Кавказький контрнаступ: яка мета конфлікту між Путіним та Азербайджаном?

Вплив та авторитет Туреччини в Азербайджані вже сьогодні значно переважають російські у всіх сферах. Це, у свою чергу, викликає невдоволення у Кремлі.

Росія намагається відновити свій вплив над Південним Кавказом, але ця амбіція може призвести до втрати контролю над цим регіоном.

Продовжуючи агресивну кампанію в Україні, Кремль все більше намагається поширити свій імперський вплив на Південний Кавказ. Тут ще живуть старі амбіції щодо відродження імперії. Більш того, Путін знову впевнений, що не має підстав остерігатися рішучих дій з боку Заходу.

Кремль виражає стурбованість тим, що в останні роки, коли Росія зосередила всі свої ресурси та увагу на війні з Україною та конфлікті із Заходом, країни Південного Кавказу значно зміцнили свою незалежність і почали відходити від впливу Москви.

Ця оцінка охоплює всі три країни регіону, включаючи також Грузію.

Азербайджан донедавна вважався найближчим союзником Кремля в регіоні. Ба більше, президент Азербайджану Ільхам Алієв 22 лютого 2022 року підписав із Путіним декларацію про союзництво.

Однак і ця країна за останні роки також значно скоротила залежність від Росії.

По-перше, Азербайджан досяг успіху у відновленні своєї територіальної цілісності, а також забезпечив виведення російських "миротворців" зі своїх земель, що суттєво зменшило вплив Москви в регіоні.

По-друге, хоча офіційне Баку не прагне інтеграції із Заходом, стратегічне партнерство з Туреччиною - членом НАТО з однією з найсильніших армій в Альянсі - вийшло на новий рівень.

На сьогоднішній день Азербайджан і Туреччина виступають як військові партнери. Цей стан справ навряд чи зазнає змін, адже як опозиційні сили в Азербайджані, так і більшість населення виступають за продовження співпраці з Туреччиною.

Вплив та авторитет Туреччини в Азербайджані вже сьогодні значно переважають російські у всіх сферах. Це, у свою чергу, викликає невдоволення у Кремлі..

Крім того, обговорення мирної угоди між Азербайджаном і Вірменією ще більше посилили тривогу Москви, де дедалі голосніше лунають голоси про "втрату Південного Кавказу".

Отже, сучасна російська адміністрація фактично визначила завдання знову інтегрувати Південний Кавказ у сферу впливу Кремля як одне з найважливіших.

У Грузії можливості Москви обмежені. Сьогоднішній уряд "Грузинської мрії" - найбільш лояльна до Росії адміністрація, на яку можна розраховувати за наявних умов. Москва окупувала 20% грузинської території і відмовлятися від цієї окупації не має наміру.

Але навіть за таких умов у Грузії не може бути уряду, який відверто і відкрито назве Росію союзником.

Кремлю доводиться задовольнятися тим, що нинішня влада Грузії проводить авторитарну політику, співзвучну російській, і гальмує інтеграцію країни в ЄС.

Саме з цієї причини головна увага імперських амбіцій Кремля цього літа була спрямована на Азербайджан і Вірменію.

На початку у Вірменії ініціювали кампанію дестабілізації, метою якої було скидання уряду Пашиняна. У цій антиурядовій акції взяли участь Вірменська апостольська церква та олігархи, пов’язані з Росією.

Наразі уряд Пашиняна ефективно протистоїть спробам проросійських сил організувати державний переворот. Проте Москва не залишить ці наміри і може продовжувати їх реалізацію тривалий час.

В Азербайджані Москва обрала іншу тактику - жорсткий тиск, покликаний примусити Баку до покори.

Масові арешти (понад 50 осіб) і жорстокі вбивства двох азербайджанців у Єкатеринбурзі стали частиною стратегії тиску на азербайджанську владу.

У Кремлі добре усвідомлюють, що в Азербайджані існує складна соціальна ситуація, а повернення мільйонів громадян Азербайджану з Росії може призвести до значної напруги. Саме з цієї причини було завдано удару по найбільш вразливій ділянці.

Путін сподівався, що загроза широкомасштабної депортації азербайджанців з Росії змусить Алієва зробити компромісні кроки.

Проте в Москві не взяли до уваги, що обставини змінилися. Азербайджан більше не відчуває страху перед ослабленою внаслідок війни Росією, як це було раніше.

Більше того, офіційний Баку намагається віддалитися від Росії, яка стає все більш ізольованою та втрачає свою репутацію на міжнародній арені. Проблеми Кремля в Сирії, неспроможність захистити Іран чи Асада, а також невдачі у спробах змінити владу у Вірменії та Молдові - все це не залишилося поза увагою в Баку.

Алієв поступово усвідомлює, що співпраця з Росією може виявитися більш ризикованою, ніж опозиція їй. Відтак, реакцією Баку на тиск з боку Кремля стали не компроміси, а затримання російських громадян на території Азербайджану.

Москва не була підготовлена до такого повороту подій.

Метою була не реальна депортація всіх азербайджанців, а залякування. Але план провалився - принаймні, на цьому етапі.

Водночас видно, що обидві сторони намагаються не загострювати конфлікт до межі. І Москва, і Баку побоюються переходу до наступної стадії ескалації і шукають можливості для компромісу.

Арешти громадян Азербайджану в Росії продовжуються, але в цілому, здається, що обидві країни не бажають повністю знищити свої зв'язки.

Ми, представники азербайджанської опозиції, включаючи партію Народного фронту Азербайджану та Національну раду демократичних сил, вважаємо імперські прагнення Росії серйозною загрозою для нашої держави. Вимагаємо скасування декларації про союзництво, підписаної Алієвим і Путіним 22 лютого 2022 року.

Країна, яка окупувала території України і Грузії, яка переслідує людей за етнічною ознакою і прагне відновити контроль над пострадянським простором, не може бути офіційним союзником Азербайджану.

Азербайджан повинен свідомо відсторонитися від Росії. Враховуючи всі події, що відбулися, участь країни в організаціях, таких як СНД, які сприяють російському впливу, більше не є прийнятною.

Проте, віддалення від Росії повинно супроводжуватися активною інтеграцією Азербайджану в Європейський Союз. Участь у спільноті вільних і незалежних європейських народів є критично важливим інтересом для нашої нації.

Лише наближення до Європи здатне зміцнити гарантії нашої національної незалежності, забезпечити стабільний економічний ріст та реальні гарантії прав і свобод людини в Азербайджані. Влада повинна чітко визначитися з цим напрямком і діяти без коливань.

Ще один серйозний удар по імперським планам Кремля цього літа – це рішення двох народів Південного Кавказу, які протягом століть перебували в конфлікті під впливом Москви, відмовитися від війни.

Вірмени й азербайджанці більше не хочуть догоджати Кремлю кров'ю.

Обидва народи усвідомлюють, що Росія не готова визнати їхню реальну автономію. Вони знаходяться на межі підписання важливої мирної угоди, незважаючи на протиріччя з інтересами Москви.

Лідери Азербайджану та Вірменії повинні усвідомити свою історичну відповідальність і терміново укласти цю угоду про мир.

США, ЄС, Велика Британія та Туреччина не можуть залишатися байдужими до ситуації, в якій Росія знову прагне встановити контроль над Південним Кавказом.

Захист суверенітету кавказьких республік та їхня швидка інтеграція до євроатлантичного простору мають стати другим за значенням завданням для демократичного Заходу - одразу після підтримки України.