на посаду у його майбутній адміністрації. Це супроводжується аналізом постів у соціальних мережах самого Трампа та його близького оточення, а іноді навіть особистими роздумами автора статті.
Після розмов з кількома представниками вищого військово-політичного керівництва України, РБК-Україна прийшло до висновку, що на сьогоднішній день все ще залишається незрозумілим, що саме містить "план Трампа щодо України". Як сам Трамп, так і його нинішні радники не зробили жодних конкретних пропозицій для Києва.
Поширення в медіа різноманітних "мирних ініціатив" та концепцій – це наразі складова внутрішньої боротьби в оточенні потенційного президента США, яка почалася ще до виборів. Також варто відзначити, що різні заяви в соціальних мережах на українську тематику від мільярдера Ілона Маска і сина колишнього президента Дональда Трампа-молодшого вписуються в контекст цієї боротьби за увагу лідера.
Ілон Маск (зображення: Getty Images)
Наразі ж він, у свою чергу, більше зосереджений на внутрішньополітичних справах, які завжди займали важливе місце в порядку денному Трампа. Проте питання України невдовзі стануть актуальними. Можливо, ми станемо свідками ще одного його дзвінка до Кремля, який буде більш конкретним. Того ж часу до Сполучених Штатів поїде керівник Офісу президента України Андрій Єрмак.
"Нам важливо опинитися там, у Трампа, раніше за росіян, просунути свою концепцію", - каже РБК-Україна співрозмовник у президентському оточенні.
За даними джерел, упродовж наступного місяця, до Різдва, перспективи можливого мирного врегулювання стануть більш чіткими. До 20 січня команда Трампа прагне мати готову стратегію щодо України, щоб, отримавши реальні повноваження, швидко впровадити її. Хоча це не станеться за обіцяні "24 години", проте очікується, що процес буде доволі оперативним. Цей "турборежим" в американському стилі, до речі, пошириться не лише на українське питання, а й на ситуацію на Близькому Сході, проблеми з нелегальними мігрантами та інші виклики - Трампу буде важливо з перших днів на посаді продемонструвати свою здатність вирішувати актуальні проблеми, контрастуючи з попередником, якого він зазвичай називав "сонним Джо". Проте, у випадку з Україною, далеко не факт, що "турборежим" виявиться ефективним - конфлікт має надто великі масштаби, і навіть Трамп не зможе контролювати всі аспекти ситуації.
Фактично весь поточний рік основні дипломатичні зусилля України концентрувалися навколо власних механізмів: формули миру, самітів миру, згодом - плану перемоги. Що зараз, після перемоги Трампа, робити з цим інструментарієм, в Києві ще не вирішили. Принаймні, остаточно прибирати їх зі столу українська влада не збирається.
Два ключові та найскладніші аспекти, які є основою будь-якої можливої мирної угоди, стосуються територіальних питань і гарантій безпеки. Що стосується територій, то, згідно з даними джерела, Україна ніколи не погодиться на формальне відмовлення від будь-яких своїх територій, які були визнані на момент 1991 року, оскільки це суперечить чинному законодавству.
Проте, як тимчасовий варіант і основа для будь-яких переговорів, пропонуються кордони, які існували перед початком повномасштабного вторгнення, а саме 23 лютого 2022 року. Це питання неодноразово піднімав Андрій Єрмак у своїх публічних виступах. Володимир Зеленський, в свою чергу, акцентував увагу на можливості повернення Криму через дипломатичні засоби.
Зустріч Зеленського та Трампа у Нью-Йорку (фото: Getty Images)
Очевидна проблема в тому, що Росія категорично незгодна ні на який відхід з поточної лінії зіткнення, ні до кордонів лютого-2022, ні тим більше до кордонів-1991 (при тому, що кордони-1991 у публічних заявах українського керівництва стали звучати дещо рідше) .
Основна переговорна позиція агресорів базується на ультиматумі, озвученому Володимиром Путіним ще влітку, який вимагає від України відмови від територій, що наразі перебувають під її контролем у Херсонській та Запорізькій областях. Інший важливий аспект полягає у тому, що ситуація на фронті поки що не на користь України: в останні місяці ми втрачаємо території в Донбасі, а не звільняємо їх. Крім того, країна-агресор активізувала свої зусилля для захоплення якомога більшої кількості земель перед можливими переговорами.
Отже, теоретично можливий сценарій полягає в тому, що Донецька, Луганська, Херсонська, Запорізька області та Крим залишаться закріпленими в конституціях як частини України і Росії. Такі випадки не є рідкістю в історії. Насправді ж обидві сторони, скоріш за все, збережуть контроль над тими територіями, які їм вдасться утримувати до завершення активних бойових дій.
