Перемогти залежність від Сполучених Штатів: чи може Європа сама забезпечити свою безпеку?
Обійми на саміті НАТО в Гаазі не здатні замаскувати реальність: бути союзником США за президентства Трампа стає все складніше.
Незважаючи на те, що європейські держави зобов'язалися підвищити свої витрати на оборону, їхня стратегічна залежність від США, які стають дедалі менш надійним партнером, залишається незмінною.
А поки Америка загрожує відстороненням, політичні лідери досі не ставлять головного питання: чи здатна Європа самостійно подбати про свою безпеку?
Лише через кілька днів після того, як генеральний секретар НАТО Марк Рютте назвав саміт Альянсу в Гаазі безумовним досягненням, Сполучені Штати вирішили призупинити підготовлену відправку військової техніки до України та знизити деякі санкції щодо кількох російських фінансових установ.
Невдовзі після ухвалення рішення міністра оборони Піта Гегсета президент США Дональд Трамп, здається, вирішив його скасувати. Проте залишається незрозумілим, наскільки тривалим і серйозним буде це "скасування".
Американська політика продовжує залишатися вкрай непередбачуваною, і саме ця обставина викликає побоювання у європейських країн.
Хоча Рютте намагається продемонструвати свою лояльність, Трамп ясно сигналізує, що безпекові зобов'язання США більше не будуть залежати від прагнень Європи до зміцнення власної обороноздатності.
На саміті НАТО держави-учасниці домовилися збільшити цільові витрати на оборону з 2% до 5% від ВВП до 2035 року. Хоча агресія Росії проти України підкреслила важливість укріплення оборонних можливостей, основним імпульсом стали недооцінка Європейського Союзу з боку Трампа.
Втім, легкість, з якою була дана ця обіцянка, викликає серйозні сумніви щодо її виконання.
Німеччина володіє певним фінансовим простором завдяки тривалому недофінансуванню та відносно низькому рівню державного боргу. Тим часом, інші значні країни Європи, такі як Франція, Велика Британія та Італія, опиняються під тиском суворих бюджетних обмежень.
Однак проблема не лише у фінансах. Нові зобов'язання НАТО створюють серйозні стратегічні виклики. Оскільки саме США визначають умови, вирішувати, чи виконує Європа свої обов'язки, будуть Трамп і його наступники.
Ситуацію ускладнює те, що європейські країни взяли на себе зобов'язання витрачати 5% ВВП на оборону без жодної зустрічної гарантії з боку США.
Таке рішення може призвести до посилення американської дистанції: якщо Європа не виконуватиме свої зобов'язання, США матимуть підстави для зменшення підтримки. Водночас, якщо зобов'язання будуть виконані, Вашингтон може стверджувати, що Європа вже не потребує допомоги з боку Америки. Це класичний приклад "замкненого кола".
Незважаючи на ці загрози, жоден з керівників ЄС не намагався пов'язати підвищення витрат на оборону з конкретними запевненнями безпеки від Сполучених Штатів.
Проте ризики залишаються цілком серйозними: Елбрідж Колбі, заступник міністра оборони США з питань політики та один із розробників стратегії Трампа щодо НАТО, зазначає, що Сполученим Штатам варто зменшити свої військові зобов'язання навіть перед такими важливими партнерами, як Австралія.
Обійми на саміті НАТО в Гаазі не здатні замаскувати істину, що
Ставати партнером США за часів Трампа виявляється все більш складним завданням.
Враховуючи ці обставини, навряд чи можна вважати цей саміт успіхом для Європи.
До того ж думка, ніби збільшення витрат на оборону саме по собі вирішить стратегічні проблеми ЄС, є вкрай хибною.
Узгодження оборонних бюджетів з метою уникнення дублювання і марнотратства стане непростим завданням. Досі тривають дебати щодо того, чи слід інвестувати виключно в європейські компанії, адже багато європейців вважають, що міцні зв'язки зі Сполученими Штатами забезпечують необхідну підтримку.
У цьому контексті президент Франції Емманюель Макрон опинився в певній ізоляції. Багато людей сприймають його ініціативу "купувати європейське" як спробу підтримати французьку оборонну промисловість.
У реальному житті значна частина початкових витрат, ймовірно, буде витрачена на американські підприємства, які мають більшу готовність оперативно постачати важливе озброєння.
Це лише частина наявних труднощів. Наприклад, проект Future Combat Air System (FCAS), який є найбільш амбіційною спільною ініціативою з розробки бойового літака в Європі та об'єднує зусилля компаній Dassault, Airbus і Indra, стикається з посиленням напруженості між Dassault і Airbus.
Французька компанія Dassault, впевнена у своїх технологічних можливостях, виступає проти управлінської структури, яка надає право вето її німецьким та іспанським партнерам. Вона стверджує про своє право на лідерство в проєкті і зазначає, що має намір здійснити його в разі необхідності самостійно.
Незважаючи на потужну політичну підтримку з боку Франції та Німеччини, ця напруга викликає невизначеність стосовно майбутнього програми, що підкреслює суттєві індустріальні конфлікти в оборонному співробітництві Європи.
Крім того, численні європейські уряди висловлюють занепокоєння, що надмірна рішучість у прагненні до автономії може лише пришвидшити відхід Трампа від Європи.
Отже, закупівля військової техніки часто свідчить про прагнення уникнути роздратування з боку Сполучених Штатів.
Наприклад, нещодавнє замовлення Данією ще чотирьох американських винищувачів F-35 відбулося саме тоді, коли Трамп знову заговорив про плани купівлі Гренландії. Закупівля F-35, які не є навіть найсучаснішими американськими літаками, розглядалася як спроба задобрити Трампа.
У 2035 році в Європі, ймовірно, буде від 500 до 700 F-35, тоді як поза Францією - лише 24 Rafale.
У більшості держав ЄС принцип "підтримуй європейське" не займає провідної позиції. Однак, залежність від американських озброєнь фактично надає Сполученим Штатам можливість контролювати їх використання.
Наприклад, затримки в оновленнях програмного забезпечення значно впливають на бойову ефективність F-35. Крім того, всі американські літаки зобов'язані повідомляти своїм виробникам про маршрути польотів, що означає, що жодна європейська військова операція не може відбутися за їхньої участі без погодження зі США.
Незважаючи на це, концепція того, що Сполучені Штати можуть у майбутньому переслідувати цілі, які не відповідають інтересам Європи, практично не стає темою розмови серед європейських чиновників. Якщо ж це питання піднімається, його зазвичай швидко відкидають як надто тривожну.
Все це свідчить про політичну слабкість Європи та її страхи.
Кая Каллас, головний представник Європейського Союзу з питань зовнішньої політики та безпеки, відображає домінуючу позицію: США не підлягають публічній критиці. Президент Європейської ради Антоніу Кошта, з моменту свого обрання в 2024 році, переважно утримується від коментарів на важливі питання безпеки.
Комісар з оборонних питань Андрюс Кубілюс є одним з небагатьох, хто розуміє важливість підготовки Європи до незалежного захисту. Однак навіть він не заглиблюється у детальний розгляд політичних і стратегічних наслідків такого рішення, зокрема в аспектах прийняття рішень та здійснення закупівель.
Перші два роки війни в Україні підняли авторитет ЄС, але нинішня політика США оголила незручну реальність: найбільший страх Європи - це справжня незалежність.
