Людмила Черенько: Катастрофічне зростання рівня бідності спостерігається, проте громадяни не звертаються за соціальною підтримкою.

В Україні спостерігається зростання рівня крайньої бідності, однак до кінця 2024 року найпесимістичніші прогнози економістів не виправдовуються, повідомляють фахівці Інституту демографії. Про заробітні плати українців, нестачу працівників і кількість вакансій, а також про те, чи зможуть державні пільги та виплати сприяти поверненню біженців з-за кордону, йдеться в інтерв'ю з доктором економічних наук Людмилою Черенько.

Перший рік великої війни став справжнім ударом для української економіки та добробуту населення. Проте згодом експерти виявили, що економічну ситуацію країни вдалося стабілізувати. Незважаючи на те, що наприкінці 2024 року ціни на більшість товарів і послуг продовжують зростати, а ринок стикається з нестачею робочої сили, ми поступово починаємо повертатися до "довоєнних" показників у багатьох сферах. Однак викликає занепокоєння зростання рівня крайньої бідності.

Цю точку зору висловила Людмила Черенько, доктор економічних наук і керівниця відділу дослідження рівня життя населення в Інституті демографії та соціальних досліджень. В інтерв’ю для РБК-Україна вона поділилася інформацією про те, чи стало населення України біднішим у 2024 році, як змінилися зарплати, а також хто з біженців першим повернеться додому після закінчення війни.

- Рік тому ви казали, що за 2023-й і макропоказники, і показники по заробітним платам виявилися кращими, ніж очікувалося, а сам рік закінчився неочікувано позитивно. Що ви зараз можете сказати про 2024-й? Чи збулися ваші прогнози?

- На жаль, прогнози щодо війни не дуже збуваються. Ми все таки сподівалися, що у 24-му році вже будемо більш впевнені у ситуації, що зможемо робити економічні прогнози, відштовхуючись від конкретної ситуації на лінії фронту. Але зараз є приємна економічна новина: економіка не впала. Економіка працює, і це великий плюс.

Можна багато сперечатися стосовно того, що люди поводяться так, наче в країні немає війни - ходять в кафе, в театри. Насправді це й підтримує економіку. Я не військовий експерт і не знаю, як це впливатиме на хід війни, але якби люди цього не робили, якби ми все донатили на війну і перевели економіку на військові рейки, для економіки це був би смертельний вирок.

Я завжди кажу: немає економіки - немає країни. Ми цікаві партнерам як країна, поки жива наша економіка.

"Якщо б економіка зазнала падіння, які б наслідки це мало для звичайних людей?"

Навіть за суворими економічними показниками зрозуміти ситуацію іноді вкрай складно. Можливе різке зниження валового внутрішнього продукту, проте це не завжди свідчить про економічний спад. Економіка може відновитися за рік-два, а іноді навіть досягти кращих результатів. В історії нашої країни є яскраві приклади швидкої відбудови. Навіть у випадку гіперінфляції, коли грошова одиниця втрачає свою цінність, це не обов'язково означає неминучу загибель економіки.

Сьогодні деякі країни-партнери надають нам допомогу, частково покриваючи бюджетний дефіцит і беручи на себе частину соціальних витрат. Однак ситуація кардинально змінюється, коли бюджет країни фактично не поповнюється за рахунок її власних громадян. Які ж ознаки економічного спаду? Це може проявлятися в переході людей до натурального господарства. Подібні явища ми вже частково спостерігали в 90-ті роки.

Зображення: Якщо б економіка дійсно зазнала краху, громадяни б повернулися до натурального ведення господарства та обміну товарами, - висловила думку Людмила Черенько.

Уявіть собі ситуацію, коли люди почнуть покладатися виключно на продукти, які вирощують самостійно або їхні близькі на власних городах. В такому випадку домогосподарства відмовляться від покупки послуг і перейдуть до самостійного виконання всіх завдань. Отже, коли все зводиться до натурального господарства, люди змушені будуть шукати способи обміну товарами.

Поки ж у нас працюють кафе, люди ходять в кінотеатри, будинки побуту - все це ознака того, що економіка існує і працює. Коли є можливість давати робочі місця іншим, а не виробляти все всередині домогосподарства.