Це і стане тією самою "замороженою" ситуацією, яку категорично не приймають у Києві, і, що цікаво, з якою також не погоджуються в Москві. Однак, хоча цей сценарій виглядає ймовірним, він не є єдиним можливим варіантом. Варто врахувати, що в умовах нинішніх "реалій" частина Курської області Росії може залишитися під контролем України — такий розвиток подій, безумовно, є неприйнятним для Москви. Тому в кулуарах обговорюються можливі угоди, наприклад, про обмін частини Курщини на захоплені росіянами території Харківської області. Або, що більш ймовірно, на Запорізьку АЕС, яка приносить окупантам більше проблем, ніж вигоди. Однак наразі це залишаються лише припущення.
Іншим важливим аспектом є те, як у таких обставинах гарантувати справжнє припинення вогню, коли між сторонами панує повна недовіра. Найбільш очевидним теоретичним рішенням є розгортання миротворчих сил.
За інформацією декількох співрозмовників РБК-Україна, у "плані Трампа", коли він нарешті буде представлений у будь-якому форматі, також міститиметься ідея про введення миротворців, які, за задумом, мають походити з Європи. Це цілком узгоджується з концепцією Трампа, що "безпека Європи - це відповідальність самих європейців".
Ставлення до цієї концепції в Україні наразі лишається доволі стриманим. Введення миротворчих сил фактично означає прийняття ситуації з "замороженням конфлікту" на невизначений термін, що є неприйнятним для нашої країни. Існують також конкретні практичні перешкоди, зокрема, надто протяжна лінія фронту, яку потрібно контролювати, що значно перевищує, наприклад, ситуацію в Кореї чи Лівані.
Не можна стверджувати, що великі країни Європи швидко погодяться на відправлення значних військових контингентів в Україну, адже це пов'язано з величезними ризиками. Можливо, масштаби миротворчої місії можуть бути розширені за рахунок участі третіх держав і переведені під егідою ООН, залучивши, наприклад, представників Бангладешу чи Аргентини. Проте на сьогодні це залишається лише теоретичною можливістю.
Не менш суттєвим аспектом, ніж територіальні питання, є забезпечення безпеки для України, яке необхідне для протидії потенційній російській агресії. Це стане актуальним у будь-якому сценарії, незалежно від того, яким чином буде вирішено ситуацію на місцях.
Співрозмовники The New York Times з України наголосили, що питання гарантій безпеки є важливішим, ніж територіальні питання. За результатами спілкування з джерелами в військово-політичному керівництві країни, РБК-Україна з’ясувала, що існує розбіжність думок щодо цього. "На мою думку, ключовим є збереження України як незалежної держави. Нам необхідно утримувати позиції, з яких, коли настане відповідний момент, ми зможемо повернути наші захоплені території. Проте не всі поділяють мою точку зору", - зазначив один з опитаних.
Безумовно, головною гарантією для України стало би членство в НАТО і захист як мінімум підконтрольних територій колективними гарантіями безпеки згідно зі статтею 5 Північноатлантичного договору.
Зеленський на саміті НАТО у Вашингтоні (фото: Getty Images)
Перший крок на цьому шляху - отримати офіційне запрошення до Альянсу, що зазначено першим пунктом в плані перемоги Зеленського. Судячи з усього, часткове зняття заборони на удари вглиб РФ далекобійною зброєю - це максимум сміливості, на який готова адміністрація Джо Байдена, що йде. Хоча в українській владі досі очікують, що під кінець своєї каденції Байден все ж таки може піти на такий крок - запросити Україну до НАТО.
Ще одна концепція, яка обговорюється в українських урядових колах, стосується отримання не лише військово-політичних, а й економічних гарантій безпеки. Такі економічні зобов'язання можуть виявитися набагато дієвішими, ніж лише політичні домовленості. Іншими словами, якщо західні компанії інвестують серйозні кошти в Україну і ці інвестиції виявляться під загрозою через нову агресію з боку Росії, то саме ці підприємства почнуть тиснути на свої уряди, вимагаючи захисту своїх активів.
За словами одного із співрозмовників РБК-Україна, з цим розрахунком і було виписано окремі пункти плану перемоги Зеленського, зокрема, щодо розробки родовищ літію - надважливого металу в епоху розвитку електроніки та популярності електромобілів.
Однак недоліком цих концепцій є те, що вони не враховують можливість відновлення кордонів 1991 року. Республіканці підходять до ситуації з прагматичної точки зору. Наприклад, у вас є літій на Житомирщині — це зрозуміло, його потрібно захищати. А що з Донбасом? Вугілля? Воно нам не потрібне, у нас є власні запаси. Аргументи про "нашу землю" та "наших людей", яких слід повернути, вони не сприймають, заявляючи: "Ви ж втратили Донбас 10 років тому, так що там уже не ваші люди", і в такому дусі, — ділиться думкою один із співрозмовників видання.
