Стратегия Украины по укреплению альянсов в сфере безопасности в условиях геополитической неопределенности.
Глобальна система, що виникла після Другої світової війни та розпаду СРСР, безповоротно розпадається. Конфлікт в Україні став, мабуть, останньою тривогою для основ старого порядку, остаточно закріпивши його занепад.
Дійсно, нерішучість адміністрації Джо Байдена та саме США у прийнятті важливих рішень щодо підтримки України для остаточної поразки Росії не лише підтверджували неспроможність вже впливати на світовий устрій, але й виглядали як спроби все ще врятувати цей світ.
Переживання через можливу поразку Росії стало причиною затяжної війни з одного боку, а з іншого — призвело до зростання фінансових і політичних витрат. Тривалий конфлікт та дедалі більша інтеграція економік демократичних країн, особливо США, разом із створенням стратегічних альянсів Росії призвели до відсутності готовності нести надмірні витрати без чіткої політичної основи. Це, в свою чергу, стало каталізатором для виникнення сил, які могли б протистояти цій ситуації. Американці зробили свій свідомий вибір, і для нас це стало підтвердженням того, що світ зазнає змін.
Цей світ справді вимагав перетворень. Не випадково ще в 2007 році на Мюнхенській конференції прозвучали заяви про необхідність змін. І зовсім не випадково в 2024 році американці знову обрали Дональда Трампа своїм президентом. Незважаючи на значну критику, він є відображенням історичних процесів, які ми повинні не лише визнати, а й враховувати.
Це означає, що, імовірно, усвідомлюючи перенапруження, Вашингтон прагне скоротити витрати на зовнішні активи, насамперед в Європі, і, можливо, отримати паузу для підготовки до жорсткої конкуренції з КНР. Особливо показовим у цьому контексті є політичний дискурс та вже окремі рішення, які дедалі більше акцентуються на внутрішніх пріоритетах і ставлять під сумнів безумовність продовження допомоги Україні.
Ще більш тривожним є те, що підтримка Україні все більше залежить від змін у внутрішній політиці.
Звісно, нам потрібно розуміти, що відбувається це не через бажання окремих політичних діячів, а під глобальною доктриною розбудови нового світоустрою. Разом із тим потрібно погодитися, що сьогодні, все ще на наше щастя, триває перехідний період.
Цікавим і важливим також є те, що зміни, які зараз відбуваються, проходять на фоні карколомного, але все ж системного технологічного прориву в низці визначальних галузей, таких як енергетика, ІТ-технології, особливо штучний інтелект, нанотехнології та нові матеріали, біотехнології та інші. Відбувається перебудова економік держав, змінюється потреба і пріоритети видобутку корисних копалин.
Внаслідок цього спостерігається стрімкий розвиток збройних технологій та трансформація характеристик сили й впливу держав. Саме ці фактори стануть підґрунтям для створення нового світового порядку та визначать статус і роль його учасників.
Перша масштабна війна XXI століття в Україні, незважаючи на спроби деяких діячів надати їй внутрішньополітичний контекст, лише підкреслила історичні закономірності збройної боротьби. Стало зрозуміло, що сьогодні доступні та численні види озброєння можуть ефективно протистояти дорогим і технологічним системам.
Усе це, здається, відкриває Україні можливість протистояти викликам і розробляти асиметричні стратегії. Однак, перебуваючи в перехідному стані, зокрема на фронті, а також стикаючись із труднощами у забезпеченні повного спектра оборонних можливостей через брак сучасних технологій, виникають серйозні сумніви щодо здатності витримувати тривалу боротьбу в умовах війни на виснаження.
Саме цей факт перетворив Україну на поки що "мегазамовника" зброї, як застарілої, так і нової, зокрема власного виробництва.
Незважаючи на створені нові виміри та небачені раніше перспективи для подальшого розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу, на жаль, сьогодні єдиною точкою опори на фронті залишається український солдат.
Сьогодні на фронті людина піддається найвищому рівню фізичного і психологічного стресу, якого не спостерігалося в історії військових конфліктів. Широке використання технологій, зокрема безпілотників, зробило солдата постійною мішенню для ударів протягом доби, незалежно від часу року. Безперечно, це обставина впливає на витривалість бійця в умовах бойових дій.
З огляду на фізичну неможливість швидкого відшкодування людських втрат, постає нагальна потреба у створенні та впровадженні нової концепції захисту військовослужбовців. Ця концепція повинна відповідати сучасним реаліям і вимогам, як у контексті оборони, так і для наступальних операцій.
