Перегляд системи оплати праці суддів порушить рівновагу між гілками влади.
Коли в суспільстві чи в стінах парламенту починається дискусія про уніфікацію заробітних плат у державному секторі, ця ідея завжди знаходить відгук. Бажання оптимізувати витрати, встановити єдині зрозумілі правила гри та зрізати величезні виплати звучить, як цілком логічний крок в умовах воєнного стану та безпрецедентного дефіциту ресурсів.
Судова система є самостійною гілкою влади та унікальним механізмом, який щорічно обробляє понад п'ять мільйонів справ, у яких вирішуються важливі питання життя людей, а рішення ухвалюються від імені України. Як суддя-спікер, чия роль полягає в тому, щоб роз'яснювати суспільству суть правових інститутів, я спостерігаю в законодавчих ініціативах (зокрема, у законопроєктах №13467 та №14387) значно більше, ніж просто прагнення до економії.
За фасадом уніфікації криється серйозний ризик руйнації конституційного балансу влад, кадрового колапсу та згортання євроінтеграційних реформ. І ось чому ця проблема стосується кожного громадянина.
Конституційний дисбаланс: хто замовляє музику?
Одна з основних ініціатив полягає в скасуванні прожиткового мінімуму та впровадженні нової "базової (орудної) величини", розмір якої Кабінет Міністрів щорічно встановлюватиме в ручному режимі.
Це є прямим порушенням статті 130 Конституції, яка чітко зазначає, що розмір винагороди суддів визначається виключно законом "Про судоустрій і статус суддів". Якщо уряд отримає право регулювати розмір базової величини через свої постанови або бюджетні рішення, виконавча влада матиме можливість здійснювати тиск на судову систему.
У конфлікті між громадянином і державою, наприклад, у питаннях оподаткування, пенсій або мобілізації, суддя, чий добробут залежить від рішень урядовців, стає уразливим. Судова система не володіє власними силовими структурами чи фінансами, її основна сила – це незалежність, яка в даний час підпорядковується рішенням Кабінету Міністрів.
Виконавчий табель і руйнація суспільного договору
Одночасно з цим законопроєкт №14387 пропонує підпорядкувати оплату праці суддів Виконавчому табелю - єдиній грейдовій системі для всіх публічних службовців із жорсткими фінансовими "стелями". Будь-які виплати, що перевищують ліміт, згідно із проєктом документа, доведеться повертати до бюджету.
У цьому контексті виявляється суттєва помилка в розумінні сутності суддівської винагороди. Ініціатори пропозицій намагаються прирівняти суддю до звичайного державного службовця. Проте суддя не є просто публічним службовцем; його статус і мантія накладають на нього жорсткі пожиттєві обмеження: він не має права займатися бізнесом, працювати на кількох посадах одночасно, чи обиратися на політичні посади. Крім того, суддя постійно знаходиться під пильним контролем антикорупційних органів та піддається тиску з боку суспільства.
Суддівська винагорода та довічне утримання не є простою премією, а представляють собою особливий суспільний договір, який компенсує суворі обмеження, накладені на суддів. Впровадження "Виконавчого табеля" руйнує цю угоду, встановлюючи рівність, яка суперечить основним принципам.
Ефект доміно: кадровий колапс та найслабша ланка
Критикуючи ці ініціативи, ми захищаємо не власні статки, а інституційну здатність системи здійснювати правосуддя. В Україні бракує понад 2000 суддів, а в апаратах судів тисячі вакансій. Суд настільки сильний, наскільки захищена його найслабша ланка. Якщо висококласний юрист-помічник отримує 10-12 тис. грн, він не прагне пройти конкурс і стати суддею, він не затримається в системі. Запропоновані ж ініціативи замість стабілізації ситуації створюють додатковий хаос.
Для вирішення проблеми з суддівськими кадрами держава ініціювала найбільший відбір у своїй історії. Тисячі юристів наразі проходять складні етапи, сподіваючись на діючі гарантії. Зміна умов гри на етапі відбору підриває основоположний принцип правової держави — забезпечення захисту законних очікувань. Громадянин має право на те, щоб правила, з якими він вступив у правовідносини, залишалися стабільними.
Крім того, якщо держава зменшить фінансові гарантії в односторонньому порядку, це призведе до масштабної хвилі відставок. Сотні досвідчених суддів, які вже мають право на вихід у відставку, можуть бути змушені скористатися цим правом негайно, щоб зберегти свій статус. Така ситуація створить кадровий вакуум, що ще більше паралізує судову систему, і громадяни можуть роками очікувати на ухвалення рішень.
Євроінтеграційний аспект: чому варто змінювати те, що вже ефективно функціонує.
На сьогоднішній день Україна активно веде переговори щодо свого приєднання до Європейського Союзу і отримує макрофінансову допомогу в рамках програми Ukraine Facility. План дій, що стосується верховенства права, вимагає від нас підвищення незалежності судових інституцій.
Жоден європейський стандарт не допускає систематичного зменшення суддівської винагороди, як методу "реформування".
Чинний закон погоджений Радою Європи, пройшов усі необхідні консультації і відповідає міжнародним стандартам. Судді мають реальну незалежність, навіть у виборі адміністративних посад. Ніхто не може призначити керівника, який даватиме вказівки або впливатиме на рішення. Судді самі його обирають зі свого колективу.
Запропоновані механізми самоврядування та управлінських структур, закладені в законодавстві, є надзвичайно досконалими з юридичної точки зору. Аналогічна ситуація спостерігається і щодо винагороди суддів: вона має захист від зовнішнього втручання, а в умовах економічного зростання її розмір автоматично коригується, тоді як у разі спаду він зменшується відповідно.
Сьогодні судді дійсно можуть бути незалежними. Вони можуть відчувати впевненість у тому, що захищені державою, що гарантії незалежності працюють, і що вони можуть брати на себе відповідальність - ухвалювати справедливі рішення не "по дзвінку". Візьмемо, наприклад, суддів ВАКС.
Чи може бути незалежним суддя, у провадженні якого справи проти топпосадовців, якщо він не впевнений, що завтра ці самі посадовці не покарають його новим законом чи перевіркою? І саме за цих умов держава пропонує знизити суддівську винагороду.
Або, приміром, розглянемо сферу господарського правосуддя. Чи можемо ми бути впевнені в якості рішень, що приймаються господарськими судами, які займаються мільярдними справами, викривають рейдерські атаки, повертають незаконно відчужене майно, у тому числі державне, і охороняють архітектурні пам'ятки? Чи можемо ми бути певні, що велика бізнес-середа, де обертаються колосальні фінансові ресурси, не спокусить суддю або не покарає його за ухвалення рішення, яке не відповідатиме інтересам потужних гравців?
Швидке та справедливе судове рішення виступає важливим чинником економічного зростання, як для малих підприємців, так і для великих компаній. Забезпечуючи незалежність суддів, держава фактично інвестує у своє власне майбутнє. Суддя має мати можливість не турбуватися про своє виживання, а зосереджуватися виключно на дотриманні закону та справедливості.
Економія бюджетних ресурсів у період війни є невід'ємною вимогою. Проте це не повинно відбуватися за рахунок руйнування конституційних основ. Суддівська мантія символізує служіння правосуддю, а не примхам сучасності. Якщо фінансова безпека суддів стане механізмом для ручного управління з боку уряду, суспільство ризикує втратити не лише "заможних суддів," а й єдиний легітимний засіб захисту своїх прав.
