Саміт НАТО не виявився невдалим для України з кількох обставин. Коментарі Безсмертного.
Завершений нещодавно саміт НАТО в Нідерландах став знаковим моментом для президента США Дональда Трампа, але викликав певне розчарування в Україні. Основним підсумком зустрічі в Гаазі стало рішення про те, що країни-учасниці альянсу планують виділяти по 5% своїх ВВП на оборону, як повідомив генсек організації Марк Рютте. Хоча Трамп підтвердив свою відданість статті 5 НАТО, європейські країни стурбовані можливими змінами в стратегії Пентагону щодо Європи. Це викликає занепокоєння серед членів НАТО, оскільки можливий релокація американських військових з Європи може ускладнити зміцнення їхніх власних оборонних можливостей.
Щодо України, на саміті НАТО 2024 року було висловлено думку, що її майбутнє пов'язане з альянсом. Однак, ця концепція більше не є актуальною. У декларації підтверджено підтримку України, а Росію охарактеризовано як "тривалу загрозу для євроатлантичної безпеки". Проте, для порівняння, у декларації з минулорічного саміту у Вашингтоні Росія згадувалася понад 40 разів. Наприклад, у тому документі стверджувалося, що РФ є єдиною, хто несе відповідальність за "агресивну війну в Україні", та залишається "найсерйознішою і найнепосреднішою загрозою для альянсу". У заяві 2024 року йшлося про те, що "шлях України" веде до НАТО, але в актуальному комюніке відсутні такі амбіційні формулювання. Наразі в документі НАТО не міститься подібної інформації. Проте, на полях саміту, Дональд Трамп зміг провести зустріч з українським президентом Володимиром Зеленським, який прагнув обговорити питання з американським лідером.
Ще одна гаряча тема - війна на Близькому Сході. Офіційно конфлікт між Ізраїлем та Іраном призупинено. Дональд Трамп домігся припинення вогню, загасивши обмін ударами вже після початку перемир'я та приміряв на себе лаври головного переможця, але чи дійсно війна між Ізраїлем та Іраном припинена на завжди?
У ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA український дипломат і політик Роман Безсмертний висловив свої погляди на ці та інші важливі теми.
Почнемо з конфлікту на Близькому Сході, який, за словами Трампа, йому вдалося назавжди зупинити. Ізраїль, ставлячи перед собою три основні цілі: ліквідацію ядерної та ракетної програм Ірану, а також зміну режиму, частково досягнув лише двох перших. Але й це викликає сумніви. Іран має можливість відновити свої сили, адаптуватися та стати ще більш винахідливим і рішучим у протистоянні з єврейською державою. Дональд Трамп, впевнений у своїй "перемозі", заявив, що "Іран ніколи не відновить свою ядерну інфраструктуру". Проте, напередодні, американські ЗМІ опублікували дані, надані розвідкою США, які свідчать про те, що, незважаючи на численні удари по ядерних об'єктах, Тегеран зміг зберегти критично важливі складові своєї ядерної програми. Таким чином, те, що сталося, стало каталізатором для нового етапу ірано-ізраїльського протистояння.
Перш за все, важливо зазначити: участь Трампа або Путіна у цьому процесі не принесе нічого позитивного. Ми добре усвідомлюємо, з ким маємо справу. Один — це звичайний злочинець, а інший — екзальтована особа, що давно втратила зв'язок з дійсністю. У кожного з них свій власний світогляд, переконання та правила. Тому перш ніж оцінювати ситуацію, необхідно чітко відділити інформаційний шум від реальних подій. Світ ще не до кінця усвідомлює, що відбувається насправді. І коли ключовими гравцями стають ці екзальтовані та неадекватні особи, стає зрозуміло, що вони лише ускладнюють ситуацію, а не вирішують її. Було б набагато доцільніше просто надати Ізраїлю військову допомогу, зміцнити його оборонний потенціал, замість того, щоб займатися дипломатичними іграми в пустелі.
