Пропозиція Трампа щодо відправлення миротворчих сил до України може стати реалістичною лише в одному випадку. Інтерв'ю з дипломатом Веселовським.

Сили, які обраний президент США Дональд Трамп проявив у своїх перших кроках щодо мирного врегулювання конфлікту в Україні під час візиту до Франції, поступово стають зрозумілішими. Основний висновок на сьогоднішній день полягає в тому, що саме Європа повинна буде взяти на свої плечі значну частину відповідальності за надання військової підтримки Україні в контексті забезпечення дотримання режиму припинення вогню та стримування агресії з боку Росії.

Недавно президент Франції Макрон здійснив першу спробу детально обговорити це питання під час свого візиту до Польщі, де мав зустріч з прем'єр-міністром Дональдом Туском.

У ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA дипломат, Надзвичайний та Повноважний посол України, а також представник України при ЄС у 2008-2010 роках Андрій Веселовський висловив свої міркування про ті перешкоди, які можуть виникнути на шляху до запровадження європейської миротворчої місії в Україні.

На зустрічі, що відбулася в Парижі, за даними американських засобів масової інформації, Дональд Трамп висловив президенту України Володимиру Зеленському та президенту Франції Емманюелю Макрону думку про те, що Європа повинна зайняти провідну позицію у забезпеченні захисту та підтримки України. Він зазначив, що йому хотілося б бачити європейські війська в Україні для моніторингу дотримання режиму припинення вогню. Трамп також не виключив можливості, що США можуть підтримати цю ініціативу, хоча американські військові не братимуть участі в ній.

Реалізатором цього задуму є Макрон, який у Польщі зустрівся з прем'єр-міністром країни Дональдом Туском та вже обговорив питання стосовно розміщення миротворчої місії в Україні. Ці миротворці можуть бути гарантіями безпеки?

Президент Макрон вперше озвучив ідею про можливе розміщення миротворців з європейських країн в Україні приблизно рік тому, у лютому.

Після цього більшість країн висловили думку, що це неможливо і навіть не варто обговорювати. Деякі з них вважали, що це можливо, але потребує серйозного обмірковування. Однак ця ідея знову з'явилася на порядку денному, і з часом до неї почали ставитися більш спокійно. Особливо враховуючи, що ситуація в Україні з тих пір не покращилася, а навпаки, стала ще більш складною. Коли йдеться про миротворців, французи та інші європейці, які так чи інакше їх підтримують, насправді мають на увазі, що вони повинні розміститися в певних місцях, щоб стримати подальшу агресію Росії на Захід.

Однак ця ідея є реалістичною тільки за однієї умови, якщо з нею погодиться Російська Федерація. Якщо вона визнає ці війська як миротворці, і якщо укладе певні домовленості про параметри дій цієї групи військ на території України. На сьогодні в цьому є великий сумнів, насамперед тому, що цю територію, де хотіли би розміститися війська, Москва вважає своєю власною.

Крім того, Росія не має наміру зупиняти бойові дії, про що свідчать висловлювання представників Кремля, поки не будуть реалізовані так звані Стамбульські угоди. Ми розуміємо, що це фактично означає капітуляцію України. Отже, тут існує безліч "але", які ускладнюють завдання здійснення цієї місії. Теоретично, вона можлива. Уявімо, що завтра в Кремлі відбувається переворот, нові лідери вирішують частково відвести війська, і з'являється європейська місія, яка зможе забезпечити мир. Наприклад, коли ви згадуєте про візит президента Макрона до польського прем’єра, варто пам’ятати, що в коаліції Туска є чинний спікер парламенту та міністр оборони, які однозначно заявили, що не бажають розміщувати польські війська, навіть у миротворчому статусі, на території України. Після зустрічі з Макроном Туск спростував припущення про те, що європейські країни планують відправити тисячі військовослужбовців до України в рамках потенційної угоди про припинення вогню для завершення війни з Росією, принаймні на даний момент.

Ще один ключовий аспект — це чисельність миротворців. Згадують про 40 тисяч осіб, тоді як американські джерела говорять про 100 тисяч, що свідчить про значні витрати. Для організації, розміщення та забезпечення такої кількості людей на тисячокілометровій лінії знадобляться не лише місяці, а й мільярди коштів. Тож наразі, як концепція, це виглядає досить багатообіцяюче, але існує безліч нюансів, і важко сказати, чи серйозно хтось займається їх детальним аналізом чи розрахунками.

Що стосується нашої позиції щодо цієї пропозиції, то "Україна відкрито готова до обговорення питання розміщення іноземних військових сил на своїй території", - зазначила віце-прем'єрка України Стефанишина. Схоже, ми спостерігаємо зміну у ставленні української влади до присутності іноземних військ у країні.

Саме так, адже українська сторона, вперше почувши ідею від Макрона, сказала, що нам це не потрібно. Потім трошки оговталася і сказала, це непогано, але це неможливо, тому що тоді половина країн НАТО одразу припинять нам допомагати. Якийсь зв'язок тут я не розумію, але так було сказано.

Згодом пройшло певний час, і вони остаточно усвідомили ситуацію, заявивши: «Звичайно, якщо так станеться, це буде чудовою гарантією, і ми повністю підтримуємо цю ідею». Ось так виглядає їхня позиція.

Ви вказали, що реалізація ідеї з миротворцями неможлива, якщо Росія виступатиме проти, а вона, безумовно, буде. Проте ця ініціатива виходить від Трампа. Чи може він знайти спосіб переконати Кремль прийняти цю пропозицію?

