Кражи достигли поразительных масштабов. В одной из военных частей на Львовщине были разработаны схемы для незаконного вывода топлива.
На початку повномасштабного вторгнення, кадрові військовослужбовці та добровольці, які знаходилися в Центрі забезпечення військово-технічним майном у Львівській області, вирішили об’єднати свої фінанси. У ті дні здавалося логічним особисто фінансувати заміну запчастини на службовому автомобілі — це стало ще одним способом зробити свій внесок у боротьбу з агресором.
- Якщо кожен день міг бути останнім, то для чого нам ті гроші? - ділиться один із військовослужбовців, який також зробив свій внесок. Він згадує, як бійці передавали по кілька тисяч гривень. Багато добровольців мали збереження з мирного життя і з радістю віддавали їх на потреби свого підрозділу.
Проте незабаром пролунало перше тривожне повідомлення: один з офіцерів витратив частину коштів зі спільного фонду на якусь дрібницю для штабу. І це почало ставати дедалі більш частим явищем.
Згодом у цю тривожну атмосферу почали лунати сильні удари набату. Військові стали помічати, що їхні колеги по службі займаються крадіжками дизельного пального. Йшлося про солярку, яка призначалася для забезпечення частини та заправки техніки, що направлялася на фронт.
Невдовзі стало очевидно, що це не одиничні інциденти, а організована схема, яку підтримує керівництво. Спільний бюджет перестав діяти: бійці вважали абсолютно несправедливим витрачати свої гроші на потреби підрозділу, усвідомлюючи, як командування наживається на викраденому паливі.
Про події у військовій частині на Львівщині "Українській правді" розповіли шестеро військовослужбовців різного рангу - від водія до заступника командира частини, які в ній служили. П'ятеро з них не наважилися відкрито назвати свої імена, побоюючись наслідків. Відкрито виступив тільки один, колишній заступник командира - начальник групи морально-психологічного забезпечення, полковник Ельхан Солтанов, який є головним рушієм того, щоб цей кейс отримав розголос.
Постійні випадки крадіжки пального - це не лише питання завдання матеріальної шкоди на суму N гривень. Це також впливає на загальний клімат у військовій частині та деморалізує військовослужбовців, які спостерігають за несправедливістю.
І це, без сумніву, оповідь, де ще не зроблено остаточний висновок.
Як відбувалося крадіжка та списання пального
Усе геніальне має простоту. Проте важко назвати геніальними методи крадіжки пального в центрі постачання, хоч вони й прості. Це скоріше свідчить про безсоромність, аніж про дотепність.
Спочатку дизель крали просто з машин - переливали в каністри.
– Це один із тих сценаріїв, які повторювались щодня, – ділиться Артем (ім'я змінено з міркувань безпеки), який працював водієм у цій області. – Наприклад, перед тим як отримати машину, необхідно перевірити, чи вона в робочому стані. Водій заїжджає на яму, де одна людина підходить, щоб оглянути автомобіль. Інша ж стає на сторожі, а третя в цей час використовує шланг і каністру, щоб зливати паливо з бака.
Після цього автомобіль вважали "пустим" і спочатку відправляли на заправку, а потім - на виконання завдання. За ним у гараж заїжджав мікроавтобус, куди вантажили каністри з викраденим паливом. Особливо цинічним було те, що цю ж автівку підрозділу подарували волонтери. Цивільні номери, не зареєстровані в частині - ідеальний засіб для темних справ.
З часом стало очевидним, що транспортування пального в каністрах є досить незручним, особливо коли мова йде про великі кількості. Значно простіше та ефективніше відкачувати його безпосередньо з резервуарів. Для цього слід лише викопати невелике заглиблення та прокласти шланг від паливних ємностей до огорожі військової частини.
- Уявляєте оці совдеповські бетонні паркани? - питає колишній командир одного з відділень Федір (ім'я також змінено). - Від заправки до нього буквально 4-5 метрів. Під парканом прокопаний канал і кинутий шланг. Просто під паркан під'їжджав бус (з бочками всередині - УП), і в нього закачували пальне. Так цей процес і виглядав.
Ось ще один легкий спосіб: не доливати паливо у техніку, що відправляється до іншої військової частини. Наприклад, об'єм бака бронетранспортера складає 300 літрів. Якщо залити лише 250 літрів, можна зафіксувати це як заправку повного бака і побажати водієві вдалого шляху.
Вкрасти - це лише початок. Наступний етап - коректно задокументувати витрати пального. І з цим не виникло жодних труднощів. Адже важливо не те, куди насправді направляється автомобіль, а те, що зафіксовано в маршрутному листі. А наявних засобів у підрозділі для таких маніпуляцій цілком достатньо.
