Валерий Залужный: Ключевые исторические уроки для народа Украины – Блоги | OBOZ.UA

Я народився в 1973 році у звичайному українському місті, у звичайній українській родині. Добре пам'ятаю дитинство. Чомусь, на відміну від юності, воно тривало дуже довго. Це, мабуть, через те, що ми були дітьми батьків, які народилися після великої й жорстокої війни та стали для країни чи не єдиною надією на майбутнє. Вони, наші батьки, здається, були в цьому майбутньому вкрай впевнені, а тому неухильно рухалися за програмою держави. Так на світ з'являлися ми, майбутні будівники комунізму, дитинство яких було дійсно довгим, бо до очікуваного світлого майбутнього потрібно було спочатку вирости.

Можливо, мої позитивні спогади про ті часи зумовлені тим, що, як зазначав Василь Олександрович Сухомлинський, "дитячі роки - це, насамперед, формування серця". Згідно з його концепцією, саме в ранньому віці відбувається становлення особистості, розвиток моральних цінностей, емоційного інтелекту та здатності до емпатії. Я також виростав, поступово змінюючись і розвиваючись під впливом того щедрого світу кольорів і почуттів.

У нашій родині спілкувалися українською мовою. Але свою першу вишиванку я одягнув лише в зрілому віці. У той час, у містечку, де я виростав, звучало багато українських пісень. Також було чимало літератури та журналів українською. У невеличкому будинку мого діда, де я провів свої дитячі роки, я не пригадую жодної книги російською мовою, окрім підручників з російської літератури, що належали моїй мамі. Ці підручники, до речі, згодом виявилися для мене дуже корисними.

На відміну від того, велике місто, де мешкали мої батьки, виглядало зовсім інакше. Ми, хто спілкувався українською, здавалися там чужими. У військовому містечку було потрібно "вивчати мову". Я ж почав засвоювати її, слухаючи людей на вулиці. Проте тоді мене це не турбувало. Це були, можна сказати, друзі, з якими ми разом грали у футбол до першої крові та змагалися один з одним у наших сусідів. Для цього був необхідний їхній язик.

Уже в 2015 році, уважно вивчаючи розвідувальне зведення, я знову згадав про той специфічний діалект та нашу вуличну футбольну команду. У нашій окупованій зоні майже всі, хто колись навчав нас "великої мови", брали участь у цих іграх. Але зараз не про них. Мова йде про нас, про тих, хто є Україною. Щоб глибше зрозуміти, ким ми є і як важливі для інших, я хотів би поділитися ще однією історією. Це розповідь про чудову жінку, яка з'явилася на світ і виросла в Криму, а тепер мешкає в Києві і невтомно підтримує фронт протягом усієї війни. Вона трохи молодша за мене, проте набула великої мудрості. Якось вона зізналася мені: "Я зрозуміла, що є українкою, лише в підлітковому віці, коли отримала свій паспорт". Сьогодні і вона, і я, і мільйони інших людей, які так різні, є частиною українського народу. І саме ми, різноманітні за походженням, місцем народження, вірою і навіть кольором шкіри, формуємо справжнє поняття - держава Україна. Адже держава - це ми самі.

А отже, говорячи про нашу країну та її роль сьогодні, ми можемо вести мову лише про нас - людей, які об'єднані в державу Україну. Немає нічого іншого, абстрактного, що може замінити поняття держави. Усе, що в ній є, - це тільки ми з вами. Ми, ті, хто живе зараз. І саме ми відповідальні за сьогодні й за те, що буде завтра.

Отже, давайте розглянемо, яке місце ми займаємо у світі. Спершу, варто поділитися з усім світом уроками, які ми здобули за ці складні роки. Ми маємо на це право, адже пережили найкривавішу війну XXI століття. Ми самостійно ведемо боротьбу та захищаємо свої позиції проти найжорстокішого ворога з часів фашизму. Цей ворог, протягом десятиліть, виховував ворожість до нас у мільйонах своїх громадян, використовуючи пропаганду, що може змагатися лише з методами найвідомішого Ґеббельса. Тож, продовжимо.

Урок 1

Ми не дали себе обдурити. Бо саме ми є народ і є держава. Ми не дали себе знищити холодної ночі 24 лютого 2022 року - і тому ми досі існуємо й боремося. Це зробила не абстрактна держава, а саме ми, український народ. На Бога надійся, а сам не зівай: суспільство, що прагне безпеки, має бути готове за неї платити.

Урок 2

Велич і потужність супротивника не завжди відповідають уявленням його лідерів і пропагандистів. Справжнім показником сили є дух, що прагне до боротьби, навіть у світі сучасних технологій війни.

