Сергій Ткач, відомий як Пологівський маніяк: довічне ув'язнення, численні жертви та зруйновані життя.
Сергій Ткач отримав довічний вирок у 2008 році за низку вбивств, які він вчинив у різних областях України. Однак його справа стала відомою не лише через жахливі злочини, а й через численні судові помилки, що мали місце під час розгляду справи.
У грудні 2008 року Сергія Ткача, відомого як "маніяк з Пологів", визнали винним у суді та засудили до довічного ув'язнення. Цей процес виявився не лише справою про серійні вбивства, а й підкреслив серйозні проблеми в українській правоохоронній системі, які існували в 1990-х і на початку 2000-х років. В ході розслідування було допущено безліч помилок, що призвели до страждань невинних людей. Про це йдеться у матеріалі журналу "Фокус".
Правоохоронцям знадобилося досить багато часу, щоб вийти на слід вбивці. Сергія Ткача затримали у його будинку на околицях Пологів у серпні 2005 року. Коли оперативники прийшли, Ткач зустрів їх зі словами: "Я чекав на вас цілих 25 років".
Сергій Ткач з'явився на світ у 1952 році в Кисельовську, що в Кемеровській області колишнього СРСР, нині Росії. Протягом різних періодів свого життя він проживав і вчиняв злочини в Дніпропетровській, Запорізькій, Харківській та інших областях. Його жертвами були переважно дівчата віком від 8 до 17 років. У 2005 році його затримали, а в грудні 2008 року Апеляційний суд Дніпропетровської області виніс рішення про довічне ув'язнення Ткача.
Згідно з інформацією, наданою судом, провину Ткача вдалося довести щонайменше у 29 випадках вбивств, серед яких більшість жертв становили неповнолітні. Деякі публікації згадують про 33 або навіть 37 жертв. Різниця в цифрах пояснюється тим, що деякі епізоди не були визнані судом як доведені, незважаючи на визнання самого обвинуваченого. Цю інформацію підтвердили українські ЗМІ та представники судової системи.
Слідство вказувало, що Ткач володів знаннями в галузі криміналістики і раніше мав стосунок до правоохоронних структур, що давало йому змогу роками уникати викриття і підлаштовуватися під методи оперативної роботи.
Судовий процес над Ткачем тривав декілька років і викликав значний суспільний інтерес. В результаті, суд визнав його винним і призначив довічний термін ув'язнення — найсуворіше покарання, яке передбачене українським законодавством.
Зарубіжні медіа також зацікавилися цим випадком, підкреслюючи, що він перетворився на одне з найбільших розслідувань у справах серійних вбивць в Східній Європі.
У репортажах про фінальний день судового розгляду повідомлялося, що Ткач, під час своїх свідчень стверджуючи, що вбив від 80 до 100 людей, залишався спокійним, коли оголошували вирок. Проте він висловив намір оскаржити рішення суду. В ході розгляду справи суду вдалося підтвердити від 33 до 37 вбивств.
"Ніхто так і не зміг зрозуміти, що стало причинами його вчинків. Спочатку він стверджував, що прагне помсти на жінках через жорстоке ставлення з боку своїх партнерок. Пізніше його пояснення звелося лише до елементарного сексуального задоволення. Суть у тому, що ми просто не маємо чіткого уявлення про те, що спонукало його до скоєння цих злочинів," – зазначив суддя Сергій Волошко після оголошення вироку, як повідомляють українські ЗМІ.
Ткач служив у поліції Сибіру і застосовував свої фахові знання, аби заплутати детективів. Він часто утікав залізничними шляхами, обробленими смолою, що заважало пошуковим собакам вловлювати його слід.
Після того як він переїхав до України, його кар'єра була пов'язана з різноманітними ролями на вугільних шахтах та в промислових компаніях. Крім цього, він пережив чотири шлюби. У своїх свідченнях він зізнався, що вбивства, які почалися з 1980 року, мали "тваринний" характер, але не надав жодних детальних пояснень.
У 2018 році Сергій Ткач пішов з життя в Житомирській виправній колонії №8, де відбував покарання. За інформацією медіа, на його похорон не завітало жодного з рідних.
Однак найбільш трагічним наслідком злочинів Ткача стали помилкові вироки. У спробі зупинити хвилю вбивств слідчі органи неодноразово затримували і засуджували інших людей, часто на підставі вибитих зізнань.
Одним із найвідоміших випадків став суд над Максимом Дмитренком, який був засуджений на 13 років за вбивство 17-річної дівчини. Він провів за ґратами майже вісім років, поки Сергій Ткач не зізнався в цьому злочині. Дмитренко був звільнений лише 2012 року.