Перемогу Дональда Трампа з великою розгубленістю сприйняли і європейські союзники України. Фактично всі з них, хто відкрито, а хто негласно підтримували його суперницю Камалу Гарріс, і тепер, як і Україна, вимушено зіткнулися з новою, непередбачуваною реальністю. Відсутність реальної інформації про те, що Трамп збирається робити щодо України (і всієї Європи в цілому), і породжує різні навколокапітулянтські ідеї, на кшталт необхідності "заморозки конфлікту" якнайшвидше.
На завершення третього року масштабного конфлікту найнадійнішими партнерами України залишилися країни Балтії та Північної Європи. Хоча обсяги наданої підтримки вражають (з огляду на розміри цих держав), Україні, безумовно, цього недостатньо.
Ситуація з провідними країнами Європи є досить складною. Німеччина опинилася в серйозній політичній кризі, і перед виборами канцлер Олаф Шольц став першим лідером з великої сімки, який порушив негласну заборону на спілкування з Путіним. Однак, можливі зміни у владі в Берліні, з приходом християнських демократів під керівництвом Фрідріха Мерца, можуть стати позитивним сигналом для України. Риторика Мерца виглядає набагато рішучішою в порівнянні з позицією Шольца.
Велика Британія після приходу до влади лейбористів загалом зберегла курс на підтримку України, але за оцінкою співрозмовників видання, Лондон все ж таки став поводитися менш рішуче. До того ж, уряд Кіра Стармера зараз зіткнувся з масою внутрішніх проблем і різким обвалом рейтингів.
У таких умовах французький президент Емманюель Макрон може стати потенційним лідером Європи, особливо в контексті української проблематики. Він пропонує бачення Європи, яка покладається на власні сили, а не лише на США — концепція, яку він сформулював ще до початку повномасштабного вторгнення Росії і яка виглядає вкрай актуальною в умовах американського ізоляціонізму за часів Трампа. Проте, після парламентських виборів влітку політична позиція Макрона значно послабилася. Його пропозиція щодо відправки французького контингенту в Україну, яка активно обговорювалася на початку року, наразі забулась і викликала різке негативне сприйняття в суспільстві.
Емманюель Макрон на брифінгу у Києві (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)
У будь-якому випадку, без підтримки США Україні буде важко, якщо не неможливо, вести оборонні дії (не кажучи вже про можливі контрнаступи). Це особливо актуально, якщо радикальні прихильники Трампа втілять своє передвиборче гасло "Більше жодного долара Україні!" Володимир Зеленський також це визнає. "Якщо вони (США) зменшать допомогу, я вважаю, що ми програємо," - зазначив він у інтерв'ю для Fox News, каналу, який користується популярністю у Трампа.
Безумовно, навіть якщо новий президент США вирішить реалізувати план "примусу України до миру" і в один момент припинить всю допомогу, Україні не варто поспішати з висновками про втрату можливості для опору. Адміністрація Байдена ще надасть кілька мільярдів доларів у вигляді допомоги, численні угоди про фінансову та військову підтримку вже підписані на наступні роки з різними країнами та організаціями. Багатомільярдні контракти на постачання озброєнь для України залишаться в силі, і вітчизняне військове виробництво демонструє безпрецедентні результати тощо.
Але як довго це триватиме? Жоден з експертів, з якими поспілкувалися журналісти РБК-Україна, не може дати однозначної відповіді. Багато чого залежить від того, як Трамп втілить в життя другу частину свого плану — "примушення до миру" Росії. Щодо можливостей та намірів агресора продовжувати війну, існує безліч оцінок на невизначений період. З одного боку, Кремль не прагне до нової хвилі мобілізації, а альтернативні варіанти, такі як залучення військових з Північної Кореї, не можуть кардинально вирішити проблему нестачі живої сили. Російська економіка, з одного боку, сильно перегріта і може зазнати краху вже наступного року, з іншого — має потенціал функціонувати в нинішньому режимі ще кілька років.
"У США є інструменти, батіг і пряник, щоб впливати на росіян. Наприклад, можуть десь послабити санкції, на кшталт "ми дамо вам трохи більше економіки за межами БРІКС, у рамках якого у вас поки не сильно виходить - а ви за це підете на такі-то поступки", - каже один із співрозмовників видання.
У будь-якому разі, спільна думка експертів РБК-Україна серед керівництва країни свідчить про те, що завершення конфлікту наступного року, згідно з планом Трампа чи іншим можливим сценарієм, є цілком реальним варіантом. Проте, це не можна назвати гарантованим результатом.