Це дійсно позитивна новина. Адже, згідно з нашими оцінками, повномасштабна війна мала б завдати нам ще більших ударів. Наприклад, у перші роки конфлікту між Росією та Україною (2014-2015 роки) рівень бідності зріс з 16,3% до 51,9%. Лише за один-два роки війни ми стали свідками триразового підвищення цього показника. Бюджет був фактично порожній. І в цій новій стадії війни, яка є ще більш масштабною, можна було б очікувати значно серйозніших наслідків. Ми могли б думати, що рівень бідності зросте до неймовірних 80-90%. Проте цього не сталося.

Що ми маємо на сьогоднішній день? Як відомо, Державна служба статистики призупинила всі дослідження у період війни, через що ми не можемо отримати офіційні дані про життя домогосподарств в ці роки. Однак наприкінці 2023 року за сприяння ЮНІСЕФ, дитячого фонду ООН, було проведено дослідження умов життя українських домогосподарств, використовуючи методику, схожу на ту, що застосовується Держстатом.

На початку повномасштабної війни, у квітні 2022 року, ми будували три можливі сценарії розвитку подій, зокрема, щодо прогнозу бідності. І виявилося, що за підсумками 2023 року ми пішли по сценарію, ближчому до оптимістичного. Між середнім і оптимістичним.

Рівень бідності серед населення, чий дохід не досягає фактичного прожиткового мінімуму, збільшився в 1,7 раза. Якщо у 2021 році він становив 20,6%, то в 2023 році цей показник зріс до 35,5%. Це, безумовно, суттєве підвищення, але, на щастя, воно не є настільки критичним, як могло б бути в умовах масштабної агресії проти нашої країни.

Проте в умовах війни спостерігається значне зростання крайньої бідності. Офіційний прожитковий мінімум, закладений у бюджетних розрахунках (у 2024 році він становить 2 920 грн для працездатних осіб - ред.), ми розглядаємо як критичну межу бідності, що визначає рівень фізіологічного виживання.

У 2021 році частка людей з доходами на такому рівні становила 1,3%, що фактично вписується у межі статистичної похибки. Якби не розгортання повномасштабної війни, у 2023 році ми б навіть не зафіксували цю цифру. Проте, за підсумками 2023 року, таких осіб стало близько 9%, що означає семикратне збільшення.

Перш за все, йдеться про пенсіонерів, які живуть самі та отримують мінімальні пенсії. Це також стосується осіб, котрі зазнали втрати майна, стабільних джерел доходу або свого житла. Вони поки що не змогли адаптуватися до нових життєвих умов після пережитих труднощів.

- Що треба зробити для зменшення крайньої бідності? Чи потребують ці люди гуманітарної допомоги?

Згідно з моїми відомостями, наразі існує чимало гуманітарної допомоги. Багато міжнародних організацій активно працюють у цьому напрямку, включаючи ООН та інші установи. Їхня увага зосереджена на доставці продовольчих пакетів у зони, що близькі до лінії конфлікту. Вони намагаються охопити всі найбільш небезпечні райони України, де люди не мають можливості купувати продукти через закриття магазинів або не можуть дозволити собі їх придбати.

Зображення: У 2023 році близько 9% населення опинилося за межею крайньої бідності, що є семикратним збільшенням.

Що могли б краще робити на рівні держави? Звісно, є і реєстри втрат житла, і є програми компенсацій. Все це є. Але зараз називають страшні цифри, скільки людей повертаються на окуповані території. Це ж все в першу чергу через питання житла.

Якби на рівні кожного муніципалітету були реалізовані можливості для надання хоча б тимчасового житла, ситуація виглядала б інакше. Наприклад, можна було б організувати сучасні гуртожитки, добре оснащені для комфортного проживання. Основна проблема, з якою стикаються внутрішньо переміщені особи, полягає саме в житлі. Навіть ті, хто знайшов роботу та зумів адаптуватися, витрачають більшу частину своїх доходів на оренду.

Проте не всі змогли знайти роботу, і не всі мають можливість працювати. Багато з них - люди пенсійного віку. Вони змушені повертатися, адже там є де жити, а тут це потребує значних фінансових витрат. Громади відрізняються одна від одної: є маленькі села, куди ніхто не прагне переїжджати, оскільки там важко знайти роботу. Внутрішньо переміщені особи намагаються шукати більш-менш великі міста, де вони можуть реалізувати свої професійні навички. Але в мегаполісах, звісно, оренда житла дуже дорога.

Яким чином бідність позначається на психоемоційному стані особистості?