Усе це необхідно розробити швидко. Адже існує ризик не лише вигорання основного стержня спротиву, а також досягнення противником переваги шляхом створення власної системи захисту. Це потребує не тільки завзятості, креативності та здатності української нації переносити на своїх плечах увесь тягар війни.
Звісно, це не може бути стратегією довготривалої боротьби, та навряд призведе до істотних змін не лише на фронті, а й до перемоги. Стає очевидним, що потрібно системно залучати провідні технології для створення унікальних інноваційних рішень.
Схожа ситуація спостерігається і з іншою ключовою проблемою, що виникає під час війни на виснаження — атаками з повітря на цивільні та військові об'єкти. Масове використання противником ударних безпілотників у поєднанні з балістичними та крилатими ракетами, а також керованими авіаційними бомбами, вимагає розробки абсолютно нової інтегрованої системи протиповітряної оборони, що охоплює всю територію держави. Ця система повинна бути територіально розподілена та мати багаторівневу структуру, що забезпечує захист на різних висотах і за допомогою різних засобів ППО.
Очевидно, що головний принцип сучасної війни - коли дешеві та масові озброєння здатні виснажувати дуже дорогу та потужну зброю. Саме протиповітряна оборона потребує кардинальних рішень, які без залучення передових і вже відомих технологій просто неможливі.
Під таку кількість засобів нападу просто неможливо будувати систему ППО з надто дорогих у виробництві засобів. Звісно, терміни виробництва такого озброєння залишилися в парадигмі швидкоплинної війни з партизанами.
Усе це, мабуть, ще не зовсім розуміють у США, проте судячи з останніх наслідків російських ударів, це добре розуміють у Росії. Сам цей факт, мабуть, є надважливим для побудови майбутнього не тільки України, а й майбутніх альянсів. Отже, міжнародна підтримка залишається не тільки ключовим фактором у збереженні нашої державності, але й фактором набуття необхідних спроможностей імовірних союзників України.
У таких умовах очевидно, що збереження саме дієвої міжнародної підтримки та побудова майбутніх альянсів є ще однією ключовою задачею дипломатії України.
Наші найближчі сусіди - Європейський Союз - попри намагання зберегти підтримку України, все ще залишаються доволі слабкими, а ще - надто залежними від США та неспроможними на швидкі й жорсткі рішення в зовнішній і оборонній сферах. Країни Європи виявилися неготовими до швидких перетворень в оборонно-промисловому комплексі, поступаючись автократичній Росії та можливостям, перш за все США.
Деякі з них активно розпочали підготовку до Третьої світової війни, обтяжуючи власний бюджет та не розуміючи, що війни зразка лютого 2022 року вже не буде. Очевидно, що в ЄС сьогодні відсутні достатньо потужні сили, які спроможні виробляти і втілювати жорстку силову політику, і як наслідок - консолідувати економіку цілої низки країн. Особливо, якщо ці країни мають власні амбіції або їхній кордон досить далеко від кордонів Росії.
У контексті геополітичної нестабільності, очевидно, відбувається перетворення самої Європи. Це ускладнюється тим, що уряди європейських країн стурбовані реакцією своїх громадян, які не готові до погіршення своїх життєвих умов. В таких умовах сподіватися на тривалу і, що найважливіше, необхідну вже сьогодні підтримку слід з великою обережністю.
Сполучені Штати Америки продовжують бути країною, що пропонує безліч можливостей, та мають одну з найпотужніших економік у світі. На сьогодні США мають значні запаси старих або готових до знищення ракет, передача яких Україні могла б стати ефективним кроком. Це озброєння не вимагатиме додаткових витрат на утилізацію, а для України є надзвичайно важливим.
На кінець 2023 року в Сполучених Штатах було виготовлено більше 170 000 ракет Hellfire різних версій. Більшість з цих боєприпасів була вироблена в період з 1998 по 2018 рік, і їхній термін служби зазвичай коливається від 20 до 25 років. Після завершення цього терміну їх необхідно або офіційно списати, або утилізувати.
Крім того, в рамках багаторічної програми Пентагону здійснюється поступовий перехід на нову систему JAGM, яка витісняє Hellfire виробничо й операційно. А отже, значна частина застарілого озброєння буде утилізована або передана іншим країнам-союзникам. Україна може скористатись цим шансом, системно надсилаючи офіційні запити в рамках різноманітних програм, аргументуючи потреби в оперативному посиленні обороноздатності та гарантуючи США раціональне розпорядження запасами.
У контексті формування нового глобального порядку, Сполучені Штати, імовірно, намагаються закріпити своє лідерство в Західному півкулі та на Тихоокеанському просторі, одночасно зменшуючи свою участь у справах Старого світу, що може відбуватися за рахунок впливу на Європу і Канаду.
