Співачка Оксана Пекун висловила свою думку: «Я усвідомлюю, що боротьба – це завдання для всіх, проте, на мою думку, варто зберігати національну культурну спадщину».
РБК-Україна провело інтерв’ю з популярною артисткою, в якому вона поділилася своїми думками щодо суперечностей у світі шоу-бізнесу, розкрила секрети успішних стосунків з чоловіком, обговорила важливість бронювання виконавців, а також висловилася про зрадників, які втратили зв'язок з рідною землею.
Оксано, які трансформації відбулися у вашому житті за ці три роки повномасштабної війни?
Так, як і у багатьох в Україні, наше життя кардинально змінилося, і, на жаль, не на краще. Ми навчилися адаптуватися до умов війни, до тривог і до життя без електрики. Як артистка, я більше зосередилася на благодійних концертах. Хоча раніше я також брала в них участь, тепер ці заходи присвячені підтримці наших військових, переселенців та тих, хто знайшов притулок за кордоном.
Щодо гастролей за межами країни, багато виконавців зауважують помітну різницю між українською аудиторією та слухачами в Європі. Чи ви також звертали на це увагу?
Дозвольте поділитися з вами однією історією. На другий рік повномасштабної війни я отримала запрошення на Великдень, щоб привітати українців, які мешкають в Італії. Там зібралися 400 наших переселенців з різних куточків – Запоріжжя, Маріуполя, Херсону, Київської області та багатьох інших міст. Вони покинули свої домівки в перші дні війни і знайшли прихисток у цій країні. Коли я приїхала, я виступила з сольним концертом. Під час мого виступу на екрані транслювалися кадри, які зображували щасливу і красиву Україну. Це було надзвичайно зворушливо – я бачила, як у багатьох людей на очах з'являлися сльози. Я сама ледь стримувала емоції. Протягом концерту я помічала, як глибоко вони сумують за рідною землею.
Незважаючи на все, ви знаєте, що для деяких людей немає місця, куди можна повернутися, адже у всіх свої унікальні обставини. Але в усіх серцях жевріє глибока любов і туга за Україною, яку важко передати словами. Тут, в Україні, люди насправді звикли до цих обставин. Ми адаптувалися до війни, навчилися жити без електрики, стали звичними до сирен. Ховаємося та йдемо в укриття, ніби це стало частиною нашого повсякдення. Концерти сприймаються з позитивом, але коли виходиш на сцену, спершу помічаєш тугу в очах, певну напругу і біль. Проте, коли глядачі чують мої пісні, їхні обличчя наповнюються радістю і оптимізмом.
Оксана Пекун (фото надане співачкою)
Яким чином змінилися доходи?
Взагалі фінансові надходження припинилися, і більшість ресурсів йде на благодійні цілі. Коли держава надає нам дотації, я відразу спрямовую їх на підтримку Збройних сил України. Щодо прибутків... які прибутки можуть бути в теперішній ситуації? Це більше нагадує виживання, розумієте? В основному, використовуються заощаджені кошти.
І коли я даю концерти в Україні, то частина коштів віддається, звичайно, на ЗСУ. А інша частина йде на те, щоб просто жити, виживати. Поїсти, якийсь побут. Звичайно, артисту потрібні нові пісні, якийсь костюм. І всі ці кошти на костюми і саме на пісні я беру не з роботи на концертах, тому що їх немає. Це все ще якісь залишки.
- Нині з'явилося чимало артистів, які почали кар'єру за час повномасштабної війни. Є персони, які вас приємно вразили? Кого взагалі з українських артистів слухаєте?
Мене вражає молодий та обдарований хлопець Сергій Лазановський. Особливо я захоплююся співачкою Domiy. Це молода і талановита артистка, яка вразила мене своїм неймовірним голосом та особливим стилем виконання. Хоча я не маю можливості особисто з нею поспілкуватись і не знаю, якою вона є в житті, але в її піснях я відчуваю глибокі емоції і красиві мелодії. Також мені подобається музика гурту The Hardkiss, а Юля Саніна справжня зірка — її голос просто заворожує. І, звісно, я не можу не згадати про гурт БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ, який також викликає в мене позитивні емоції.