Психологічний стан людей під час війни залишається складним, незважаючи на фінансовий статус. У Києві театри продовжують свою діяльність, квартири активно купуються, а в торгових центрах спостерігається велика скупченість відвідувачів. Ситуація на заході країни аналогічна. Навіть в Харкові, незважаючи на обстріли, життя триває. Можливо, більшість людей поступово адаптується до нових умов, звикаючи до таких викликів.

У звичайному житті ризик несподіваної смерті через нещасний випадок зазвичай низький. Проте в нинішніх умовах, зокрема в таких містах, як Київ, Одеса або Дніпро, цей ризик помітно зростає. Проте, незважаючи на все, життя триває, і важливо продовжувати рухатися вперед. Я помічаю, що більшість людей змогли знайти спосіб адаптуватися до нових реалій.

На мою думку, люди з надзвичайно низькими доходами залишаються поза увагою соціального захисту. Наразі українська система соціальної підтримки фактично не зазнала змін з 2021 року. Всі програми, що діяли до початку повномасштабного вторгнення, залишилися без нововведень. Переселенці, як певна категорія, існували й раніше. Незважаючи на незначні корективи, загалом ситуація залишилася такою ж, як і була. При цьому реалії в країні кардинально змінилися.

Щодо підтримки - багато хто вважав, що у 2022-23 роках до неї звернеться значно більше людей, ніж у попередні роки. Очікували, що громадяни активно подаватимуть заявки на житлові субсидії та допомогу для малозабезпечених сімей. Проте насправді виявилося, що ці бюджетні кошти залишилися невикористаними.

Велику кількість людей із вразливих груп населення змусило виїхати за кордон, оскільки там умови для виживання значно кращі. Наприклад, для матерів із дітьми створені більш сприятливі умови, а виплати є суттєво вищими. Якщо в Україні допомога для дітей віком до 6 років з малозабезпечених сімей становить 3 588 грн, то в Німеччині вона починається від 357 євро, що еквівалентно приблизно 15,6 тисяч грн на місяць. До того ж, під час війни багато людей опинилися в місцях, де отримати соціальну підтримку стає досить складно.

І з'ясувалося, що на класичні програми соціальної допомоги люди мало подаються. Тобто соціальний захист чекає людей, а вони не приходять. А при цьому рівень крайньої бідності катастрофічно зростає. А соціальний захист до них не доходить.

- Що робити, щоб допомога їм дійшла?

- Фактично треба йти до них. Треба проводити спеціальні дослідження і виявляти їх, дивитися, кого ми не охоплюємо. І просто йти, шукати їх за різними ознаками, за різними критеріями. І надавати їм допомогу. Тільки так.

Справді, під час війни значна частина нашого населення вже отримала досвід взаємодії з системою соціального захисту і має певну обізнаність про доступні можливості. Я сумніваюся, що багато людей свідомо ухиляються від використання існуючих державних програм. Швидше за все, це стосується окремих випадків, які вимагають розробки нових ініціатив. Соціальні послуги повинні активно досягати людей, а не чекати, поки вони самі звернуться за допомогою.

Перед початком повномасштабного вторгнення велося багато дискусій щодо необхідності кардинальної реформи системи соціального захисту. Серед тих, хто стикається зі складними життєвими умовами, а також людей з фізичними обмеженнями, налічується понад 20 категорій, які мають право на державні соціальні послуги.

Варто об'єднувати виплати грошові і соціальні послуги. Бо ситуація в деяких сім'ях дуже індивідуальна. Інколи сім'я може претендувати на одні пільги, а насправді їм потрібні інші.

Зображення: Чимало людей в Україні не звертаються за соціальними послугами, зокрема через те, що виїхали за межі країни.

Стосовно соціальних послуг, багато біженців змогли на власному досвіді переконатися в дієвості цих гарантій за межами України. Наприклад, особи з певними хронічними захворюваннями змушені були витрачати кошти на один укол ліків, що коштує 15 тисяч гривень, тоді як у Німеччині такі препарати безкоштовно надаються через медичну страховку. Чи можуть ці обставини вплинути на рішення людей залишитися за кордоном замість повернення в Україну?

- Я чула багато таких випадків, і по онкохворим теж. Ті, хто потребує вартісного лікування, в основному залишаються в Німеччині та інших країнах саме через це.

Щодо захворювань, які потребують значних фінансових витрат, варто зазначити, що навіть до війни держава не справлялася з цим викликом. Дискусії про впровадження обов'язкового медичного страхування взагалі не велися. Що вже говорити про пенсійне страхування, адже до цього питання навіть не дійшло, не кажучи вже про медичне. Усі ці ідеї залишилися на стадії проектів. Тому, без сумніву, коли йдеться про забезпечення таких важливих аспектів, людина обиратиме залишитися там, де ці потреби задовольняються, а не повертатися назад.