Коли охоронці в’язниці прибули, щоб сповістити Максима Дмитренка про його звільнення після семи років за ґратами, він спочатку не зміг повірити в це.
"Коли вони зайшли до моєї камери і попросили взяти сумку, я поцікавився, куди ж мене ведуть. Перші п'ять днів після виходу з в'язниці я перебував у такому шоковому стані, що не міг усвідомити, що відбувається," -- поділився Дмитренко в телефонній розмові з Kyiv Post.
Іншим прикладом стала справа Віталія Каїра, засудженого за вбивство 13-річної дівчинки. Він провів у в'язниці понад чотири роки, перш ніж справу переглянули після зізнань Ткача і результатів експертиз.
Окремі історії закінчувалися ще трагічніше. ЗМІ писали про чоловіка, звинуваченого у вбивстві власної доньки, який наклав на себе руки в СІЗО, не витримавши тиску і звинувачень. Пізніше з'ясувалося, що злочин також скоїв Ткач. Яків Попович, 14-річний підліток, був заарештований прямо на уроках у школі за вбивство родички. Він провів понад 8 років у в'язниці, перш ніж справу переглянули.
У матеріалах українських та міжнародних медіа колишні в'язні діляться свідченнями про жорстокі тортури, побиття та психологічний тиск, що застосовувалися для вибивання зізнань. Люди були змушені підписувати свідчення, щоб зупинити насильство. Родичі згадують, як роками намагалися довести невинуватість своїх близьких, стикаючись із байдужістю правоохоронної системи. Їхні історії стали важливою частиною суспільної дискусії щодо необхідності реформування слідчих органів та забезпечення компенсацій для тих, хто став жертвою незаконного позбавлення волі.
Експерти і журналісти, які аналізували справу Сергія Ткача, відносять його до типу так званих "організованих" серійних злочинців. Цей термін використовується в кримінальній психології для опису людей, які діють не імпульсивно, а продумано, із заздалегідь вибудуваною моделлю поведінки.
Ткач відзначався холоднокровністю, терплячістю та вмінням до тривалого самоконтролю. Він не шукав миттєвих емоційних розрядів або безладних дій; навпаки, протягом багатьох років формував свою власну "рутину", яка дозволяла йому залишатися непоміченим. У матеріалах слідства підкреслювалося, що він вмів адаптуватися до оточення і не викликав підозр, що є типовою характеристикою організованих злочинців.
Дослідники особливо акцентують увагу на ставленні Ткача до правоохоронних органів. Він не лише уникав затримання, а й сприймав конфлікти зі слідством як своєрідну інтелектуальну гру. В своїх свідченнях та бесідах із правоохоронцями він відкрито проявляв презирство до оперативників, зазначаючи, що протягом багатьох років "перемагав" систему, спостерігаючи, як замість нього затримують інших осіб. Це свідчить про його відчутне почуття переваги та контролю, яке для нього було не менш важливим, ніж самі вчинені злочини.
Згідно з думкою психологів, така точка зору часто асоціюється з антисоціальними характеристиками особистості: браком емпатії, неспроможністю співпереживати жертвам, схильністю до раціоналізації власних вчинків і перекладання відповідальності на інших. У той же час Ткач не заперечував факти злочинів, але сприймав їх з дистанцією, як окремі епізоди, а не як трагедії, що вражають людство.
Ключовим є те, що суд визнала Сергія Ткача цілком здатним до осуду. Це свідчить про те, що він усвідомлював суть своїх вчинків, розумів їх наслідки та мав можливість контролювати свою поведінку. Його злочини не трактувалися як наслідок психічного розладу або втрати зв’язку з реальністю. Натомість, мова йшла про свідомий вибір та стабільну поведінкову модель, яка сформувалася протягом тривалого часу.
Одним із ключових аспектів, що сформували психологічний профіль Ткача, експерти вважають його глибокі знання щодо принципів функціонування слідчих органів. Це знання посилювало його відчуття безкарності і зміцнювало впевненість у власній унікальності. Саме поєднання раціонального мислення, холодного аналізу і впевненості в своїй інтелектуальній перевазі зробило його одним з найнебезпечніших і найскладніших для затримання злочинців свого часу.
Раніше видання "Фокус" повідомляло, що вбивця української біженки Ірини Заруцької виявився частиною знаменитої злочинної групи в США.
Також стало відомо, що в Чехії засуджений вбивця подав до суду на в'язницю через зіпсоване Різдво. Його спеціально перевели в камеру з іншим убивцею попри те, що у в'язниці було достатньо вільного місця.