Співрозмовники УП розповідають про різні схеми списання пального, іноді з порушенням техніки безпеки. Наприклад, оголошена повітряна тривога (яких на день могло бути кілька), машини залишалися на місці, а за паперами - їх евакуювали далеко за межі частини. Або писали, що техніка виконувала роботи на території частини - скажімо, збирала сміття - і можна сміливо з кожної списати по парі каністр. Відправили вантажівку по деревину на сусідню точку, а в документах зазначили: проїхав 200 кілометрів в один бік.
Автомобіль залишається нерухомим, а на нього оформляють документ. Артем ділиться своїм досвідом: "У мене було кілька таких випадків. Той, хто займається оформленням, каже: 'Прийдеш, поставиш підпис'. Я ж відповідаю: 'Але я ж нікуди не виїжджав'. Він на те: 'Просто підпиши і все'".
Перед техоглядом обов'язково підкручували спідометри - для цього в частині були свої майстри, кажуть військові. Іноді цю задачу просто перекладали на водіїв: мовляв, якщо цифри на спідометрі не збігатимуться з тими, що в документах - відповідальність твоя.
Тому, хто далекий від теми, може здатися, що багато так не вкрадеш. Але військові, з якими говорила УП, запевняють: рахунок ішов на тонни викраденого пального щомісяця. Тому й почали використовувати шланг - якби йшлося про невеликі обсяги, куди простіше було б вивозити пальне в каністрах, не привертаючи зайвої уваги.
- Якщо вас цікавить об'єм (краденого - УП) - просто неміряно, - запевняє Федір. - Скажімо, самоскид можна відправити на обладнання якогось замаскованого командного пункту. Або навантажувач можна відправити по території і написати йому 10 мотогодин в день на перестановку контейнерів. Спідометри сходяться, робота по факту виконана. Актів виконаних робіт же немає. Наприклад, питають в офіцера відповідального за роботу: "Ви це робили?". І той підтверджує. Вантажили щось вручну, а написали: 2-3 навантажувачі, 15 мотогодин.
Безсумнівно, під час перевірки інспектор може виявити зірвані пломби на спідометрах або пошкоджені цифри, що свідчать про механічне втручання. Проте, коли мова йшла про інспекції, співрозмовники УП одностайно зазначають: зазвичай все завершувалося не викриттям, а веселими банкетами.
"Це тобі справді потрібно?"
Полковник Ельхан Солтанов потрапив до Центру забезпечення майном у листопаді 2022-го. Про крадіжки пального він дізнався вже на другому тижні служби - від звичайних солдатів, які, виявивши його дещо ідеалізований погляд на українське військо, вирішили зняти з нього рожеві окуляри.
- Вони кажуть: "Ви розповідаєте про те, як треба служити, а не бачите, що відбувається?". Я почав придивлятися. І стало трохи страшно, що люди до цього вже звикли. "Ти що не знав? Ну і що? Тобі воно треба? Це їхні справи, не лізь туди". Ось так було. Просто я не знав, які масштаби, а коли дізнався, аж трохи стало холодно в спині.
Солтанов стверджує, що повідомляв своєму командиру Миколі Сенишаку про вчинені крадіжки, на що має рапорт та доповідну записку. Коли ж не отримав очікуваної реакції, полковник вирішив звернутися до керівництва Сил логістики. Проте, за його словами, там також не були вжиті необхідні заходи.
У середині червня УП надіслала запит до командування Сил логістики щодо реакції на рапорти про розкрадання палива та можливу перевірку в частині, але на момент публікації відповіді не отримала.
Коли щодня читаєш про втрати на фронті, а поруч твої колеги крадуть пальне - це не може не впливати на атмосферу в підрозділі. Федір згадує, у якому жахливому стані була техніка, коли він прийшов до частини. Ніхто не обурювався, коли її доводилося відновлювати власними силами і за власний кошт - війна ж. Але коли військові почали помічати крадіжки пального - руки просто опустилися. Особливо боляче це сприймали ті, хто вже побував у боях.
Солтанов розповідає про одного шофера, який постійно конфліктував з товаришами по роботі і зрештою почав зловживати алкоголем.
Військовослужбовець висловлював припущення, що джерелом конфліктів є систематичні крадіжки пального його колегами. Він зазначав: "Коли я заходжу в гараж, бачу, що каністри вже заповнені. А вони виштовхують мене звідти. Я їм говорив: хлопці, не робіть цього", - йдеться в рапорті, який Солтанов адресував командиру частини Сенишаку. У цьому документі він просив перевести цього солдата в іншу частину. Зрештою, так і сталося.
Проте, страждання торкнулися не лише простих солдатів. Один з офіцерів підрозділу, бажаючи залишитися неназваним, ділиться з УП своїми спостереженнями про відчай та шок, які охопили інших офіцерів, коли стало відомо про корупційні схеми з пальним. Водночас, він визнає, що багато хто намагався приховати своє невдоволення від командира, адже боялися потрапити під його гнів.