З іншого боку, багато хто скаржиться на занадто велику адміністративну зарегульованість за кордоном. Ми завжди думали, що у нас бюрократія, що у нас важко щось отримати. Виявляється, у нас це все простіше. І ту ж саму медичну допомогу у нас простіше можна отримати, і часто вона буде якісніша. А якщо платно, то дешевше. Але я думаю, що навіть якби не масштабна війна, то ми все рівно не мали б можливості забезпечити для всіх безоплатне лікування важких хвороб.

- Чи зможуть соціальні програми сприяти поверненню біженців, які опинилися за межами країни?

Ви повинні розуміти, що певна частина людей безумовно повернеться - з різних причин. По-перше, ті громадяни, які втікали від війни, поки що користуються певною лояльністю з боку суспільства в країнах, які їх прийняли. Крім того, на даний момент там немає надто суворих вимог щодо працевлаштування або обов'язкової відпрацювання годин для отримання безкоштовного житла та соціальних допомог. Але це лише тимчасове явище. З часом все зміниться.

Якщо казати чесно, європейські країни зацікавлені в наших громадянах. І вони будуть намагатися їх якимось чином утримувати й після завершення війни. Але виправдовувати витрачання бюджетних коштів у тій мірі, як відбувається зараз, довго вони не зможуть. Це свого роду теж ця державна бюрократична машина.

Деяка частина біженців, безсумнівно, повернеться назад. Частина з них зробить це з практичних міркувань. Особливо це стосується тих, хто має вищу освіту та високі професійні навички, адже в Україні вони займали престижні посади. У Європі їм часто пропонують життя в малих містах, де можливості на ринку праці обмежені. Тут переважно доступні прості некваліфіковані вакансії, і не всім це підходить.

Є різниця між тим, щоб виконувати цю роботу на короткий термін, коли усвідомлюєш, що найголовніше — захистити дітей від війни. У такому випадку можна рік-два пропрацювати прибиральницею. Але якщо ця ситуація затягується, і постає усвідомлення, що знайти більш перспективну роботу, ймовірно, не вдасться, це починає впливати на твоє сприйняття. І, звісно, не всім вдасться знайти нове місце роботи.

Якщо людина має роботу, їй залишать певну частину доходу, але за житло доведеться платити самостійно, і це може бути досить накладно. Ситуація не краща і для тих, хто виконує низькокваліфіковану працю. Особливо це стосується Німеччини, куди зараз багато наших співгромадян їдуть в пошуках щедрих виплат та соціальних гарантій.

Отже, повернуться ті, хто має вищу освіту і до початку війни досяг значних успіхів у своїй професії в Україні, і нині відчуває потребу в цьому?

Ці особи, без сумніву, повернуться. Окрім того, деякі українці, які виїхали в самі перші дні конфлікту, мають інше ставлення до ризиків. Тутешні жителі вже сприймають ці небезпеки як частину звичайного життя. У той же час, за межами країни люди щоразу вражені, коли десь падає уламок "шахеда", і такі новини вони обговорюють ще тривалий час.

Вони бояться за своїх дітей, і це природно. І якщо буде усунуто ось цей момент небезпеки - багато хто повернеться. Звичайно, не всі. Бо в природі людей - адаптуватися. Багато хто залишиться заради дітей, бо діти звикли вже в тих школах, з тими друзями. Я спостерігаю за своїми знайомими і бачу: хто реально хотів повернутися, той вже повернувся. А повернулося насправді вже багато людей.

Цифри, які наводяться в ЄС щодо біженців, часто формуються для бюджетних розрахунків і звітності. Кожна країна звітує про кількість біженців, яких вона прийняла, але при цьому існує багато повторів серед різних держав та інші нюанси. На мою думку, ці дані не зовсім відображають реальну кількість українських біженців за кордоном. Можливо, їх навіть менше, ніж зазначено.

Які конкретні дії могла б здійснити держава, щоб спонукати людей до повернення в Україну після завершення війни?

Коли мова йде про фінансові стратегії, варто зазначити, що наша країна не має ресурсів, які дозволили б нам конкурувати з Німеччиною. Це просто абсурдно. Змагатися в грошах за людей — недоцільно. Крім того, така ситуація була б несправедливою по відношенню до тих, хто витримав війну на нашій території: не можна надавати великі фінансові винагороди тим, хто приїздить, в той час як ті, хто терпів труднощі під час обстрілів і сприяв створенню ВВП, залишаються без підтримки. Це абсолютно неправильно.

