Снайпери "Удав" і "Фізрук": Убивство ворога не викликає у нас жодних особливих почуттів. Це всього лише частина нашої професії.
Снайперів нерідко називають елітними бійцями. Вони завдають ворогу великих втрат. Часто навіть можуть змінити хід бойових дій на певному напрямку. Які задачі виконують снайпери "специфічного" підрозділу, як потрапити на службу до роти розвідки та які якості важливі для професії - читайте детальніше.
Їх роботу романтизують у фільмах і книгах, хоча самі хлопці вважають, що снайпер - це просто одна з військових професій. Як кулеметник, штурмовик чи артилерист. А у війні ніякої романтики немає: тільки бруд.
Снайпери є однією з ключових цілей для російських військових. Доти, поки ворог не розкриє їхні місця перебування, всього лише двоє українських стрільців можуть за один день знищити десятки російських солдатів, що намагаються атакувати позиції наших захисників.
Хто точно не стане снайпером, чи можливо вразити вертоліт з гвинтівки Barrett, а також розвінчання міфів про цю професію, ціни на вогнепальну зброю та те, завдяки чому Україні вдається зберігати обороноздатність протягом усієї війни – у бесіді з РБК-Україна.
Підрозділ, де служать наші співрозмовники, через особливості завдань самі вони часто називають специфічним. А себе і побратимів вважають універсальними бійцями.
"Удав" - командир групи снайперів спецпризначення роти розвідки. Його побратим і друг по службі з позивним "Фізрук" - снайпер 1-ї категорії. Обидва - професійні військові, бойового досвіду у кожного - більше десяти років.
Вони вже тривалий час стоять на захисті батьківщини від ворогів: спочатку під час АТО/ООС, а тепер у масштабній війні. Воювали в населених пунктах, які стали відомими по всій Україні, таких як Попасна, Маріуполь, Золоте та багатьох інших.
Підрозділ має різноманітний склад: в його рядах працюють фахівці з різних галузей.
"Ми універсальні бійці підрозділу розвідки, з приставкою "спеціального призначення". Є піхотні задачі - виконуємо піхотні. Є завдання штурму - штурмуємо. Є завдання для снайперів - займаємося цим. Є люди, які коригують вогонь, є "літуни" (фахівці з дронів - ред.). Професій багато, люди різні. У кожного - своя спеціальність", - пояснює "Удав", поки ми їдемо до пункту їхньої дислокації.
Зараз вони тимчасово в "тилу", але викликати на завдання можуть в будь-який момент. Поки таких завдань немає, вдосконалюють навички стрільби, ходять на різні "польові" заняття. Недавно організовували захід, де вшановували пам'ять полеглих побратимів.
Зображення: Лідер групи снайперів спеціального призначення роти розвідки "Удав" перебуває на військовій службі з 2008 року.
Щоб потрапити у цей підрозділ і стати снайпером, боєць спершу проходить базову підготовку як піхотинець. Також має вивчитися на розвідника. Тоді вже може вибрати, чим буде займатись. Хтось у підрозділі бачить себе кулеметником, інший - аеророзвідником. Медики також потрібні. Для цього, звісно, теж треба пройти курси по спеціальності.
"У нашому підрозділі всі мають бойовий досвід; рідкість, коли до нас приходять з цивільного життя. Ще рідше мобілізовані. Зазвичай, люди переходять з інших підрозділів. І, хоча трапляються й цивільні, більшість складають мотивовані добровольці. Наш підрозділ, скажімо так, особливий. Тут така робота, що без справжнього бажання жоден інструктор не зможе змусити виконувати цю роботу," - розповідає військовослужбовець.
Снайпери для зйомки використовують флісові бафи, які приховують майже все обличчя, залишаючи відкритими лише очі. Вони зазначають, що "існують певні ситуації", і важливо дотримуватися обережності. Проте, варто розуміти, що це лише частково правда — не за всіма снайперами ведеться активне полювання, коли вони у цивільному одязі.