- На мій погляд, у нього немає реальних важелів. Власне, напередодні все ж один важель з'явився, і він називається відступ. Трамп заявив, що йому не подобається, що американська далекобійна зброя б'є по російській території. Мовляв, цього не повинно бути, я проти цього. І з'являється, предмет для торгу, він може пообіцяти Путіну таким чином, що коли я тільки прийду до влади, то відміню цей дозвіл адміністрації Байдена. Але ж і ти чимось поступися. Знову ж так, чи це буде так і чи спрацює, сьогодні важко сказати.

На даний момент у Європі не всі підтримують концепцію миротворчих сил. Наприклад, Німеччина, яка є нашим найбільшим фінансовим партнером на континенті, рішуче виступає проти цього рішення.

У лютому 2025 року в Німеччині плануються позачергові вибори. Більш за все діючий канцлер Шольц їх програє і країну очолить Фрідрих Мерц, який набагато більше хоче допомагати Україні, принаймні сьогодні заявляє про це.Чи зміниться, на ваш погляд, позиці Німеччини після виборів щодо цього напрямку

На мій погляд, якщо хтось і готовий долучитися з щирістю та рішучістю, то це британці. Щодо німецького аспекту, то для них психологічно важко ввести свої війська на територію колишнього Союзу. Чи варто нам настільки наполегливо їх запрошувати, залишається під великим питанням. Можливо, це не найкращий шлях. У таких серйозних ситуаціях не слід діяти агресивно чи примусово. Німці вже здійснили величезний прогрес у своїй підтримці. Вимагати від них більше на сьогоднішній день не було б доцільно.

Щодо Мерца, то так, він здобуде перемогу, але не зможе отримати абсолютну більшість у парламенті. Йому доведеться шукати компроміси з партнерами. Але якщо він вирішить вести переговори з соціал-демократом, наприклад, з Шольцем — чи не стане той перешкоджати таким домовленостям? Імовірно, так. Ще одна проблема полягає в тому, що в Німеччині все ще присутні крайні ліві та крайні праві, які також можуть вплинути на ситуацію.

- Загалом ці кроки, які зараз Європа намагається зробити, чекаючи на Трампа, на ваш погляд, вони не запізно робляться і взагалі матимуть якийсь дієвий результат?

З одного боку, це може бути, так би мовити, можливість для Трампа. Ви запропонували цю ідею, і ми її підхопили. Ми не проти вас, а навпаки, підтримуємо. Тож, будь ласка, не тисніть і не вимагайте більше. Ми вже тут, готові до дій. Як тільки ти, Дональде, зможеш переконати свого друга Володимира зупинитися, ми відразу ж під'їдемо зі своїми військами і займемо позиції. Чому б і ні? Якщо ви обидва надасте гарантії, ми будемо готові. Але поки що все залишається лише на словах. Ніхто ще не розпочав підготовку, не роздавав харчів, маршрути не визначені, місця не відзначені. Принаймні, добре, що є такий варіант.

Хочу ще торкнутися питання Шольца. Напередодні він висловив намір продовжувати спілкування з Путіним, хоча, здавалося б, це не має особливого сенсу. Проте він вважає це важливим. Яка ж це незвичайна політика з боку німецького канцлера, що він намагається досягти?

В Європі вже давно розповсюджується одна небезпечна "інфекція", що носить ім'я "Орбан". Вона вразила прем'єра Словаччини - Фіцо. Тепер, здається, ця "інфекція" проникла до Німеччини і "вразила" Шольца. Прошу вибачення за цю метафору, але вона, на жаль, не зовсім дипломатична.

У нинішнього канцлера Німеччини багато внутрішніх проблем. Ситуація економічна і внутрішньо-політична в Німеччині не на його користь. Можливо, це ще одна спроба відіграти собі відсоток-другий.

- Прем'єр-міністр Угорщини Орбан зустрівся Трампом, потім зразу ж телефонує Путіну і нібито намагався контактувати з керівництвом України. Тобто Трамп показує, що саме Орбан буде його рупором в Європі стосовно української війни, так виходить? Наскільки для нас це велика загроза?

- Рупором можливо. Знаєте, Трампу зручно мати біля себе людей, які готові на все і готові міняти свою думку, продавати, як кажуть, рідну маму, аби подобатись начальнику. Такі люди потрібні, вони вигідні. Наприклад, Трамп сам почнеш щось висловлюватися проти європейців, які об'єднаються. А ж тут є троянський кінь, який готовий до всього. Треба їздити -- буде їздити. Треба гавкати -- буде гавкати, незважаючи на те, що він кінь і так далі. Ось що таке Віктор Орбан сьогодні для Дональда Трампа. І дуже шкода, що Європа проспала свого часу цей процес.

Орбан не став таким раптом; його трансформація тривала протягом 7-8 років. Щодо Криму, його висловлювання були неоднозначними. Його депутати також відвідували цей регіон та інші подібні речі відбувалися. У певний момент на це не звертали особливої уваги, вважаючи, що він просто грає в політику і незабаром зупиниться. Але він не зупиняється, адже вже сильно заплямував себе, і важко уявити, як він може стати ще гіршим.

Під час головування Угорщини в Європейському Союзі Віктор Орбан намагався реально посварити європейців та створити політичну коаліцію, співпрацюючи з деякими правими партіями в різних країнах. Він постійно заявляє, що в Брюсселі панують негідники та колонізатори, і виступає проти інституцій ЄС. Таким чином, він не ідентифікує себе з Європою та європейцями, які прагнуть єдності. Ці люди розуміють, що Європейський Союз є єдиним шляхом до виживання у світі, що стає дедалі складнішим та конкурентним. Якщо Європа не зможе стати цілісною та більш згуртованою, кожен індивід ризикує бути "з'їденим" на глобальному рівні.