Тому президентські вибори в США у 2024 році призвели до передбачуваних негативних змін у зовнішній політиці щодо підтримки України. Внаслідок цього військова допомога більше не є автоматичною чи гарантованою в нових умовах.
Орієнтація на діалог з Росією, можливо, зумовлена специфічним розумінням ситуації, створює нові виклики для політичної та безпекової архітектури. Це вимагає термінових дій для повернення уваги Сполучених Штатів до питання підтримки України. Адже саме успіх України є ключовим фактором, що впливає на збереження глобального лідерства США.
Одночасно стає все більш помітним, що неясність позиції Вашингтона щодо України все активніше використовується новою геополітичною осю Росія - Китай. Це може слугувати як інструментом для ослаблення трансатлантичної єдності, так і для зміни глобального порядку.
Скорочення військової підтримки Україні, безсумнівно, заохочує Росію до більш активних дій проти неї, а також спонукає її союзників, зокрема Китай, до реалізації амбіцій щодо глобального лідерства. Це особливо стосується ситуації навколо Тайваню, а також можливості контролювати логістичні маршрути через Малайську протоку та інших стратегічних ініціатив.
У цих обставинах стає зрозумілою небезпека для Сполучених Штатів, що вони можуть втратити свою фактичну роль "провідної світової потуги".
З урахуванням нещодавніх атак на іранські об'єкти в червні 2025 року, стає очевидним, що геополітична ситуація продовжує ускладнюватися. Для США виникає реальна можливість одночасно зіткнутися з двома новими зонами конфлікту — на Близькому Сході та в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Ця обставина потребуватиме активної участі збройних сил і військово-морського флоту США в бойових операціях. Витрати для США будуть значно більшими, ніж на підтримку України. Обидва конфлікти можна було б зупинити, продемонструвавши міць США через надання допомоги Україні.
Про глобальні наслідки в разі провалу підтримки України попередив і Річард Мур, керівник Секретної розвідслужби Великої Британії. Він заявив, що відмова від надання допомоги Києву становитиме серйозну загрозу для міжнародної стабільності: "Вартість підтримки України добре відома, але вартість її відсутності буде незрівнянно вищою". З іншого боку, очевидно, що системно недооцінюється значення перебігу та результатів війни Росії проти України як для регіональної, так і для глобальної стабільності.
Таким чином, підсумовуючи, можна впевнено стверджувати, що поряд із проблемою виживання та збереження державності в сучасному світовому порядку саме Україна відіграє роль ключового елемента стабільності. Результат нашого протистояння з РФ матиме вирішальний вплив не лише на внутрішню безпеку, а й на траєкторію розвитку нового глобального порядку.
У зв'язку з цим Україна має передусім переосмислити власну модель взаємодії з партнерами, зробивши акцент не лише на очікуванні підтримки, але й на активному формуванні бачення власного майбутнього у складі майбутніх безпекових альянсів. Саме через фундаментальні зміни природи війни такі альянси будуть формуватися саме зараз.
Обговорюючи питання суб'єктності нашої країни, слід зазначити, що утворити такі альянси без участі України в сьогоднішніх умовах неможливо. Ці союзи є вкрай важливими для нашого виживання в даний момент і для забезпечення безпеки в майбутньому. Безумовно, вони також стануть фундаментом нової системи міжнародних відносин.
Історія наших взаємовідносин із партнерами у безпековій сфері під час війни вже написана. Вона була складна, але чи так непередбачувана? Власний досвід розбудови таких стосунків вказує на значну відмінність між нами та нашими західними партнерами не тільки в прийнятті важливих рішень, а й безпосередньо в осмисленні необхідності тих чи інших кроків. Для формування правильного та логічного бачення тих чи інших кроків потрібен додатковий час та зусилля.
Часто наші ініціативи щодо формування запитів мали політико-емоційний характер, що ґрунтувався як на наслідках російських атак, так і на графіку міжнародної політичної активності. Це, безумовно, не тільки зменшує системність самих запитів, але й не завжди відповідає процедурним стандартам західних систем. Більше того, більшість таких запитів потребує додаткового часу та ресурсів для реалізації, внаслідок чого вони залишаються лише на рівні декларацій.
Для ефективного використання часу Україною та для досягнення максимального ефекту в майбутньому потрібне впровадження нової системної політики формування та просування запитів. Ці запити мають виходити за рамки сьогоднішніх або вчорашніх потреб, і головне - враховувати тенденції розвитку ситуації на полі бою.