"За 14 років служби мене жодного разу не шукали. Ті, кому я потрібен, завжди знайдуть і впізнають мене. Я вже багато років працюю з 'Фізруком', і можу впізнати його навіть тоді, коли він у бафі чи без нього. Впізнаю, навіть якщо він буде спиною до мене. Якщо комусь потрібно знайти конкретно мене або когось із моїх товаришів, їм не складе труднощів це зробити. Але для загальної безпеки краще все ж закривати обличчя", - ділиться своїми думками "Удав".
В цивільному житті снайпери мало кому розповідають, чим займаються.
"Я насправді не прагну, щоб багато людей були обізнані про мою діяльність. Це викликає безліч запитань. Загалом, я не бажаю зайвих розмов навколо моєї професії. Де я працюю, чим займаюся — це особисті моменти. Це один із способів убезпечити себе," — ділиться "Фізрук".
Та все ж українські снайпери - однією з найпріоритетніших цілей для росіян. Бо вони "тихо знімають" всі ворожі цілі, які опиняються під прицілом. Снайпери порушують логістику і можуть швидко посіяти паніку серед окупантів. Якщо знищити снайпера, то будь-який підрозділ матиме більшу свободу дій.
"Якщо противник зафіксує присутність 3-5 піхотинців, а поруч діють кілька снайперів, то основна увага буде прикута саме до них. Ми також завжди помічаємо подібні моменти. Наприклад, у певний момент на фронті все йде звично протягом двох днів, але раптом виникає щось незвичне. Інші звуки пострілів, нове озброєння — будь-яке нововведення, що може привернути увагу, може бути пов'язане із снайпером", - зазначає "Удав".
Фото: Снайпер першої категорії на прізвище "Фізрук" віддано виконує свої обов'язки в Збройних Силах протягом десятиліття.
Снайпер має здатність спостерігати за полем бою з унікальної перспективи, що допомагає йому об'єктивніше оцінювати обстановку. Під час атак він виконує роль захисника своїх товаришів, "прикриваючи" їх дії. Він обирає цілі, здатні нанести найбільшу шкоду, такі як кулеметники або будь-які інші вороги, що можуть загрожувати нашим військовим.
Коли ворог ідентифікує позицію снайпера, туди відразу прилітає все можливе важке озброєння. "Фізрук" у якості прикладу наслідків такого удару по позиції снайпера показує гвинтівку - оптичний приціл повністю знищено, дуло покручене.
У той день на Сіверському фронті ворог намагався штурмувати наші позиції. "Фізрук" брав участь у бойових діях із гвинтівкою, намагаючись зменшити вогонь супротивника. Там діяло багато кулеметників, які швидко зрозуміли, звідки ведеться вогонь. Ворог почав наводити важке озброєння. Мінометні постріли почали звучати дуже близько, і снайпер вирішив залишити свою позицію. У цей момент по території пройшли "гради" та "сонцепьоки" – потужні системи залпового вогню калібру 220 мм.
"Нам вдалося знайти укриття, але гвинтівку не встигли взяти. Сховались під землею, і я вже не наважився знову виходити. Якби пішов за нею, навряд чи зараз спілкувався б з вами. Спробував вирватися, і тут раптом міномет вдарив у стіну. Ударна хвиля відкинула мене назад. Мій колега почав панікувати, адже вирішив, що я вже не серед живих. Він бив мене по обличчю та кричав: "Ти живий? Ти живий?". Я відкрив очі. Трохи нудило, трошки не чув. Як кажуть, люди залишилися цілими, але бетон не витримав," - згадує той інцидент "Фізрук".
Незважаючи на ці "особливості" професії, молоді люди рідко замислюються над тим, що в такі моменти їхнє життя може закінчитися.
