Постійна готовність до війни: яким чином зміниться життя в Україні після конфлікту і які ризики несе старіння населення.

Демограф поділився думками про виклики, які очікують Україну після завершення конфлікту.

Війна, яку розв'язала Росія в Україні триває третій рік. Ніхто не знає, коли вона точно закінчиться, а ось які може принести наслідки, знають або ж здогадуються вчені.

ТСН.ua звернувся до Олександра Гладуна, заступника директора з наукової роботи Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ, щоб дізнатися про наслідки війни для України.

Чи варто людям, які залишились в Україні, усвідомити, що їхні діти та онуки можуть опинитися у війні?

- Після набуття Україною незалежності, ми дійсно розслабилися і жили у трохи уявному світі. Як виявилося, світ жорстокий. А взагалі, війни - це те, що притаманне людству протягом всієї його історії. Тож нам варто пам'ятати прислів'я: "Хочеш миру - готуйся до війни". Навіть після перемоги над Росією, обороноздатність країни має залишатися на першому місці.

На жаль, Росія залишиться на нашій геополітичній карті ще на багато років. Вона продовжуватиме становити загрозу, навіть якщо почне зазнавати змін або розпаду. Ми не можемо передбачити, які нові сили можуть з’явитися на її місці. Це можуть бути нові сусіди, які будуть не менш агресивними. Тому готовність до оборони завжди була, є і залишиться надзвичайно важливою.

Сучасні умови вимагають від нас постійної підготовки до можливих конфліктів чи воєн, а також необхідності навчати цим принципам наших дітей і онуків. У майбутньому між державами буде зростати конкуренція, яка стосуватиметься не лише економіки, а й сфери безпеки та оборони.

- В Україні забили тривогу щодо вивезення за кордон великої кількості дітей. Чим це загрожує демографії?

Експортування дітей є серйозною загрозою для демографічної ситуації. Особливо з огляду на те, що в країні спостерігається критично низький рівень народжуваності. Це, в свою чергу, ставить під загрозу демографічний розвиток нації.

Діти, яких вивозять у різному віці за кордон, в більшості, школярі. Якщо вони залишаться за кордоном і не повернуться, то це означає, що вони не підуть в Україні до школи, не закінчать інститут чи інший навчальний заклад, а потім не вийдуть на вітчизняний ринок праці.

Це загрожує тим, що постаріння населення у нас буде збільшуватися ще стрімкішими темпами. Постаріння - це частка людей у віці 60 років і старше від загальної чисельності населення країни. За кордоном постаріння рахується з 65 років і старше.

Перед початком війни в Україні частка населення віком 60 років і більше становила приблизно 23-25%. Незважаючи на це, Україна не вважалася однією з найстарших країн Європи. Проте цей показник свідчить про досить значний рівень старіння населення, що створює істотний тиск на соціальну інфраструктуру та призводить до збільшення навантаження на окремі соціальні фонди, зокрема на Пенсійний фонд.

Оскільки діти залишаться за межами країни, в майбутньому кількість працездатних громадян, які сплачують податки та роблять внески до Пенсійного фонду, суттєво зменшиться. Водночас число пенсіонерів продовжить зростати.

Пенсійний фонд вже давно не може забезпечити виплату пенсій лише за рахунок власних джерел і вимушений звертатися за дотаціями з державного бюджету. Після закінчення війни потреба в таких дотаціях, ймовірно, лише зросте. Якщо кількість молоді буде зменшуватись, то це призведе до зменшення працездатного населення на ринку праці, в той час як частка людей віком від 60 років буде збільшуватись. Це може призвести до досягнення критичного рівня, і виникне питання: звідки брати кошти для виплат пенсій?

На початку конфлікту діти, яких їхні батьки евакуювали за межі країни, мали 15 років. Тепер вони стали дорослими і здатні самостійно обирати, де їм жити. Чи існує ризик, що ця молодь вирішить залишитися в Європі, обравши більш стабільне життя замість повернення в Україну?