Зараз виконавці відмовилися від російської мови, але раніше ситуація була зовсім іншою. Чи відчували ви жалку щодо свого переходу на російську мову в минулому?
Я ніколи не замислювалася над вибором мови для співу і завжди виконувала пісні українською. Можливо, для деяких телевізійних проектів це було виключенням. Мене запрошували записати пісню на тему війни, і всі ті композиції, що стосувалися цього важливого питання, були написані російською. Лише зараз почали з'являтися справжні, душевні пісні українською, які відображають наше сьогодення.
Отримала запрошення взяти участь у програмі з пропозицією виступити, і це сталося на каналі, який я завжди хотіла відвідати, адже його аудиторія була досить великою. Я вирішила скористатися цією можливістю та записала пісню. Мій дідусь загинув під час Другої світової війни, тому виконати пісню воєнного часу в ті роки (на початку 2000-х) стало для мене чимось звичайним.
Ті, хто виконував пісні російською, насправді намагалися задовольнити Росію та людей з великими фінансовими можливостями, які організовували концерти. Адже шоу-бізнес у той час був, як ви знаєте, під впливом російських структур. Багато медіа також підпорядковувалися Москві. Я б сказала, що багато хто просто схилявся перед Москвою. А я обрала інший шлях. Я залишалася вірною своїм принципам, співала українською, створювала свій репертуар і завжди була чесною з собою.
Пекун прокоментувала ситуацію з артистами-зрадниками (зображення надіслане співачкою)
Поділіться інформацією про проект "Фольк-music". У 2018 році виникла значна суперечка з "Суспільним". Як завершилася ця ситуація? Сьогодні нові епізоди проекту можна знайти на вашому YouTube-каналі, але не на телебаченні. Яка причина цього?
Так, вони більше не з'являються на "Суспільному". Виник конфлікт. З'явилася нова команда, і наші творчі погляди не співпали. Обговорювалося, що наші народні артисти, традиційна естрада і українські голоси не повинні бути представлені на "Суспільному". Але я впевнена, що це абсолютно неправильно, адже це ж наші видатні митці! Я вважаю, що такі артисти мусять бути на екранах. Проте мені сказали, що це "токсично". І навіть мені не дозволяли виконувати свої пісні.
І ось розпочався конфлікт. У них існувало власне бачення програми, хоча на початку ми були дуже задоволені, адже до нас прийшли нові, розумні та креативні люди, які прагнули оновити програму і надати їй сучасного вигляду.
Отже, зображення було оновлене, проте мене змушували висловлювати думки, які мені не близькі, які суперечили основній концепції нашої програми. Натомість демонструвалося щось, що лише намагалося видаватися українським, тоді як справжнього душевного змісту не вистачало. Але це лише слова. Ті особи, які відповідали за все це, фактично закрили нашу програму і проект в цілому, вже не працюють на "Суспільному".
Якщо ви хочете щось зробити – робіть це на найвищому рівні. Але вони нічого не втілили в життя. Лише знищили. І все. Проте я не відчуваю образи. Я вже давно залишила позаду всі образи. Навпаки, я перетворилася, немов Фенікс, і живу в сучасному світі. Я впевнена, що програма "Фольк-music" не зникла, вона продовжує існувати. Ми створюємо контент власними силами, не виходячи на традиційний телевізійний простір. Зараз ми активно працюємо на своєму YouTube-каналі, і наші перегляди зростають. Вірю, що ми набираємо обертів.
Просто бабусі та старше покоління не так сильно дивляться ще YouTube. Розумієте? Більше середнього покоління, молодь. Але вже потрошку починають дзвонити та кажуть: "Ви знаєте, ми бачили вашу програму, ми теж хочемо взяти в ній участь". І я впевнена, що наша робота, наша любов до народної пісні зробить своє, тому що народне не можна вбити. Народне треба плекати, народне треба берегти, бо як ми не будемо пам'ятати своє, то ми не будемо народом, не будемо українською нацією.