"Життя може в будь-який момент закінчитися й тут. Зіб'є машина або вб'є шахед. Звісно, на фронті ця вірогідність вища. Але це моя професія, я її обрав свідомо. Коли ви вивчилися на хірурга і вам дають оперувати людину, а ви скажете, що боїтеся крові - який ви тоді хірург? Я прийшов на службу ще у 2008-му. І тоді, ще до війни, розумів ці ризики. Зараз всі ці ризики для мене очікувані. В тому числі і ризик загинути", - каже "Удав".
Фото: Наслідки ворожих "прильотів" по позиції, де сидів український снайпер
У нього чотири нащадки. Він зазначає, що держава надала йому можливість отримати відстрочку, і він може залишити службу в будь-який час. Проте саме діти є тим, що утримує його в окопах. Адже їх потрібно оберігати.
"Фізрук" на фронті перебуває практично з початку війни 2014 року. Він вступив до служби, коли йому ще не виповнилося 20 років. Пройшов через Маріуполь та Широкине.
Були люди, які запитували: "Ти що, не розумієш? Тобі всього 19. Яка війна?" Але хтось мусив стати на захист своєї країни. Я служу в армії все своє професійне життя. Це рішення я прийняв свідомо, усвідомлюючи, що обираю саме Збройні Сили України. Пройшли роки, і тепер у мене є син і донька. І тепер мені кажуть: "Чому б тобі не завести ще одну дитину? Міг би звільнитися з армії". Але це моя обрана професія, яку я дуже ціную, - говорить він.
Ефективність роботи снайпера залежить від багатьох факторів: підготовки, психологічного настрою та технічного забезпечення.
"Патріотизм має велике значення. Адже ці виклики абсолютно не пов'язані з матеріальними вигодами", - підкреслює "Удав".
Снайперу необхідно володіти аналітичними здібностями. Він має вміти правильно обирати місце для стрільби, застосовувати методи маскування та уникати виявлення після виконання пострілу.
Важливо заздалегідь оцінити, як і коли противник зможе вас помітити, а також де може піднятися пил після вашого пострілу. Необхідно усвідомлювати, чим саме ви можете видати себе. Важливо відчувати та розуміти природні умови. Адже вибір позиції та видимість можуть суттєво змінюватися в залежності від погоди: від туманів до дощів і сильного вітру. Крім того, важливо, щоб ваш організм був стійким і витривалим.
Ця професія безсумнівно є творчою. Постійно потрібно генерувати нові стратегії, щоб обіграти та обманути супротивника. Важливо завжди бути на крок попереду. Необхідно вміти користуватися всіма видами зброї, які є в арсеналі підрозділу. Якщо потрібно працювати з кулеметом – працюйте з ним. Якщо знадобиться гвинтівка – миттєво переходьте на неї. Існує таке поняття, як снайперська пара. Залежно від навичок та завдань, командування формує пари, які вирушать на виконання завдань разом, - розповідає він про специфіку своєї роботи.
У часи війни справжня цінність полягає не в кількості курсів та сертифікатів, які хтось здобув, зазначають хлопці. Іноді навіть місячна служба може дати таку кількість досвіду, яку інші не отримують за десятирічну роботу на "тилових" позиціях.
Під час відбору до загону снайперів звертають увагу на поведінку людини в повсякденному житті. Важливим аспектом є наявність моральної стійкості. Як зазначає "Фізрук", до снайперів не беруть осіб, які часто піддаються паніці та занепокоєнню.
Зображення: Для снайпера патріотизм має величезне значення, адже це не просто про фінансову вигоду, переконаний військовослужбовець.
"Тривожна людина нам не підійде. Та і загалом людина, яка наводить суєту, мало кому потрібна. Кому треба, щоб поруч у важливий момент хтось бігав і кричав: "що робити, ми всі помремо", - посміхається військовий.
Обидва хлопці погоджуються з тим, що заганяти когось в армію насильно - погана ідея.
"У нашій частині таких ситуацій не виникне. Загалом, примус людей служити в армії – це не найкращий підхід. Який сенс у цьому, якщо у людини немає найголовнішого – бажання бути тут? Завжди буде нестача особового складу. Проте, змушувати йти на фронт тих, хто не хоче служити, – це все одно що доручити складну задачу з університету 12-річній дитині", - зазначає "Удав".
