"Вовк", з якого потрібно черпати натхнення Аонішікі: оповідь про славнозвісного йокозуну Чіонофуджі.
У останні місяці в Україні спостерігається зростання інтересу до сумо. Наші команди протягом тривалого часу здобували медалі різного рівня на європейських та світових чемпіонатах, а також на Всесвітніх іграх.
Однак справжній прорив з андеграунду в широку аудиторію відбувся завдяки Сергію Шіші Соколовському та Данилу Аонішікі Явгусишину. Останній, до речі, постійно встановлював нові рекорди у світі сумо.
"Чемпіон" вирішив поділитися захопливою історією про великого Чінофуджі, який не відзначався великими розмірами, але завдяки своїй майстерності здобув титул видатного йокозуни.
Після завершення Другої світової війни сумо пережило новий етап свого розвитку. У період перед війною змагання проходили нерегулярно, але вже в 1950-х роках Японська асоціація сумо почала впорядковувати цю діяльність. До 1958 року з’явилася звична нам структура: шість турнірів на рік, кожен з яких триває 15 днів.
Це переосмислило саму суть спорту. Сумо перетворилося на марафон, де важливими є не лише природні здібності, а й уміння постійно здобувати перемоги щодня. Невипадковість відходить на задній план, поступаючись місцем контролю, витривалості та результативності.
На фоні цих змін, у 60-70-х роках відбувається помітний зсув у бік більшої маси. Борці починають ставати важчими, матчі стають більш контрольованими, а боротьба дедалі частіше переходить у техніку маваші. Найпоширенішим фіналом стає йорікірі — методичне витіснення опонента за межі дохйо.
Сумо відноситься до явища, яке можна охарактеризувати як "період ваги": чим важчий і міцніший борець, тим більша ймовірність його переваги на рингу.
І саме в цій системі, де формула успіху здавалася очевидною, з'являється Чінофуджі Міцуґу - боєць, який доведе, що навіть у світі маси можна перемагати інакше.
Хлопець із рибальського містечка Фукушіма на Хоккайдо, син рибалки, який у школі більше вирізнявся бігом, ніж статурою, зайшов у світ професійного сумо з вагою лише 71 кілограм.
У 15 років його залучив до спортивного світу 41-й йокодзуна Чіонояма Масанобу, який також походив з цього ж містечка. Він пообіцяв підлітку відправитися на літаку до Токіо, і майбутній чемпіон не зміг встояти перед такою спокусою.
Його військовий псевдонім також входив до традиції стайні Коконое:
"Чіо" - це похідне від Чіоноями.
"Фуджі" - від Kitanofuji Katsuaki (52-й йокозуна в історії).
Так з'явився Чіонофуджі — нащадок славної династії чемпіонів, який на перший погляд абсолютно не відповідав усталеним канонам.
Шлях Чіонофуджі ледь не завершився на самому початку його кар'єри. У період з 1975 по 1979 роки його розвиток постійно переривали вивихи плечей. Після дебюту в макуучі він швидко опинився назад: спочатку втратив місце серед секіторі та спустився в нижчі дивізіони, а в 1979 році, знову через проблеми з плечем, ненадовго повернувся до дзюрьо. Для борця такого рівня навіть ці труднощі могли б переконати у тому, що він досягнув свого максимуму.
Ситуацію значно ускладнила смерть Чіоноями у 1977 році – саме того наставника, який свого часу переконав молодого Міцуґу Акімото вирушити до Токіо. Це стало тяжким ударом, як у особистому, так і в професійному житті. Після цієї втрати хея перейшла під управління Кітанофуджі, і саме він став тим, хто допоміг перетворити Чіонофуджі на сильного бійця. Кітанофуджі порадив зменшити залежність від кидків, які лише підвищували ймовірність нових травм, та більше зосередитися на напорі, захватах і контролі рухів супротивника.
Тут і народився той Чіонофуджі, якого запам'ятала історія. Щоденні 500 віджимань, робота зі штангою, майже бодібілдерський підхід до підготовки. Він не просто набирав вагу - він будував інше тіло: щільне, сухе, функціональне.
За словами самого спортсмена, він зміг набрати вагу завдяки тому, що відмовився від куріння за рекомендацією Тікахани-старшого. Повернувшись до макуучі в січні 1978 року, Чіонофуджі став зовсім іншим борцем — не тільки фізично сильнішим, але й набагато краще усвідомлював свої можливості та обмеження.