Станом на зараз важливо повернутися до діалогу між Нетаньяху і Трампом. Не тому, що це ідеальні партнери, а тому, що треба бодай якось рухатися вперед і шукати відповіді. Бо що трапилось насправді? Те, що Іран перевели в режим "Саддама Хусейна". Тобто тепер робота над ядерною зброєю буде вестись абсолютно підпільно. Де, ким, коли -- ми вже не дізнаємось. Це може бути Іран, Росія, Північна Корея -- будь-хто. Для розвідок США та Ізраїлю -- це катастрофа. Вже сьогодні в обох країнах здійнявся ґвалт. Бо якщо знищення немає, то чого ми досягли? Тепер потрібно отримати тверезу, об'єктивну оцінку ситуації і рухатися далі, розуміючи: що Іран робитиме завтра, післязавтра, за місяць. Бо інакше буде пізно.
Президент США несподівано зробив публічну заяву, що дозволяє Китаю купувати іранську нафту, яку той переважно постачає, обходячи санкції, за допомогою танкерів з тіньового флоту. Це повідомлення Трампа стало несподіванкою як для нафтових трейдерів, так і для чиновників його адміністрації, адже санкції все ще діють. Що це означає? Чи свідчить це про готовність американського президента зменшити тиск на Іран? Чи не здається вам, що тепер Ізраїлю і міжнародному співтовариству буде ще важче стримати іранський режим? Трамп вже заявив, що програма знищена, загрози немає, це питання закрите. У підсумку, Іран матиме уран, технології, фінансування і, отже, час для реалізації своїх планів. Відтак, країна почуватиметься впевнено.
Ви абсолютно праві. Наразі ми живемо в світі, де будь-хто, хто має бажання, може приступити до розробки ядерної зброї. Це вже не просто теорія, це наша дійсність. Зупинити цей процес на сьогодні практично неможливо, адже, як свідчить досвід, наявність ядерної арсеналу забезпечує безпеку. Якщо прагнеш уникнути нападів, варто створити ядерний захист. Цей механізм вже давно запущено і просто перейшов на новий етап. Причина в тому, що проблему не вирішують: її або ігнорують, або заморожують, або намагаються замінити імітацією. Коли ж знищується міжнародна система нерозповсюдження і руйнуються контрольні механізми, не дивно, що все починає давати збій. У такій ситуації кожен залишається сам на сам із проблемою. Якщо питання іранської ядерної програми залишиться без вирішення, воно незабаром набуде нових, набагато небезпечніших масштабів.
А як ви вважаєте: чи може Трамп, скориставшись цим уявним успіхом у відносинах з Іраном, спробувати реалізувати свою стратегію "мир шляхом сили" і стосовно війни в Україні? Звичайно, бомбардування не відбудеться, але жорсткий, ультимативний метод цілком відповідає його манері.
- Може. Саме на це натякає кейс із бомбардуванням. До речі, його зачепила фраза Медведєва про можливу передачу Росією технологій для відновлення іранської ядерної програми. Здавалося б, хто такий Медведєв для Трампа? Меланхолічний нікчема. Але ця репліка його зачепила. Це його тригер. І Володимир Зеленський це прекрасно зрозумів. У Гаазі, на зустрічі з виробниками зброї, він прямо сказав: зверніть увагу, як Кремль відреагував на удари -- не протестом, а новими амбіціями. І це було правильне натискання на правильну кнопку.
Водночас у своїй відповіді Трамп зазначив, що розуміє, чому Путін є головною фігурою в Росії, на відміну від Медведєва. Таким чином, Трамп, хоч і незначно, але все ж визнає лідерство Путіна.
Це і є його вразливе місце. Кремль у цій грі з підлабузництвом переоцінив свої сили. Визнаючи Путіна "лідером", Трамп фактично підкреслює його позицію. Саме на цю позицію і варто зосередити тиск. І це шлях до Дональда Трампа.
- Саміт НАТО завершився. Основне враження, він організований, щоб потішити Трампа максимально. І йдеться не лише про оті знамениті п'ять відсотків, які країни мають витрачати на оборону. Для нас головне - питання України присутнє на цьому саміті мінімально, чого прагнув американський лідер.
