Чи зможе Трамп зупинити агресію Кремля щодо України?
У січні 2025 року Дональд Трамп був обраний новим президентом США, обіцяючи вирішити конфлікт між Росією та Україною всього за добу.
Спершу нова адміністрація США протягом кількох місяців надсилала до Москви дружні сигнали, депеші та переговорників. Та в липні Трамп несподівано перейшов до жорсткішої лінії щодо правителя Російської Федерації Володимира Путіна. Він схвалив продаж американської зброї Україні й неодноразово погрожував запровадити вторинні санкції проти торгових партнерів Росії. 50-денний строк, який спочатку дали Росії на те, щоб вона відмовилася від своїх вимог, скоротили до 10 днів.
Проте через кілька днів уряд США повідомив, що запланованого торгового конфлікту між двома великими державами та їхніми союзниками не відбудеться. Замість цього, відбудеться зустріч між Трампом і Путіним на Алясці.
Згідно з попередніми відомостями, під час дискусій між представниками США та Росії виявилися перші ознаки можливості досягнення бажаного миру.
Останні зміни в позиції Вашингтона стосовно Москви є черговим свідченням вже очевидної непослідовності американської політики щодо Росії під новим керівництвом.
Сталася несподівана зміна ситуації: після економічних та військових загроз, які президент США адресував Росії, незабаром з'явилися не менш помітні спроби Трампа пом'якшити напруга з Путіним. Тепер, здавалося б, дві світові наддержави мають вирішити майбутнє України на важливій американсько-російській зустрічі.
Однак є сумніви, що новий раунд переговорів принесе бодай якісь політично значущі та довгострокові результати. Як і в інших питаннях, з 2014 року Росія розігрує щодо України зумисний переговорний театр, мета якого - справити враження як на власне населення, так і на міжнародну спільноту.
Протягом багатьох років, у ході численних переговорів, десятків самітів та підписання різноманітних угод, Росія неодноразово висловлювала своє бажання досягти миру в Україні. Однак активні переговори до та після лютого 2022 року майже не вплинули на розвиток ситуації у війні.
Навпаки, неодноразові поступки Росії, на які йшли Захід та Україна, обмеження поставок зброї Києву, а також нерішуча санкційна політика, яку провадять Європейський Союз і США, підштовхнули Москву до нових авантюр.
Російська Федерація захопила Крим у лютому 2014 року, а через місяць здійснила формальну анексію цього півострова.
Невдовзі, в квітні цього ж року, почалася війна між Росією та Україною в Донбасі.
У липні 2014 року Росія зimpala без наслідків збила малайзійський цивільний літак, який перевозив численних громадян ЄС, над територією, де відбувалися бойові дії.
В середині серпня 2014 року розпочалося російське вторгнення в східну Україну. Тоді ж РФ вперше масштабно розгорнула свої регулярні війська на території української держави.
Після ряду незначних сплесків напруження, у лютому 2022 року розпочалося великий наступ Російської Федерації на континентальну частину України.
Від того часу військова та окупаційна стратегія Росії в Україні з кожним місяцем набуває все більш терористичних і геноцидальних рис.
Війна в Україні триває вже понад 11 років, а проте США, як і багато інших країн, зробили мало які висновки з невдалих, хай і інтенсивних, дипломатичних переговорів і своєї стриманості.
Друга адміністрація Трампа не лише з внутрішніх міркувань заперечує витверезний досвід адміністрацій Обами та Байдена у відносинах із Кремлем. Вона також забуває, якою безплідною була політика першої адміністрації Трампа в 2017-2021 роках, коли йшлося про війну на Донбасі.
У ході запланованих переговорів Путін, ймовірно, буде наполягати не лише на територіальних поступках, а й на інших формах обмеження українського суверенітету. Незважаючи на це, кремлівський лідер усвідомлює, що жоден президент України не зможе виконати його крайні вимоги.
Ключовим питанням стане, наскільки Трамп поділяє те, як Путін інтерпретує щодо витоки, характер та значення агресивної війни Росії.
Основною метою Москви в майбутніх переговорах не стане досягнення тривалого вирішення конфлікту, а скоріше прагнення покращити міжнародний імідж Російської Федерації.
Путін прагнутиме, поміж іншим, підірвати світовий порядок, вимагаючи поступок, що порушують міжнародне право; розколоти західний альянс; послабити партнерство Заходу з Україною і, наскільки це можливо, посіяти внутрішню ворожнечу в Україні.