Прізвисько "Вовк" стало його невід’ємною частиною не без причини – завдяки погляду перед боєм, холодній зосередженості та умінню стримувати емоції навіть після успіху. У ньому не було жодної театральності, зате панувала майже хижа сфокусованість.
На дохйо це перетворювалося на стиль, який суперники знали напам'ять, але все одно не могли нейтралізувати. Його фірмовий уватенаге - кидок із захватом пояса зверху - став майже візитівкою епохи. Водночас арсенал Чіонофуджі не зводився до одного прийому: йому зараховували понад 40 різних технік. Саме це й робило його небезпечним. Він не повторював один шаблон, а підлаштовувався під конкретного суперника.
Найбільша велич проявляється в контрастах. Коли Чіонофуджі змагався з такими суперниками, як Конішікі Ясокічі, різниця у вазі виглядала практично абсурдною: один важив приблизно 120 кілограмів, тоді як інший наближався до 287. Проте Чіонофуджі все ж здобував перемоги. Це не тому, що він був сильнішим у звичному сенсі, а завдяки його вмінню перетворювати вагу супротивника на його слабкість.
У 1981 році Чіонофуджі двічі переміг Кітанумі в титульних розв'язках і став 58-м йокодзуною в історії. Це був не просто підйом на вершину - це був момент, коли сумо отримало нове обличчя.
Далі почався період, який і сьогодні виглядає майже нереальним. У 1982 році він виграв чотири турніри з шести. У 1986-му - п'ять із шести. У 1988-му видав серію з 53 перемог поспіль - найкращу в повоєнній історії сумо на той момент. А загалом за кар'єру здобув 31 юшо в макуучі. На момент завершення виступів більше мав лише Тайхо Кокі.
Навіть більш вражаючим є те, що 19 з 31 титулу Чіонофуджі він здобув після досягнення 30-річного віку. У світі сумо, де фізичні навантаження призводять до швидшого зношення тіла, це виглядає як справжній парадокс. Його кар'єра не тільки не втрачала сили з віком, а, навпаки, досягала свого апогею.
Особливим розділом його спадщини є Кюшю-башо. У період з 1981 по 1988 рік Чіонофуджі здобув перемогу на цьому турнірі вісім разів підряд.
Чіонофуджі став не просто чемпіоном; він перетворився в культурний символ. Його потужна статура, виразний профіль і стримане чарівність допомогли сумо вийти за рамки звичної аудиторії. У 1980-х роках навколо нього виник справжній феномен під назвою Wolf Fever: захоплення ним охопило не лише вірних шанувальників сумо, а й тих, хто раніше мало цікавився цим спортом.
Символічно, що завершення його кар'єри стало справжньою національною подією. У травні 1991 року він зазнав поразки від 18-річного Таканохани, в той час відомого як Таканахада. За різними оцінками, цей бій спостерігала приблизно половина населення Японії. Країна стала свідком не лише сенсаційного моменту, а й передачі епохи: молодість здолала легенду, а сама легенда миттєво усвідомила, що її час минув.
За два дні Чіонофуджі оголосив про своє рішення піти. У ході інтерв'ю він зізнався, що втратив бойовий дух.
Після закінчення своєї кар'єри він мав можливість здобути видатний статус ichidai-toshiyori, що дозволило б йому залишити своє ім'я в історії сумо назавжди. Проте він вирішив відмовитися від цієї привілею, обравши роль лідера Коконое-бея. Це залишається непересічним явищем в історії сумо.
Помер 31 липня 2016 року внаслідок раку підшлункової залози у віці 61 року. Голова Японської асоціації сумо Хокутомі Нобуйоші, який був його учнем і товаришем по стайні, не зміг стримати сліз, коли виступав перед журналістами.
У липні 1989 року його найменша донечка Аї пішла з життя, коли їй було всього чотири місяці. В той же місяць японець здобув перемогу на юшо і присвятив її пам'яті доньки. Коли він досяг тисячної перемоги і отримав запитання про свої подальші цілі, він відповів: "Наступною метою буде перемога номер 1001".
Його спадщина вимірюється не лише 31 титулом і 1045 перемогами. Чіонофуджі змінив саме уявлення про те, яким може бути великий борець сумо. Він показав, що сила не завжди виглядає як гора м'язів і жиру. Іноді сила - це дисципліна, точність, витримка й здатність перезібрати себе після поразок і травм.
У спорті, де протягом багатьох років визначальним фактором була вага, Чіонофуджі став яскравим прикладом того, що іноді правила змінює не той, хто має найбільшу масу, а той, хто відзначається розумом, наполегливістю та точністю.