Снайпер зазвичай залишається на своїй позиції не більше трьох днів. Проте, кожного разу, коли їм повідомляють про необхідність перебування на позиції на три дні, вони в умі підсвідомо множать цей термін на два або три. Тож, якщо їм кажуть, що потрібно бути на місці три дні, вони насправді очікують, що буде п’ять або шість.
Снайпер залишиться на своїй позиції довше, якщо на фронті спостерігається загострення обстановки, яке передбачає ризик можливих атак чи проривів з боку ворога. Якщо на третій день з'являється інформація про запланований штурм на наступний день, це означає, що всі залишаться на місці.
Зазвичай вважається, що снайпер повинен бути серйозним і зосередженим. Проте "Удав" підкреслює, що такою ж стриманості та концентрації потребують і кулеметники, оператори дронів, а також піхотинці.
В професію снайпера вкладають багато романтики. Хтось черпає образи про них з фільмів, серіалів. Але у війні ніякої романтики немає, запевняє він. Це все бруд.
"Дивно спостерігати, коли людина висловлює свою прихильність словами 'мені це до вподоби'. Я б також отримував задоволення від своєї професії, якби мій час проходив у мирній обстановці — тоді я б самостійно тренувався та навчав своїх товаришів. Я б удосконалював свої вміння. Проте зараз настають часи, коли необхідно протистояти ворогу", - ділиться думкою військовий.
Один з найпоширеніших міфів, що ходять про снайперів у "Фізруку", звучить так: "ви ж снайпери, повинні постійно носити памперси".
"Для цього існують пакети та пляшки. Насправді, немає необхідності залишатися в одному положенні протягом цілого дня без жодної можливості піднятися. Зменшувати активність - так, це важливо. Все залежить від вашого оточення та ситуації. Але якщо ви в приміщенні, то зовсім не потрібно весь час залишатися в одній позі," - зауважує він.
Скільки російських військових було нейтралізовано під час служби, солдати не ведуть обліку. Вони зазначають, що справжньою професійною гордістю для них є точність удару з далекої дистанції. Наприклад, влучний постріл з відстані понад два кілометри свідчить про високий рівень майстерності снайпера. Що стосується знищення супротивників, то траплялося, що за один день вдавалося ліквідувати близько двадцяти осіб.
"Чи відчуваю щось, коли вбиваю ворога? Ні. Ніяких особливих емоцій. Просто розуміємо, що ми на роботі. Емоцій буває значно більше, коли ти стріляєш на полігоні по мішені. Ось там є елемент змагання. А тут - служба і обов'язок. І задача, щоб ворогів на нашій землі стало якомога менше", - каже "Удав".
Під час одного з завдань на початку великої війни він перебував у Попасній разом із кількома іншими снайперами. Разом із трьома товаришами вони понад три дні безперервно стримували атаки ворога. Щодня на їхні позиції наступала ціла рота російських військових, що складала близько 100-120 осіб.
"Протягом дня ми, четверо, знищували до 30 противників. Це вдалося, оскільки наша позиція залишалася непоміченою. Ми перебували в приміщенні 'Укртелекому'. У місті також були наші побратими з іншої бригади. Наші зусилля зупинити ворога дозволили їм зайняти більш вигідні позиції. Чотири снайпери разом з розрахунком АГС (радянські 30-мм автоматичні гранатомети) утримували наступ, що дало можливість бійцям успішно передислокуватися", - згадує один із захисників.
Фото: Чотирьом захисникам вдавалося стримувати штурм великої кількості військових РФ у Попасній
Згідно з перехопленнями та доповіддю командира батальйону "Удав", тоді серед російських військ виникла справжня паніка. У радіозв'язку лунали тривожні повідомлення: "На нас націлені снайпери! Усі повинні бути в засобах захисту! Не виходьте без нагальної потреби!".