- Після того скандалу якісь були пропозиції, щоб перейти на інші канали?
Знаєте, я відчуваю, що повертатимусь на "Суспільне", адже ця програма повинна виходити саме на цьому каналі. Саме суспільство має бути в курсі своїх проблем, своїх пісень та культурних надбань. Наша програма створена для народу, з народом і за участю українців. Це про те, як українці співають, зберігають традиції та передають пісні з покоління в покоління. Коли ми раніше знімали цю програму, вона була справжнім швейцарським годинником — випуски виходили щотижня, а графік поїздок був запланований на три роки вперед. Уявіть собі масштаб цього проекту! Припинити його було великою помилкою.
Але знаєте, про що найбільше я шкодую? Я шкодую за тими людьми, які вже пішли з цього життя. Які несли в собі оці пісні. Оці бабульки, дідусі, оці берегині наші, в яких було по 100 народних пісень в голові народних... А їх вже нема. За 5 років їх стільки пішло, і вони не встигли передати це. А скільки б ми за 5 років могли зібрати пісень? Бо за 10 років нашої програми ми відновили півтори тисячі народних пісень, про які мало хто знав.
Пекун разом із колегами (зображення надане артисткою)
- На вашу думку, в українському шоу-бізнесі взагалі існує справжня дружба?
- Якщо це не зав'язано на грошах, а зав'язано на стосунках, то, звичайно, вона є. Я іноді можу висловити свою думку, і іноді те, що я говорю, обертається проти мене.
На зорі своєї кар'єри, коли я лише прибула до Києва, я часто ділилася своїми думками і враженнями з колегами. Але згодом помічала, як мої слова повертаються до мене, вже спотвореними і не такими, як я їх висловлювала. Тому я не люблю плітки і не хочу, щоб мене обговорювали. Я вирішила обрати мовчання, щоб уникнути будь-яких непорозумінь. Тепер я просто посміхаюся і залишаюся вірною собі.
- А є колеги, з якими у вас не склалися стосунки від слова взагалі?
- Ні, в мене такого немає. Ні з ким у конкретних конфліктах не була. Якщо я бачу, що якась персона пихата, а у нас таких вистачає на естраді, то коли вона зустрічається зі мною навіть в гримерці, я намагаюся не лізти в очі та просто толерантно вітаюся. Запитаюся, як зазвичай роблять приятелі. Поговорю. Але якщо людина не хоче спілкуватися - то я в очі не лізу. Я відверто та щиро несу позитив.
А є люди, які не хочуть цього. Вони не хочуть ні з ким бути навіть у гримерці. Вони собі вимагають окрему гримерку, щоб нікого не бачити, ні з ким не розмовляти.
Яка ваша думка щодо артистів на кшталт Таїсії Повалій? Чи слід нам забути про них, чи важливо нагадувати суспільству, що вони є зрадниками?
Як відомо, не варто обожнювати людей. Проте ми колись підняли одну особу на п'єдестал. Тоді ми не усвідомлювали, хто вона насправді. Можливо, її змінила популярність і гроші. Вона дійсно має великий талант, проте, на жаль, не є щирою в своїх намірах. Схоже, що її дії вчинені лише задля досягнення фінансового благополуччя.
Ми маємо знати, які є підлі люди, які просто знехтували своєю батьківщиною і тим, що та батьківщина їм дала. Як її люди любили, як на її концерти ходили! Я знаю прихильників її творчості, які просто зараз плюють їй у слід.
Проте варто зазначити, що серед наших артистів є ті, хто мандрував за межі країни і висловлював думку, що "мене ця війна не торкається". Але з часом вони повертаються в Україну і продовжують концертну діяльність...
Пекун зізналася, що розмірковує про Винника (зображення надане артисткою).
Нещодавно Олег Винник оголосив про свій концерт у Польщі, який мав стати першим після початку повномасштабної війни, але зрештою його перенесли. Чи зможуть такі артисти, як він, знову виступати в Україні в майбутньому?