Розглянемо важливість чіткого розмежування трьох аспектів: інформаційного контенту, ритуалів та реальних рішень. Це особливо яскраво демонструє ситуація в Україні. На ділі, саміт не тривав лише дві з половиною години, як повідомляють офіційні джерела. Насправді, він розтягнувся на майже тиждень, починаючи з виступу Марка Рютте на форумі Chatham House, де були озвучені ключові моменти майбутніх рішень. Основна частина саміту відбулася протягом трьох днів. У понеділок активно працювали громадські організації, аналітики, міністри оборони та закордонних справ. У вівторок відбувся громадський форум, зустріч виробників оборонної продукції, а також переговори між міністрами закордонних справ України та НАТО, і прийом у короля Нідерландів. Щодо підсумків, то, незважаючи на те, що в заключному комюніке можуть бути різні формулювання, фінансування для України фактично подвоїлося. І це стосується лише коштів НАТО, без врахування інших джерел фінансування.
Друге -- президент зустрівся з власниками і топ-менеджерами всього оборонного сектору Європи. Обговорювали, що, як і де виробляти. Вперше прозвучало, що Україна буде брати участь у програмі з освоєння 150 мільярдів євро, зарезервованих для розвитку європейського ОПК. І це не просто слова - є конкретна модель: принцип "2+1" - Україна + два європейські виробники. Наступне - критично важливе питання: як забезпечити Україну тим, чого на європейському ринку бракує - зброєю й боєприпасами. Це досі в роботі, і саме зараз остаточно узгоджується. Кожній країні НАТО було чітко вказано її внесок - і мета не просто в грошах, а в побудові системи: безпека, оборона і - головне - захист України, яка сьогодні є справжнім щитом Європи. І тут не можна не віддати належне новому генеральному секретарю НАТО. Раніше таку роботу виконувало Командування об'єднаних сил. Тепер - він.
Вперше в історії Європейський Союз і НАТО об'єднали свої зусилля, і це стало очевидним на форумі виробників, де синхронно виступали такі лідери, як Фон дер Ляєн, Рютте та Кошта, немов за заздалегідь підготовленим сценарієм. Це свідчить про те, що програми НАТО, такі як Rearm Europe та "Готовність", стали справжніми партнерами. Мова йде не лише про значні фінансові вливання, але й про те, як ці ресурси ефективно використовувати. Виробники, такі як SAAB і Rheinmetall, наголошували на важливості уникнення хаосу у цих процесах. Військові фахівці розуміють, що нові технології вимагають нових підходів. Досвід України яскраво демонструє це. Саме тому угоди про спільне виробництво з Британією та Норвегією отримали таку широку підтримку – вони служать прикладом того, як слід адаптуватися до нових умов. Сучасні війни вже не обмежуються танками та літаками, які стають легкими мішенями. Це безпілотники, автономні системи та нові бойові стратегії. Враховуючи ці зміни, навіть з урахуванням фактора Трампа, цей саміт виявився більш продуктивним, ніж попередні. Так, іноді приходиться грати певну роль – він отримав листа з п'ятьма пунктами, зачитав його, а потім усі проголосували. Але за цим всім стоїть реальна робота, адже загроза все ще актуальна.
- Ви справедливо сказали: ритуальні речі важливі. Той самий вихід до преси - генсека НАТО Марка Рютте, голови ЄС Антоніу Кошти та президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляйєн разом з Володимиром Зеленським - це символічно. І не зважаючи на те, що там думає чи прагне Трамп, європейці діють та демонструють свою позицію. Але ж Україна згадується мінімально на цьому саміті. Немає тієї тональності, яка була раніше. І це теж сигнал для російського диктатора Путіна. Саме ритуальна тиша дає йому підстави думати, що у Заходу інші пріоритети. А президент США тим часом міркує вголос про п'яту статтю - що вона не гарантує негайної колективної відповіді.