Тільки Євростат проводить оцінку вікової структури населення українських вимушених мігрантів. Вони мають інформацію про статево-віковий склад громадян України, які покинули свою країну через війну і тепер мешкають у державах Європейського Союзу. Приблизно дві третини з тих, хто виїхав, потрапляють під цю категорію. Загальна кількість українських біженців, за даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, становить 6,7 мільйона осіб, з яких понад 4 мільйони перебувають у країнах ЄС.

Якщо розглядати дані за великими віковими категоріями, то в країнах Європейського Союзу зараз перебуває 32% українців, які не досягли 18-річного віку. 62% становлять особи працездатного віку (18-64 роки), а лише 6% — це люди старше 65 років. Це свідчить про те, що більшість емігрантів з України — це діти, а кількість пенсіонерів серед них є мінімальною, що вказує на те, що значна частина літніх людей залишилася на батьківщині.

Діти, що виїхали за межі країни, отримують освіту в школах або вже стали студентами університетів у місцях свого проживання. Якщо вони не повернуться в Україну, це ще більше ускладнить вікову структуру нашого населення через цей міграційний процес.

Згідно з різними дослідженнями, від 25 до 50% населення має намір залишитися за межами країни. Це означає, що до України, ймовірно, повернуться лише близько 3 мільйонів осіб. Підкреслюю, що ці дані є актуальними на цей момент. Якщо до нас повернеться 3-4 мільйони людей, це буде позитивним результатом. Однак варто врахувати, що приблизно стільки ж осіб ми можемо втратити через міграційні процеси.

Оскільки йдеться про старшокласників або осіб, що знаходяться в працездатному віці, це стане суттєвим ударом для економіки України. На жаль, існує тенденція: чим довше триває конфлікт, тим менше людей повертається на батьківщину. Це правило стосується всіх країн, і Україна не стане винятком.

Цілком очевидно, що заборонити вивезення дітей з України в умовах війни ніхто не зможе. Проте існують механізми, які можуть сприяти поверненню цих дітей на батьківщину.

- Зараз багато країн Європи запроваджують активну політику адаптації наших громадян за кордоном, передусім - це курси з вивчення мов, а також впроваджується активна політика щодо обов'язкового працевлаштування мігрантів. Якщо людина знайшла роботу і у неї все більш-менш добре з житлом, то ймовірність, що вона повернеться до України, буде зменшуватися. Європа старішає, як і Україна, тому йде боротьба за людей і в даному випадку, станом на зараз, ми її програємо.

Цей конфлікт розпочався ще до початку війни, зумовлений економічними причинами. Багато українців виїжджали за кордон в пошуках роботи, а згодом залишалися жити в країнах Європейського Союзу.

- Чи можемо ми втратити боротьбу за наше майбутнє покоління?

Щодо молоді, на мій погляд, її відтік з країни значною мірою зумовлений політикою Міністерства освіти і науки, яке наразі запроваджує перехід до фактично платного навчання у вищих навчальних закладах для всіх спеціальностей, за винятком медичних, педагогічних та військових. Хоча міністерство обіцяє гранти та інші форми підтримки для абітурієнтів, загальна тенденція все ж таки полягає у прагненні зробити вищу освіту в Україні платною.

У цей період деякі європейські країни, такі як Німеччина, Чехія, Фінляндія та Австрія, пропонують безкоштовну освіту для іноземних студентів, включаючи українців. Досить очевидно, що диплом, отриманий у Європі, має більшу вагу, ніж український.

Я не кажу зараз про рівень отриманих знань - це інше питання. Але наша молодь розглядає навчання саме за кордоном. А МОН певним чином, своїми діями, підштовхує молодь до виїзду за кордон. Тому таку політику, я вважаю антидемографічною і у цьому контексті нам теж потрібно переходити на безкоштовну освіту, щоб утримати молодь в країні. Це набагато краще, ніж бідкатися про брак ресурсу на ринку праці.

Хлопці, які на старті війни мали 17 років, тепер вже досягли 20. Чи є інформація про кількість таких молодих людей в Україні?

Внаслідок війни, немає точних відомостей. Оцінити сучасний статево-віковий склад населення на підконтрольних територіях вкрай важко.