Нарешті російські військові втомилися від того, що їх постійно "полюють" двоє снайперів. Після цього прибув танк, який знищив їхні укриття, і солдати були змушені змінити своє місце розташування. Один з військових зауважив, що це дійсно був серйозний ризик.
"Проте це була саме та обставина, коли гра заслуговувала на всі зусилля. Хоча двоє отримали поранення, жоден з наших не загинув," - зазначає він.
В двох точках ворог прорвав оборону. Коли снайпери виходили, по радіостанції хлопцям передали, що росіяни вже в 150-20 метрах від них. Тим часом вони тихо йшли дворами. Забрали з собою пару бійців іншої бригади, які втратили зв'язок з командуванням. Пройшли пішки більшу половину Попасної. Врятувалися самі і вивели побратимів.
Нерідко на фронті розуміння того, хто свій, а хто чужий, може призвести до несподіваних ситуацій. Коли "Фізрук" був у Кліщіївці, розвідка доповіла про підготовку підрозділом "Ахмат" накопичення сил для штурму.
"Рано вранці планували атакувати нашу позицію. Але вночі ми з колегою вирішили розвідати ситуацію. І абсолютно випадково натрапили на ворожі сили, де з 'Баррета' знищили п'ять підгруп, в кожній з яких було від 5 до 10 осіб (Barrett M82 та інші моделі - це великокаліберна снайперська гвинтівка, виготовлена в США - ред.)", - ділиться військовий.
На його думку, на передовій не слід боятися ставити перед собою амбітні завдання. Проте важливо враховувати всі обставини.
"Раніше у нас була мета збити російський армійський вертоліт з 'Баррета'. Ми були готові до дії, майже готові натиснути на спусковий гачок. Але рано-вранці обставини змінилися. Ця зброя більше підходить для нерухомих цілей, наприклад, щоб пробити кут будівлі. Однак теоретично, з великокаліберною гвинтівкою можна також знищити вертоліт. Не спробуєш – не дізнаєшся", - з усмішкою говорить військовослужбовець.
У підземеллі місця постійного розташування снайперів зберігається частина їхньої вогнепальної техніки. Тут можна знайти кілька автоматів Калашникова, але основну частину арсеналу складають західні моделі. Серед них, наприклад, AR-15 (ArmaLite AR-15) – напівавтоматична гвинтівка, що виготовляється у США.
Зображення: Частина озброєння снайперів розвідувального підрозділу.
"Ось там, бачите, з коліматорними прицілами, ЛЦУ (лазерні цілевказівники, важлива частина вогнепальної зброї - ред.). Лежить ще РПГ наверху, ручні протитанкові гранатомети", - описує снайпер озброєння, яке є у приміщенні.
Вся ця підтримка надається військовим державою. Іноді, якщо є фінансова можливість, вони можуть придбати щось для особистого користування.
"Якщо у нас виникає бажання придбати щось для особистого користування, держава не ставить цьому перепон. Є можливість легально оформити власну зброю та отримати відповідний дозвіл. Все це цілком реально. Проте на даний момент ми повністю забезпечені індивідуальним стрілецьким озброєнням, тому немає суттєвої потреби купувати щось додатково самостійно," - зазначає військовий.
Вартість такої зброї визначається безліччю чинників. Звичайна гвинтівка без оптики та лазерного цілевказівника оцінюється приблизно в 150 тисяч гривень. Однак ціни на оптичні приціли нерідко перевищують вартість самої гвинтівки і можуть сягати близько 250 тисяч гривень. Професійні моделі обходяться ще дорожче: в деяких випадках вартість прицілу досягає приблизно 500 тисяч гривень, а сама зброя має таку ж ціну. Хоча іноді можливі акції, загалом комплект професійної гвинтівки з оптикою може обійтися в один мільйон гривень.
Проте, коли снайпер не виконує бойові завдання, його зарплата складає приблизно 30 тисяч гривень.