- Як було раніше - вже ніколи не буде. Звичайно, є люди, які його люблять і досі. Він талановитий хлопець, але теж, можливо, не подумав, коли так вчиняв. Ну, Бог його розсудить. Я не можу судити людей. Кожен відповідає сам за свої вчинки. Я відповідаю за свої. Я не поїхала за кордон, не втікла.
Я пам'ятаю той момент, коли вирушила на благодійний концерт в Італію, і раптом мій чоловік опинився в лікарні через нещасний випадок. Спочатку планували залишитися всього три дні, але врешті-решт затрималися на пів року. Щодня мене переповнювало бажання повернутися в рідну Україну, додому. І ось ми нарешті повернулися, і я відчуваю щастя. Незважаючи на всі тривоги і страхи, які переслідували нас.
Я є тут, і я усвідомлюю свою роль. В той час як деякі просто прагнуть комфорту, спокою та уникнення тривог, інші, як я, відчувають поклик до дії. Є ті, хто хоче залишитися в тіні, бути лише артистом і не замислюватися про виклики суспільства. Але неможливо ігнорувати реалії світу, в якому ми існуємо.
Щодо Повалій, її син, який зараз живе за межами країни, докладає зусиль, щоб захистити майно матері в Україні від можливого вилучення. Як ви вважаєте, чи повинні діти відповідати за дії своїх батьків?
На мою думку, він не повинен нести відповідальність за вчинки своїх батьків. Війна призвела до розлучень у багатьох родинах. Батьки можуть залишатися в одній країні, наприклад, в Росії, тоді як їхні діти перебувають тут, або ж навпаки — діти живуть там, а батьки тут. Це призвело до розпаду багатьох сімей, які виявилися роз'єднаними не лише фізично, а й емоційно. Засуджувати Дениса за те, що його мати така… просто несправедливо.
Мені невідомо, яке у нього ставлення до повномасштабного вторгнення та війни, але сподіваюся, що він виступає проти Росії. Вірогідно, що діти не несуть відповідальності за дії своїх батьків. У часи Радянського Союзу була інша ситуація — тоді діти та батьки відповідали один за одного, і всі страждали через це. Сьогодні ми маємо зовсім інші реалії.
Пекун і Ротару (зображення надане артисткою)
- Нині ви перетинаєтеся за Аурікою Ротару, виступаєте на спільних концертах. А чому Софія Михайлівна не виходить на сцену?
- Ми дружимо, спілкуємося. Але я навіть не знаю. Я не лізу в чужі сімейні проблеми. Але звичайно я замислювалася, чому вона не виступає. В Ауріки я цього не запитувала, я дуже її поважаю. Для мене вона, можна сказати, взірець такої м'якості, ніжності, таланту. Вона дуже мелодійна, красива душею людина. І якогось там бруду не треба.
На мою думку, Софія носить на собі значний тягар популярності. Можливо, вона просто вирішила взяти паузу і відійти від публічного життя. Проте, хто знає, можливо, з часом вона повернеться. Я пам'ятаю, як активно вона діяла на початку війни. Як і Ауріка, Софія зробила багато для підтримки, активно долучаючись до благодійних ініціатив.
До речі, я отримав запрошення на спільні концерти з Аурікою, які будуть благодійними. Ми плануємо збирати кошти для наших хлопців на РЕБи та "Мавіки". Незабаром відбудеться чимало таких заходів, особливо ближче до весни. Ми усвідомлюємо, що без підтримки звичайних людей та волонтерів, а ми, по суті, є мистецькими волонтерами, нашим захисникам буде нелегко.
Яка ваша думка щодо замовлення чоловічих артистів?
Я підтримую це, адже це - суть нашої нації. Ці люди - справжні митці. Я усвідомлюю, що захищати країну повинні всі. Колись я теж говорила, що, якщо буде потрібно, готова встати на захист України, адже вмію стріляти. Але вже є багато талановитих особистостей, які загинули, і їх ми вже ніколи не повернемо. Кажуть, що настане час, коли всі підемо воювати, і жінки також візьмуть до рук зброю... Тож, немає жодних гарантій. Проте я б намагалася зберегти цвіт нашої нації. Я б берегла тих, хто володіє талантами, адже саме вони продовжать справу. Хоча мені щиро шкода кожного. Мене турбують долі звичайних людей, всіх без винятку.