Так, ми вже давно усвідомлюємо цю істину. Якщо уважно ознайомитися з текстом Вашингтонського договору, можна побачити чітке формулювання: кожна країна має право оцінювати ситуацію та діяти на власний розсуд. Це прямо вказано в третій частині п’ятого пункту. Нехай Трамп радується своїм інтерпретаціям, але є ще більш важливі речі. Європа усвідомлює, що ворог нарощує арсенал і готується до нових конфліктів. Це свідчить про те, що Європа повинна також активізувати свої зусилля, розвивати оборонну промисловість та надавати підтримку Україні. Що ми спостерігаємо за минулий рік? Протягом січня-квітня Європа повністю задовольнила потреби України, і навіть більше – обсяги підтримки зросли. Саміт продемонстрував: в цьому році Україна отримає приблизно 15-20 мільярдів євро - це більше, ніж будь-коли раніше. І найголовніше, ці кошти будуть організовані. Значна частина йде на спільні проекти: Україна співпрацює з Великою Британією, Норвегією, Данією та Фінляндією. Це не лише питання України, а й сприяння автономізації системи безпеки в Європі.
Америка існує, але вона далеко. Ми не можемо з упевненістю сказати, хто стане наступним президентом США і якою буде його політика. Так, проблем є чимало, і я це визнаю. Однак, незважаючи на всю непередбачуваність Трампа, були здійснені важливі кроки. В Канаді та Гаазі Україна досягла своїх цілей. Хоча немає гучних заяв, Вашингтонське та Вільнюське комюніке залишаються в силі. Шлях до НАТО залишається відкритим. Проблеми 2025 року вже вирішуються. Вашингтон Пост зазначає, що Трамп мовчить, а програма Байдена добігає кінця. Але це не має значення. Головне, що Європа бере на себе відповідальність. Слід усвідомлювати, що інформації стане менше, але конкретних справ – більше. Це видно навіть по цифрах: загальну суму оголошують, але деталі не розкривають. Контракти укладені, але про що йдеться – безпілотники, снаряди чи щось інше – не уточнюється. Це новий підхід, і він працює.
Отже, те, що в даний час західні засоби масової інформації стверджують, що ми переживаємо найнебезпечніший етап в історії НАТО і найбільшу кризу за останні 75 років, чи не є це, зрештою, деяким перебільшенням?
- З точки зору інформаційного впливу Трампа, так, ці оцінки мають підстави. Але якщо говорити про реальний стан справ, про розвиток оборонно-промислового комплексу Європи, консолідацію європейських сил, підготовку до можливої загрози, то ні - це не відповідає дійсності. Бо що ми бачимо? Ніхто не пересварився, ніхто не розбігся, що на даному етапі, вже показник. А далі покаже практика. Тобто питання не в риториці, а в здатності системи витримати кризу.
Поки що конфлікти не спалахнули, оскільки загроза ще не є критичною. Однак, коли вона стане реальною, тоді й виявиться, наскільки єдиним є альянс. Володимир Зеленський повідомляє, що розвідка має інформацію про можливий напад Путіна на країни НАТО. Багато військових у Європі визнають, що цей розвиток подій цілком реальний. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, наприклад, зазначив: "ми нарешті зрозуміли наших партнерів з Балтії". І найголовніше — "ми усвідомили минулі помилки, назад дороги вже немає. Потрібно готуватися".
Цілком згоден. І, до речі, Мерц чудово усвідомлює цю ситуацію, адже він несе політичну відповідальність за чотири тисячі німецьких військових, які вже перебувають у країнах Балтії з обіцяних п'яти тисяч. Він добре розуміє наслідки, коли партнери не готові до викликів. Візьмемо, наприклад, Швецію та Фінляндію. Вони щойно стали частиною НАТО, але вже опинилися на передовій. Це новий рівень статусу, і тепер потрібно діяти: не лише пояснити своїм громадянам, але й зміцнити армію, розвинути інфраструктуру та проявити політичну волю. Та ж сама ситуація стосується балтійських країн і Польщі, які зараз під великим тиском. У них є два варіанти: або поглиблювати співпрацю з НАТО і Україною, або обрати шлях, подібний до Орбана. Чому я згадав Орбана? Бо в Європі спостерігаються дві тенденції: одні об'єднуються навколо безпеки, а інші намагаються втекти. Поведінка Орбана вже не просто натяк, а чіткий сигнал: він прагне дистанціюватися від НАТО і ЄС, особливо якщо там буде Україна.