Москва буде намагатися привабити американських та інших західних політиків завдяки ілюзорним поступкам та обіцянкам щодо деескалації, а також створити умови, які спонукатимуть Київ до виникнення кризової ситуації в ухваленні рішень.
Як неодноразово з лютого 2014 року, Кремль спробує перекласти відповідальність за новий і остаточний провал переговорів на Україну.
У рамках цієї стратегії можливе настання тимчасового перемир'я. Це станеться лише в тому випадку, якщо Москва вважатиме, що таке рішення відповідає її нинішнім дипломатичним, внутрішнім, економічним та геостратегічним інтересам.
Кремль може використовувати ілюзію готовності Росії до компромісу і припинення бомбардувань українських населених пунктів, щоб підірвати єдність і рішучість, які з 2025 року зміцнилися в Європі щодо допомоги Україні, та поглибити розкол, що вже існує між США та іншими партнерами по НАТО.
Обмежене припинення вогню також дасть можливість перегрупувати російські війська, зміцнити окупаційний режим на анексованих українських територіях і поставити під сумнів санкційну політику Заходу.
З 2014 по 2021 рік у війні Росії на Донбасі вже було кілька періодів затишшя. Однак ці відносно мирні періоди зрештою не привели ані до припинення, ані до заморожування збройного конфлікту. Навпаки, вони підготували ґрунт для його ескалації в повномасштабну експансіоністську війну РФ проти української держави.
Для Росії може існувати альтернативний сценарій: встановлення перемир'я шляхом використання дальнобійних озброєнь. У такому випадку обидві сторони утримуються від ракетних і безпілотних атак на фронтовій лінії. Протягом останніх трьох з половиною років Росія здійснила удари по багатьом важливим об'єктам інфраструктури України з різним рівнем ефективності. Проте з часом Україна змогла адаптуватися до цих атак і, наприклад, побудувати відносно стійку систему енергопостачання.
Протягом останніх місяців Росія здійснила численні атаки на цивільні об'єкти України, зокрема на Київ, використовуючи безпілотники та ракети. Часто масовані удари РФ зуміли обійти систему протиповітряної оборони України, що призвело до вражаючих сцен вибухів у столиці. Проте, незважаючи на посилення атак на житлові будинки, медичні заклади, культурні установи та торгові центри, військове значення цих дій залишається обмеженим.
Навпаки, в останні місяці Україна неодноразово успішно била безпілотниками дальньої дії по російських військових, промислових та інфраструктурних об'єктах. Навіть у глибині тилу неодноразово зазнавали ударів військові бази, паливні склади, аеропорти, нафтопереробні заводи та інші об'єкти, пов'язані з обороною РФ.
Іноді драматичні вибухи та пожежі на російських підприємствах мають не тільки зростаюче матеріальне значення для російської економіки та армії, а й справляють певний психологічний ефект на російське населення та світову громадськість.
В умовах конфлікту, де активно застосовуються безпілотники великої дальності, Україна має можливість ефективно впроваджувати інноваційні технології для нейтралізації чисельної переваги супротивника. У зв'язку з цим, цілком ймовірно, що Путін може задуматися про те, щоб призупинити або навіть зупинити цю стадію війни.
Військова співпраця та стратегія західного альянсу відносно України залишаються головними темами майбутніх переговорів. Поки Україна не отримає надійні гарантії безпеки, будь-яке припинення вогню лише дозволить сторонам перегрупувати свої війська та ресурси, а також підготувати суспільство до чергового етапу ескалації.
Окрім практичного аспекту, що стосується майбутньої безпеки України, виникає більш глобальне питання щодо майбутньої позиції США в міжнародних відносинах, особливо в контексті Східної Європи. Вашингтон і Москва не можуть, як, напевно, планується, обговорювати суверенітет і територіальну цілісність європейської країни без участі представників України та інших європейських держав.
Крім того, після надання Україні гарантій безпеки в сумнозвісному Будапештському меморандумі 1994 року у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), Сполучені Штати не можуть допустити будь-яких обговорень питань кордонів і суверенітету України.
Якщо, незважаючи на угоду, що була укладена три десятиліття тому, дві офіційні держави з ядерною зброєю та постійні члени Ради Безпеки вирішать укласти нову угоду, внаслідок якої Україна, яка є співзасновником ООН, підписантом ДНЯЗ, членом Ради Європи та учасником ОБСЄ, залишиться політично і територіально розділеною, людство опиниться на межі глобального хаосу, подібного до того, що існував до 1945 року.