Оксана Пекун разом із чоловіком (зображення надане артисткою)
Ви вже багато років разом з Володимиром, вашим єдиним партнером. Який же ключ до ваших успішних стосунків? Чи були у вас труднощі на початку, або, можливо, кризи впродовж спільного життя?
Процес адаптації був непростим. Коли я переїхала до Києва, це стало новим етапом у моєму житті. Раніше я проживала з мамою, яка завжди підтримувала мене: готувала смачні страви і зустрічала після концертів. Я відчувала її турботу на кожному кроці. Але тепер, в новому місті, мені потрібно було створити своє сімейне вогнище, організувати побут і навчитися смачно готувати для чоловіка. Це стало своєрідним викликом. До того ж, у кожного з нас є свій характер. Я ще не знала, чого насправді хоче Володя, тому намагалася експериментувати з різними стравами. Але ми не зупинялися на досягнутому, вчилися один в одного і поступово знаходили спільну мову.
24 грудня була річниця нашого знайомства. Ми з ним познайомилися 30 років тому. Це такий великий вже період. Володя ніколи не дозволяв собі якось мене образити. Напочатку він, звичайно, дуже придивлявся, як же я з іншими чоловіками себе поводжу. Я ж симпатична, весела, позитивна, фліртую. Ну а як без флірту? Бо це нормально для артистки. Але насправді я можу посміятися, пограти на публіці, але я ніколи не зроблю щось йому в образу. Я завжди з ним, люблю його. Все треба обговорювати, навіть якщо ви дуже сильно посварилися. Навіть якщо це страшна образа. Треба сісти і поговорити. І одразу легше стає.
Ми висловлюємося єдиним голосом. Чи можете уявити це? Це свідчить про те, що наші думки збігаються. Я щиро вдячна Богу за те, що звів нас разом. Ми, можна сказати, перебуваємо в одному контексті. Це неймовірно, коли на роботі ти не відчуваєш тяжкості праці, а просто живеш цим.
Чимало жінок з дітьми покинули країну, залишивши чоловіків в Україні. Як ви вважаєте, чи можливо підтримувати близькість і любов на відстані?
Це надзвичайно важко. Справжня любов повинна бути неймовірно сильною. Вона має бути такою, як у моїй пісні "Без тебе я половинка". Це можливо лише тоді, коли дві людини справді не можуть жити одна без одної, і саме тому вони зберігають свої стосунки. Я щиро бажаю всім, щоб вони залишалися разом і дочекалися свого щасливого моменту. Уявіть, яке велике щастя чекає на них, коли вони знову з'єднаються після нашої перемоги.
Пекун розповіла, що їй кажуть військові (фото надане співачкою)
Які ваші мрії та плани на майбутнє після досягнення перемоги?
Я, напевно, переживу і сміх, і сльози, і обійми. Я буду жити на повну, накрию розкішний стіл і неодмінно піднімемо келихи з шампанським на честь цього. Обов'язково відвідаю концерти для наших військових, адже це найцінніші миті нашого існування. Коли дивишся в їхні очі, це справжнє диво. Вони віддають усе, що мають, і під час ротації в їх погляді відчувається така глибина і біль. Вони просять: "Не співайте нам сумного, співайте щось радісне". Вони прагнуть пісень про любов і щастя. І коли на їхніх обличчях з'являється усмішка, це справжнє щастя. Як кажуть, для цього не потрібна інша винагорода.
- Про що ще кажуть військові?
Вони часто говорять про несправедливість, і ми всі це усвідомлюємо. Іноді я не можу стримати сльози, а вони заспокоюють мене: "Не плачте, у нас є ви, не зосереджуйтеся на поганому". Є багато натхненних молодих людей, які з початку конфлікту в 2014 році стали на захист своєї країни і продовжують боротися.