- На саміті, нарешті, відбулася довгоочікувана зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом. Одне з головних питань розмови - продаж зброї, особливо комплексів ППО Patriot. При цьому президент США так і не дав однозначної відповіді, як саме він збирається діяти щодо цього напрямку.
- Те, що не дано відповідь на питання купівлі і продажу зброї, це не означає, що фраза про те, що ми готові працювати і надавати допомоги, не компенсує це. Це означає, що бажання допомагати буде виглядати як те, що Сполучені Штати будуть продавати зброю чи Україні, чи європейському посереднику, який буде потім відправляти це до України. Тобто тут схема якась буде, яку він не хоче озвучувати, і тому він не дає остаточної чіткої відповіді. Вона ще не склалася. Тим більше, що він хоче спочатку поговорити із Путіним. Тому він не хоче озвучувати цей напрямок. Але якщо брати комплексний аналіз того, що сказано, внутрішньо він рішення для себе прийняв. Інша справа, щоби зараз Україна в діалозі з Вашингтоном забезпечила цей процес і не дала підстави думати по-іншому. Ну, тут треба теж розуміти, що Москва також буде їздити по вухах дуже серйозно. Тому на сьогодні на цьому можна поставити дуже обнадійливу крапку.
Канада уклала угоду про оборону з Європейським Союзом на фоні заяв Трампа та його "анексійних" ідей стосовно Канади. Тепер Канада стала учасником програми переозброєння ЄС на суму 150 мільярдів євро, яка, до речі, містить багато пунктів, що стосуються України. Це цікаво, логічно та символічно для нового очільника Канади - Карні.
Це абсолютно зрозуміло. Якщо проаналізувати історичний внесок Канади в європейські конфлікти — як у Першій, так і в Другій світових війнах — можна помітити, що країна завжди швидко реагувала, нерідко випереджаючи США. Канада активно підтримувала Європу та своїх союзників. Тому поглиблення оборонної співпраці з ЄС є логічним кроком. Цей процес не є новим, а є закономірним продовженням. Оскільки Америка за президентства Трампа віддаляється від НАТО, Канада, в свою чергу, наближається до Європейського Союзу. Це взаємопов'язаний процес, який Карні розуміє відмінно. Його дії продумані та стратегічні, оскільки легше взаємодіяти з ЄС як з єдиною силою, ніж з Вашингтоном, де Трамп може змінити свою позицію в будь-який момент. Незалежно від його слів, він усвідомлює, що ЄС вже перетворюється на не лише економічну, а й військову силу. Тепер залишається лише надати більше свободи Німеччині, яка відчуває тиск. Варто згадати відомий вислів Трампа до Мерца: "Ми не хочемо, щоб ви мали ядерну зброю". На що Мерц відповів дипломатично, запевнивши, що не має таких намірів. Але суть повідомлення зрозуміла: це вже не просто занепокоєння, а конкуренція глобального лідера, який спостерігає, як Європа починає діяти на своєму полі.
- Тобто, на ваш погляд, це лише перший крок до чогось більшого і стратегічного з боку Канади та Європейського Союзу? Для нас, звісно, це безумовний плюс.
Безумовно, це синергія зусиль, яка, з одного боку, дозволяє Канаді поступово досягати виконання своїх зобов’язань хоча б на рівні 2% ВВП на оборону, не згадуючи вже про 3,5%. Якщо говорити відверто, серед країн, які відстають у цій сфері, Канада займає одне з перших місць. Саме через цей механізм країна зможе частково вирішити цю проблему. Адже справа не лише в фінансах, а й у тому, куди їх інвестувати. Канада має досвід, розроблену оборонну програму, вона брала участь у бойових діях і розуміє, що робить. Це не просто теорія. Тому, коли Карні залучається до цього процесу, він усвідомлює, що ресурси будуть використані раціонально. А формула 2+1 є надзвичайно правильною: Європейський Союз, Канада, Україна — це конкретні, спільні та практичні оборонні проєкти.