Євростат дає інформацію тільки по укрупнених вікових групах, а у нас - неповна статистика, тому дуже важко визначити статево-вікову структуру населення. Звісно, що ми робимо такі спроби у дослідженнях, але розуміємо, що вони не зовсім точні.

Досить часто ми чуємо про пропозиції знизити вік мобілізації з 25 до 20 років. Як ви вважаєте, чи є це доцільним кроком?

Ця тема, в першу чергу, стосується Міністерства оборони. Якщо їм терміново потрібні військовослужбовці, то варто розглянути можливість зменшення мобілізаційного віку. Адже не всі з них обов'язково опиняться на передовій. Існує велика потреба в людях, які забезпечуватимуть підтримку для тих, хто безпосередньо бере участь у бойових діях на лінії фронту.

З іншого боку, якщо через брак людей ми зазнаємо поразки у цій війні і значна частина українських земель опиниться під контролем ворога, що чекає на молоде покоління, яке нині має 20-25 років?

Якщо вони активно виявлятимуть антиросійські погляди, то їх вб'ють або посадять в тюрму, у кращому випадку - депортують до Росії. А у гіршому - дадуть російські паспорти, громадянство РФ, призвуть до російської армії і поженуть воювати проти української чи іншої армії. Що з цього краще?

Тому в даному випадку важливіше звернутися до військових, а не до демографів. Втрати людей на війні — це трагедія, і це навіть не підлягає обговоренню. Проте зараз акцент робиться на виживанні нації. Якщо Україна перестане існувати, то про яку демографічну ситуацію ми зможемо говорити?

Чи можливо спрогнозувати зростання кількості сиріт в Україні після завершення війни, і якими можуть бути ці прогнози?

Так, число сиріт буде зростати. Перш за все, це пов'язано з тим, що багато батьків, які мають дітей, гинуть на війні. Крім того, російські атаки на цивільне населення, зокрема за допомогою ракет та "Шахедів", також сприяють цій трагедії.

Це особливо стосується міст, які знаходяться в безпосередній близькості до фронту та регулярно піддаються авіаційним атакам, таких як Харків, Одеса, Миколаїв, Херсон, Запоріжжя та Суми. Ми постійно отримуємо повідомлення про те, що загинули цілі сім'ї або лише дорослі, в той час як діти залишилися без батьків. Таким чином, кількість сиріт невпинно зростає. Це трагедія, яка, на жаль, супроводжує будь-які збройні конфлікти.

На даний момент ми не можемо точно оцінити його кількість. Можливо, соціальні служби мають більше даних, але для демографів ця інформація залишається недоступною.

Чи стане більше матерів-одиначок, які будуть самостійно виховувати своїх дітей?

Отже, внаслідок загибелі чоловіків на фронті, кількість матерів-одиначок, ймовірно, зросте. Крім того, жінки можуть залишитися самостійними виховательками своїх дітей через розлучення з чоловіками, які беруть участь у війні.

Але у цьому випадку матір буде отримувати допомогу у вигляді аліментів. Наскільки ця проблема буде масштабною, зараз дуже важко оцінити.

Якою мірою війна вплинула на збільшення розлучень? Чи є сенс вивчати цю тему в даний момент?

Щодо розлучень, важко визначити чіткі тенденції. На початку повномасштабного вторгнення, навпаки, спостерігалася хвиля укладання шлюбів. Що стосується розлучень, їх кількість буде залежати від тривалості конфлікту.

Особливо, коли чоловік вже третій рік служить на фронті, а його дружина перебуває за кордоном, важко передбачити, наскільки стійкими залишаться їхні родинні зв'язки. Не можна виключати, що випадки розлучень також стануть частішими. Я вважаю, що більшість сімей зможе витримати ці випробування, але є й ймовірність, що через довготривалі військові дії та інші пов'язані обставини кількість розлучень може зрости.

Є думки, що в Україні, після війни, може виникнути практика багатоженства через нестачу чоловіків. На офіційному сайті президента України навіть ініціювали петиції, що пропонують легалізувати цю форму сімейних відносин. Чи справді це може статися?