Водій Артем розповідає про тих, хто не бажав мовчати: спочатку їх намагалися залякати, потім включали в наряди через день, змушуючи виконувати важку фізичну роботу, щоб охолодити їхній запал.
Якось один із водіїв вранці прийшов до своєї машини і побачив у салоні дві ємності з краденою соляркою. Він категорично відмовився кудись їхати з ними і здійняв галас. Після скандалу його перевели до бойового підрозділу на схід. Згодом Артем дізнався, що цей військовослужбовець загинув.
"Командир по-любому все знав"
У травні 2024 року детективи Львівського районного управління поліції висунули обвинувачення техніку експлуатаційної роти - штаб-сержанту, який раніше служив у частині, про яку йдеться. Його підозрюють у крадіжці паливно-мастильних матеріалів, які були призначені виключно для потреб Збройних сил України. Правоохоронні органи зафіксували щонайменше три випадки крадіжок дизельного пального в 2023 і 2024 роках.
За версією слідства, одного разу "група осіб", до якої входив і штаб-сержант, вивезла з частини 200 літрів дизпалива - просто в каністрах на вантажівці. В інших двох випадках використовували шланг, і масштаби були вже зовсім іншими: 1600 і 2000 літрів.
На той момент дизель на заправках коштував трохи більше ніж 51 гривня за літр. Крадії знайшли покупця, який погодився платити по 40 гривень.
З моменту оголошення підозри пройшов рік, і у травні 2025-го журналісти луцького видання "Сила правди" оприлюднили розслідування про розкрадання палива в цьому центрі забезпечення. Невдовзі після публікації слідчі активізувалися: штаб-сержанта затримали, взяли під арешт і відпустили під заставу.
Сам підозрюваний відмовився від спілкування з УП, пославшись на брак часу. Адвокат також утримався від надання будь-якої інформації, посилаючись на конфіденційність досудового розслідування.
Слідчий з Головного управління Національної поліції у Львівській області Юрій Конрад, який займається цією справою, висловився коротко: розслідування ще проходить, а експертизи не завершені. Він також додав, що наразі є двоє підозрюваних, при цьому серед них немає командирів - обидва є рядовими.
Кожен із військових, які розповідали УП про крадіжки пального, переконаний: на чолі масштабної схеми стояв командир частини - Микола Сенишак.
Командир прагнув особисто контролювати ситуацію, тому всі автомобілі, бочки та переміщення здійснювалися виключно з його дозволу, - зазначає його колишній заступник Солтанов.
– Ніхто не міг би здійснити це без його відома, він точно все контролював, – говорить один із колишніх військових цієї частини. Він зазначає, що на території були встановлені відеокамери, які все записували, тому приховати що-небудь від керівництва було б майже неможливо.
Однак припущення, бесіди та логічні міркування не є достатніми доказами.
- Свідчення очевидців не надають конкретних фактів щодо командира, - зазначає слідчий Конрад. - Лише загальні висловлювання та абстрактні формулювання свідчать про його можливу причетність. Але як саме це виглядає? Немає жодних переконливих доказів.
Сам командир частини Сенишак заявив УП, що нічого про крадіжки палива не знає, і кинув слухавку.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.
Покарання за статтею про викрадення військового майна в умовах воєнного стану (пункт 4 статті 410 Кримінального кодексу України) передбачає від 10 до 15 років позбавлення волі - навіть за вбивство можна отримати менше.
Однак не всіх лякають такі жорсткі терміни. Події, що відбувалися в Центрі забезпечення технікою та матеріальними ресурсами у Львівській області, є яскравим прикладом, навіть з огляду на повномасштабну війну. Державне бюро розслідувань постійно інформує про виявлення великих крадіжок пального в різних військових підрозділах. Іноді мова йде про десятки тон.
Один із свіжих випадків: у середині червня Державне бюро розслідувань повідомило про виявлення схеми незаконного заволодіння дизельним паливом у військовій частині авіаційної бригади, розташованій в Івано-Франківській області.
"Зловмисники систематично фальсифікували службову документацію, списуючи пальне нібито на потреби виконання бойових завдань, зокрема під час повітряних тривог та зльотів авіації", - йдеться в повідомленні ДБР. За їхніми даними, до схеми були залучені троє: командир роти, командир взводу та водій. Правоохоронцям вдалося задокументувати продаж партії обсягом понад п'ять тонн пального.
Проте, ситуація з військовою частиною у Львівській області має одну суттєву особливість, яка відрізняє її від багатьох інших. Такі центри забезпечення можуть виступати в ролі первинного етапу в процесі постачання військової техніки від західних партнерів. Деякі з транспортних засобів, що надходять з-за кордону, вже приходять з повними баками, а це, як правило, означає наявність від 300 до 500 літрів необлікованого пального на кожну одиницю техніки.