Урок 3

Сусід, який підтримує тебе в складні часи, насправді піклується про власне благополуччя. Якщо він не відгукнувся на заклик про допомогу, то стає складовою твоїх труднощів. Важливо налагоджувати дружні стосунки з сусідами, а від тих, хто не прагне до дружби, потрібно вміти захищатися.

Урок 4

Ворог, який не зумів підкорити тебе на фронті, в ту ж секунду почне діяти проти тебе в тилу. Його сила залишиться такою ж, але методи стануть хитрішими. Так само він намагатиметься вплинути і на твого сусіда, що підтримує тебе.

Урок 5

У війні не існує місця для див. Є певні закони, які визначають хід конфлікту, що існують протягом тисячоліть, а деякі з них виникають у самий момент. Саме ці принципи впливають на розвиток подій. Іноді, щоб усвідомити це, доводиться заплатити неймовірну ціну. Невігластво щодо цих законів не може вберегти від невдачі.

Занятие 6

Розмірковуючи про досягнення успіху, варто бути готовим до самотності. Не завжди твоя перемога приносить користь тим, хто поруч. Ті, хто не бореться за виживання, завжди мають власну вигоду. І ще одне: зброя, що не приносить переваг, не використовується. Що саме це за зброя, залишу без відповіді.

Занятие 7

Найцінніший актив у війні — це люди. І справа не лише в тому, що їх важко швидко відновити, але й у тому, що можна втратити їх моральний стан, зробивши їх непридатними. Противник активно працює над цим, не обмежуючись лише фронтовими діями.

Занятие 8

Коли ти вступаєш у бій з сильнішим супротивником на самоті, зважай: яку перемогу ти прагнеш досягти в даний момент, а яку залишити на майбутнє. Кожне рішення має свій час, і не завжди він настає в даний момент.

Урок 9

Твої товариші та партнери можуть не завжди поділяти твої погляди. Іноді їм потрібно більше часу, щоб усвідомити навіть очевидні речі. Як зазначав Тімоті Снайдер, наше завдання полягає в тому, щоб зробити те, що здається зрозумілим нам, зрозумілим і для інших. Часом це може призвести до дискусій, навіть щодо спільного ворога. Це момент, коли варто зміцнити зв'язки дружби та роз'яснити правду.

Урок 10

Кожний день у війні - це або новий урок, або смерть. Краще засвоювати ці уроки без війни. Інакше доведеться вивчати їх на досвіді тих, хто зміг їх пережити.

Попри всі негаразди, ми продовжуємо битися. Усі разом. І поки ми робимо свою справу, нам розписують різні сценарії та бачення. Від варіантів закінчення війни до сценаріїв проведення виборів. Це роблять люди, які часто самі є частиною нашого суспільства. Ті, хто мав би хоча б спробувати щось змінити. Але ми все ще стоїмо. А поки стоїмо - ми багато важимо для світу.

Ми об'єдналися й стали сильними. А отже - суб'єктними. Уявляю подив і розчарування як наших, так і західних політиків 90-х і 2000-х. Здивовані й радянсько-українські генерали. Але ми це зробили. І сьогодні ми кажемо про себе голосно, бо нас добре чути і на іншому боці планети. Отже, ми вже маємо право вибору. Ми, звичайні українці, які ще нещодавно дивилися то в один, то в інший бік. Наша сила сьогодні дає шанс сформувати новий світопорядок. І не монополярний тоталітарний. А хоча б із шансом на демократичні цінності. Ми даємо такий шанс.

У світі, що зазнав незворотних змін, Україна щоденно надає можливість своїм сусідам та Європі зберегти свою безпеку і захистити своїх громадян. Саме на наших плечах тримається стабільність у Європі. Ми, залишені на самоті зі зменшеними запасами боєприпасів та артилерії, змогли активізувати розвиток науково-технічного прогресу. Технології, які ми розробили, не лише переосмислили концепцію безпеки, але й можуть стати порятунком для людства в умовах нових загроз. Ми відкриті до підтримки тих, хто не залишив нас у біді. Сьогодні ми маємо найпотужнішу та найбоєздатнішу армію на континенті. Тому навколо нашої сили, відваги та інновацій можна створити нову систему безпеки для Європи.

Зрештою, ми здобуваємо право на існування для себе та наших нащадків. Саме для них ми формуємо своє завтра. Яким воно стане, визначаємо лише ми самі. Історія багата прикладами, але нашу власну ми створюємо в цей момент.