Малоймовірно. Я маю певний скепсис щодо можливості впровадження багатоженства в нашій країні. По-перше, це не гармоніює з українською культурною спадщиною та менталітетом.

Велика кількість жінок у одного чоловіка - це більш притаманне ісламу. Якщо у нас таке і є, то це якісь поодинокі випадки. Може бути, що чоловік живе на дві сім'ї і просто зраджує обом своїм дружинам. Багатоженство - це, коли 2-3 та більше дружин живуть з одним чоловіком великою родиною. Мені важко таке уявити в Україні. Тим більше, що багатоженство не визнано у нас на законодавчому рівні.

Після закінчення війни, ймовірно, кількість пенсіонерів зросте. Які можуть бути її показники та які наслідки це може мати?

Слід зазначити, що в нашій країні існують різні категорії осіб, які отримують пенсії. Це не тільки пенсіонери, але й люди, що досягли пенсійного віку. Важливо розуміти, що пенсійні виплати можуть отримувати особи з інвалідністю або ті, хто втратив працездатність, а також ті, хто вийшов на пенсію за вислугою років. Отже, це питання охоплює не лише вікові аспекти, а й інші соціальні групи. Раніше в Україні на пенсію виходили представники середнього віку, такі як шахтарі, пілоти, співробітники поліції та спеціальних служб.

Так, після війни, державі буде досить складно виплачувати усі ці пенсії. До того ж, у нас буде збільшуватися чисельність людей з інвалідністю через війну, які будуть мати право на виплати. Поглибляться проблеми з працевлаштуванням таких людей. Потрібно буде створювати нові робочі місця, робити так, щоб така людина не почувала себе відірваною від суспільства. Вона має отримувати гідну зарплату і робоче місце повинно відповідати її можливостям.

Отже, ситуація є надзвичайно складною, подібно до багатьох інших викликів, з якими країна зіткнеться після завершення війни. Вирішення цих питань, перш за все, залежить від обсягу доступних фінансових ресурсів.

Війна залишить сліди у вигляді того, що можна назвати генетичною пам'яттю наступних поколінь – ворожнечу до росіян. Як ви вважаєте, скільки поколінь українців зазнають наслідків цього конфлікту?

Я переконаний, що наслідки цієї війни залишаться в пам'яті та глибоко в серцях наступних трьох-чотирьох поколінь українців. Антагоністичне ставлення до росіян, ймовірно, буде тривати протягом тривалого часу, хоча важко сказати, чи залишиться сама Росія в тій формі, в якій ми знаємо її сьогодні. Те, що відбувається зараз, для багатьох людей є абсолютно незрозумілим, адже до початку повномасштабного вторгнення вони навіть не могли уявити подібних подій.

У демографічному плані наслідки війни матимуть серйозні негативні наслідки, оскільки нині ми спостерігаємо значно менш сприятливу статево-вікову структуру населення в порівнянні з періодами після Першої світової війни, Голодомору та Другої світової війни.

Наше суспільство стикається з серйозними викликами, пов'язаними зі значним старінням населення та надзвичайно низькою народжуваністю. Відновлення ситуації після війни виявиться складним завданням, і навіть природні фактори, такі як рівень народжуваності та тривалість життя, не забезпечать стабільності чисельності населення.

Сповільнити скорочення чисельності населення, найімовірніше, можна буде, якщо впроваджуватиметься активна демографічна політика, але воно все одно буде тривати. І наслідки цієї війни будуть дуже і дуже негативними у демографічному сенсі.

Раніше ТСН.ua розповідав, яким буде населення України 2040 року: існують три варіанти і хто будуватиме рай для українців.

Также ознакомьтесь с:

Міністерство репатріації українців: чому населення вже ніколи не досягне 42 мільйонів та які є шляхи вирішення цієї проблеми.

Перепис населення в Україні: чи з'являться дані про картки і яке це має відношення до мобільних веж?

Зменшення числа українців на 400 тисяч за пів року: які причини наводять експерти та яке відношення має мобілізація і сувора зима до цієї ситуації?