"Не можу приховувати, і хлопці в курсі моєї зарплати. Але лише оренда квартири обходиться в 12 тисяч. А ще є дружина та діти. Насправді, це зараз проблема для кожного. Які ціни в магазинах? Ти можеш залишити 1000 гривень і нічого не купити. На мені зараз черевики вартістю 10 тисяч гривень - це третина моєї зарплати. Інші умови, в яких ми працюємо, просто не витримають," - говорить "Удав".
У цивільному житті, зізнається "Удав", дуже любить читати.
"Книги завжди були моєю слабкістю. Я також прагну написати власний твір, в якому розповім про свій бойовий шлях та своїх побратимів. Часом мені здається, що було б чудово, якби хтось фіксував досвід воїнів, адже це важливо для історії. Окрім цього, я захоплююся музикою та спортом. Граю на гітарі та трубі. Дружина подарувала мені сопілку, але я поки що так і не знайшов часу, щоб її освоїти. Мрію, що одного дня зможу цим зайнятися," - ділиться він.
"Фізрук" дуже любить футбол. Хотів би, щоб діти ним теж цікавились. Сподівається, коли син підросте, то буде займатись якимись бойовими мистецтвами. Найбільше цінує час з родиною.
Віра ворожій пропаганді - це завжди особистий вибір і відповідальність, впевнений "Удав".
"Уявімо, я солдат РФ, і командир наказує мені йти на Польщу. Я собі думаю: "Чому на Польщу?". Якщо почую, що це "воєнна операція", у мене все одно є вибір, чи підкоритися. Жоден командир чи президент не змусить мене розстрілювати цивільних, ніхто не змусить чинити звірства", - пояснює він.
Злочини, вчинені росіянами в Україні, є свідомим вибором, підкреслює військовий. Хоч командир може видати наказ, він не може контролювати кожен рух своїх підлеглих. Вбивство та катування стали їхньою частиною життя. Навіть якщо б командир віддав наказ про розстріл мирних жителів, його підлеглий навряд чи б наважився це виконати.
"Фізрук" висловлює свою думку: він ніколи не зміг би націлитися на людину, яка не має зброї, і навіть не в змозі уявити таку ситуацію. "Це для мене означає втрату людських цінностей", - зауважує снайпер.
Фото: Гвинтівка, де тільки приціл коштує 500 тисяч гривень
Нещодавно молоді люди стали зауважувати, що термін "справедливий мир" почав частіше використовуватись замість "перемога". Обидва з них переконані, що незалежно від того, яким шляхом піде війна, досягнення справедливого миру залишається недосяжним.
"В чому справедливість - в людях, грошах, територіях? Якщо нам повернуть якісь території, чи будемо ми вважати мир справедливим? Справедливий мир був би, якби війни взагалі не сталося. Нехай росіян загине мільйон, а наших десять. Це все рівно було б несправедливо", - впевнений "Удав".
Під час бесіди про кордони 1991 року молоді люди з сумом усміхаються. Один з них, на прізвисько "Удав", зізнається, що замість думок про кордони, його більше турбує, аби його дружина і діти могли безпечно виходити з дому, не боячись потрапити під ракети. Він також мріє про те, щоб нарешті зупинилися втрати людських життів.
Військовий додає: в перші місяці війни люди об'єдналися заради однієї цілі, а зараз він зайвий раз подумає, перш ніж залишати десь у місті пікап, пофарбований у зелений колір. Бо чув історії, як підпалюють машини військових. Його також розчаровує, що досі багато хто думає: війна їх стосується тільки тим, що вдома іноді вимикають світло.
"Але є в українцях те, завдяки чому ми стільки часу ефективно стримуємо ворога. Це наш дух і те, що ми все ж добре воюємо. Що б не було у ворога по кількості снарядів - у нас є характер і є за що воювати. Це основне, завдяки чому ми зараз маємо змогу з вами розмовляти. І це, напевно, головне, чому зараз в Києві не висить триколор. Це завдяки нашому характеру і нашій сильній, залізній волі", - підкреслює захисник.