Доречніші були б пільги тим, хто захоче розвивати в Україні власний бізнес. Ну і це треба пропонувати всім, в тому числі іноземцям, які захочуть сюди заїхати після війни. Треба створити умови надзвичайно вигідні, щоб якомога більше людей до нас заходило зі своїми коштами, своїми підприємствами. Але в першу чергу такі можливості треба створити для наших громадян.

Однак надіятись на те, що ми зможемо переконати когось залишитися, якщо у цієї людини немає бажання повернутися, є неможливим.

Зображення: Прогнози щодо негативних економічних тенденцій на цей рік не виправдалися. Ми рухаємося за сценарієм, що ближчий до оптимістичного, - стверджує доктор економічних наук.

Які зміни відбулися в зарплатах українців у цьому році?

Заробітні плати піднялися, і це стало для всіх несподіванкою. Я спостерігала, як Національний банк України переглянув і поліпшив свої прогнози за підсумками року. Вони не передбачали, що заробітна плата зросте так швидко. Наприкінці цього року ми можемо очікувати збільшення реальної зарплати, а не лише номінальної. Це пов'язано з тим, що темпи зростання номінальної зарплати значно перевищили рівень інфляції.

Я бачила останні розрахунки, які базувалися на даних за жовтень. За листопад-грудень навряд чи щось зміниться, і ось в НБУ очікують ріст заробітної плати за підсумками року. Є навіть теза, що зарплати практично повернуться до рівня 2021-го, тобто ми повністю надолужили по заробітній платі три воєнні роки.

Єдине, що залишилося невирішеним, – це ситуація на ринку праці. Це може звучати парадоксально, але існує дефіцит фахівців у певних галузях, водночас рівень безробіття залишається високим. За різними оцінками, ринок праці відновився лише на 66%. Все ще спостерігається нестача робочих місць.

Яким чином можна зрозуміти, чому деяким людям важко знайти роботу, тоді як у багатьох компаніях спостерігається брак спеціалістів?

Це явище відоме як структурне безробіття, яке виникає, коли на певні професії та вакансії не вистачає кваліфікованих кадрів. Роботодавці активно їх шукають і змушені підвищувати заробітні плати, щоб залучити кандидатів. Однак, в цілому, для економічно активного населення існує дефіцит робочих місць. На жаль, немає можливості провести детальний аналіз по конкретних галузях, оскільки Державна служба статистики не проводить обстеження робочої сили під час воєнного стану.

Хто йде в центри зайнятості? Здебільшого ті, кому потрібен цей формальний статус, а не ті, хто реально шукає роботу. Є багато можливостей знайти роботу й без центру зайнятості. Впливає і той фактор, що частина чоловіків не оформлюються офіційно, бо для цього потрібні військово-облікові дані з ТЦК. Тому в першу чергу постраждали ті професії, які потребують присутності на роботі фізично.

Сьогодні ми можемо спостерігати, як жінок навчають бути водіями великих автобусів та майстрами-зварювальниками. Це особливо помітно на підприємствах, які мають сучасне обладнання та електроніку, де немає необхідності цілий день працювати в касках. Варто зазначити, що внаслідок змін найбільше постраждали професії, які вимагають вузької спеціалізації та високої кваліфікації.

Більш успішно на сьогодні знаходять працівників ті, хто пропонує онлайн-роботу.

З початком нового року ми станемо свідками підвищення ряду податків. Яким чином це відіб'ється на підприємствах та споживачах?

- У нас і так недостатньо умов для розвитку бізнесу, а війна ще більше посилила існуючі бар'єри. З іншого боку, війна - не той час, коли можна розвивати бізнес. І з точки зору обмежених фінансів, і з точки зору різного роду інших обмежень. На мій погляд, очікувати збільшення бізнесової активності не варто. Особливо зі збільшенням податків.

Я принципово проти підвищення податків в нинішній ситуації. Навіть якщо мені запропонують ідеальну модель. Справа в тому, що значна частина доходів залишається в тіні. Як наслідок, податкове навантаження лягає на тих, хто вже зараз чесно і прозоро виконує свої зобов'язання. Після збільшення податків деякі з них можуть перейти в тіньову економіку. В результаті, в наших умовах державний бюджет не виграє від підвищення податків.