Один із можливих підходів до розробки такої політики полягає в організації цілеспрямованої експертно-аналітичної кампанії, що буде націлена на урядові структури, сенаторів, політичних лідерів, експертну спільноту та широкі верстви населення країн-партнерів, особливо в США. Метою цієї кампанії є поступове формування змістовних ідейних позицій. Ці ідеї слугуватимуть основою для розвитку їхнього власного політичного бачення, яке, в свою чергу, сприятиме реалізації як їхніх, так і наших потреб у майбутньому.
Одним із найскладніших викликів буде довести, що відсутність підтримки України становить серйозний геополітичний ризик для ролі США як основного гаранта міжнародної безпеки. Головна мета полягає в тому, щоб підкреслити, що перемога України є вирішальною для збереження глобальної безпекової стабільності та утримання лідируючих позицій США на світовій арені.
Саме це може не лише мінімізувати ризики політичних коливань на підтримку України з боку інших західних партнерів, а й забезпечить довготривалі та сталі відносини, зокрема в оборонній сфері.
Вкрай важливо переконати, насамперед, Сполучені Штати врахувати швидкий розвиток засобів ведення бойових дій та технологій їх застосування. Науково-технічний прогрес вже суттєво змінив обличчя війни, внісши в неї радикальні зміни. Ці нові реалії стануть основою для формування глобальної безпеки, проте, на жаль, вони ще не усвідомлені в США. Це також створює додаткову загрозу для їхнього статусу світового лідера.
Тому надважливо залучити саме США не лише в процес озброєння України, а й у процес модернізації власного озброєння, що використовується у війні України проти Росії. Окрім того, треба спонукати США розробляти нове озброєння, використовуючи наш досвід. Та найголовніше - треба залучити США до процесу формування тенденцій розвитку збройної боротьби, щоб унеможливити зупинку технологічних спроможностей.
Звичайно, для реалізації цього потрібно здійснити низку виважених кроків. Найпростішим рішенням може бути, наприклад, створення сумісного наукового або аналітичного центру, де експерти саме з України та представники відповідних інституцій США зможуть незалежно давати оцінку тим чи іншим подіям та фактам. Така модель дозволить не залежати від емоційної чи політичної риторики, а впливати на рішення партнерів шляхом системної, формалізованої, а головне незворотної науково-обґрунтованої комунікації.
Варто підкреслити, що західні системи ухвалення рішень, незважаючи на політичні зміни, демонструють інституційну стабільність. Вони передбачають необхідність реагування на формалізовані запити та дотримуються визначених процедур, навіть у разі зміни політичного курсу. Ця характеристика може і має бути використана Україною для зміцнення стратегічного партнерства.
Наприклад, у Сполучених Штатах урядові органи зобов'язані реагувати на офіційні запити, навіть якщо вони не відповідають актуальним політичним інтересам. Відповідь є обов'язковою. На цьому етапі виникає інституційна пам'ять, реалізуються процедури міжвідомчої координації, а також активізується механізм звітності та аналітичного реагування. Саме цей процес може призвести до формування смислів, які згодом втілюються в політичні рішення.
Цікавим випадком ефективного застосування різних комунікаційних інструментів є досвід Ізраїлю у відносинах зі Сполученими Штатами. Завдяки таким діям, у 1989 році США офіційно визнали Ізраїль "ключовим союзником поза НАТО", що юридично закріпило привілейовані умови для співпраці в оборонній сфері.
У результаті Ізраїль отримав повноцінне системне забезпечення. Замість декларативного підходу запроваджено системну модель з фіксованими процедурами ініціювання, затвердження та забезпечення запитів. І США зобов'язані реагувати на них у форматі міжсоюзницької взаємодії. Саме такі механізми зробили Ізраїль одним із найбільших отримувачів військової допомоги у світі.
Геополітична напруга, що виникла, зокрема, через конфлікт в Україні, незважаючи на нові виклики та небезпеки, вже відкрила нові можливості для нашої країни. Саме українські військові відстояли не лише нашу незалежність, але й здобули право на визнання нашої суб'єктності в глобальному контексті. Реалізація цього історичного шансу відбувається в теперішній час. Успіх залежить від того, наскільки результативними будуть наші зусилля в умовах сьогодення та у процесі формування нашого майбутнього.
Очевидно, ці два взаємозалежних процеси сьогодні неможливі без сильних союзників. Формування ж такого кола союзників в силу низки причин без США неможливе. Саме США здатні не тільки надати необхідну підтримку Україні та сформувати новий демократичний альянс, а й через певні кроки зберегти свою лідерську роль у системі світової безпеки.
І, хоча це може звучати несподівано, наше виживання є кроком до створення спільного майбутнього, що залишається єдиною раціональною перспективою. Цю перспективу необхідно формувати вже сьогодні.