Я проти підвищення податків до моменту, поки ми вирішимо проблему з тіньовими доходами. В перший рік, звичайно, зберуть більше податків. А от потім будуть збирати ще менше, ніж до їх підвищення.

Зображення: Економіст стверджує, що не слід очікувати зростання бізнес-активності в 2025 році.

Які зміни відбулися у розподілі доходів серед українського населення цього року?

- Зараз визначити це дуже важко. Бо під час війни немає тих же досліджень. Але що абсолютно точно зробили три роки великої війни? Вони змінили розподіл доходів суспільства. Це абсолютно очевидно. І коли кажуть, що це за рахунок армії, то абсолютно ні. Так, люди в армії стали отримувати більшу заробітну плату. Але відбувся більш глибинний перерозподіл доходів.

Часто звучить думка, що українська економіка повинна зосередитися на військових потребах. У таких обставинах значна частина державних витрат спрямовується на розвиток військової промисловості та суміжних секторів. Проте, вже зараз значна частина бюджету виділяється на ці цілі.

Якщо б в державі сказали, що 90% бюджету ми будемо віддавати на війну - тоді це був би перехід на військові рейки. Але у нас йдуть видатки й по багатьох інших статтях бюджету, і так і має бути. Сучасна війна - вона в першу чергу гібридна. І якщо ми програємо на інших фронтах, то це не буде означати перемоги.

Економіка частково адаптувалася до військових потреб, і численні галузі опинилися пов'язаними з цими фінансовими ресурсами. Вони добросовісно їх отримують. Яскравим прикладом цього є виробництво безпілотних літальних апаратів. Проте, в цілому, багато компаній залучені в ці військові фінансові потоки. В результаті доходи були суттєво перерозподілені.

Сподіваюся, що у 2025 році Державна служба статистики нарешті здійснить обстеження умов життя домогосподарств та ринку праці. Вони стверджують, що готові до старту та чекають на сигнал. Якщо Верховна Рада надасть схвалення, спеціалісти вже з січня будуть готові розпочати основні інтерв’ю для збору детальної інформації про справжню ситуацію. Після цього ми зможемо обговорити результати більш ґрунтовно.

Яким чином змінилися фінансові можливості українців у різних регіонах? Чи можна виділити області, які умовно можна вважати більш заможними або менш забезпеченими?

- Можна назвати дещо з того, що піддається логічному осмисленню. Є дві області в Україні, де рівень бідності не зріс порівняно з 2021 роком. Це Закарпатська і Чернівецька. Ці два регіони, які умовно не постраждали від війни саме в контексті масштабів бідності. В решті областей бідність зросла, просто по-різному. Помітно бідність зросла в північних областях - Чернігівській, Сумській.

В таких регіонах як Київ, Харків, Дніпро - там рівень бідності зріс не так суттєво. В середньому по Україні зростання складає 1,7 разів, а в цих регіонах - приблизно 1,3- 1,5 рази. Тобто на 30-50%. Тобто вони меншою мірою постраждали. Саме за рахунок того, що вони й раніше були центром економічного тяжіння, і вони ними й залишились, попри близькість війни.

А так - дуже важка ситуація в Херсоні, бо там просто людям ніде працевлаштуватися. Крім постійної дуже близької небезпеки бойових дій, вони ще мають великі проблеми в економічній ситуації.

Які чинники, окрім збройного конфлікту, вплинули на рівень життя населення у 2024 році?

- Мені здається, 2022 рік по всіх показниках треба взагалі розглядати окремо як шоковий. Це було шокове падіння всього, в тому числі по обвалу доходів людей.

А от 2023-2024 мені здаються схожими. Вони мали досить схожі економічні тенденції. На жаль, було багато негативного. Але позитив в тому, що економіка поки що вистояла. І прогнози міжнародних організацій на 2025 рік в принципі непогані.

Які сподівання ви покладаєте на 2025 рік?

- Все буде залежати від того, чи почнеться на якомусь етапі у 2025 року відновлення і чи зможемо ми все-таки говорити про те, що гаряча фаза війни закінчилася або призупинена. Тоді можна буде частково займатися відновленням в економіці.

На мою думку, приблизно в 2027-28 роках ми зможемо досягти рівня життя, який спостерігався у 2021 році, а також знизити масштаби бідності. Подумайте, скільки часу війна відняла у нас. Якщо в 2027 році ми повернемося до показників 2021 року, це означатиме, що війна забрала у тих, хто вижив, цілих 6 років їхнього життя.