"Мирний план" та завершення конфлікту: чи підштовхує Захід Україну до діалогу, і якою буде реакція Зеленського?

У статті журналістів РБК-Україна Мілани Лєліч та Уляни Безпалько розглядається "план перемоги" президента Зеленського, а також очікування від мирного саміту. Вивчається стратегія української влади, аналізується (не)можливість "заморожування" війни, альтернативні мирні ініціативи Заходу та Китаю. Окрему увагу приділено значенню Курської операції і ризикам наступу російських військ на Донбасі.

У контексті війни між Росією та Україною, термін "переговори" нещодавно став найбільш вживаним на Заході, обганяючи навіть такі слова, як "Покровськ" і "Курськ". Щодня одне з ключових західних медіа публікує детальні матеріали на теми "мирних ініціатив", "примусу до миру", "можливостей переговорів" та "завершення конфлікту". Цю тему активно обговорюють, хоч і досить неясно, високопосадовці та політики з різних західних країн.

В Україні тема завершення війни теж звучить постійно, але в контексті дипломатичних зусиль влади, зосереджених на підготовці до другого "саміту миру". В рамках цієї підготовки було розроблено і "план перемоги" Володимира Зеленського, який він вже наступного тижня представить в США Джо Байдену та його можливим наступникам на посаді, Камалі Гарріс та Дональду Трампу.

До офіційної презентації "плану перемоги" у Вашингтоні Зеленський детально не розповідає про його зміст. За словами президента, він включатиме у себе чотири пункти - політичний, військовий, економічний і дипломатичний - а також один додатковий, який буде потрібен вже по завершенню бойових дій.

За словами поінформованих співрозмовників РБК-Україна, якихось шокуючих несподіванок у плані немає, хоча окремі новаторські речі та логіка їх поєднання будуть наявні. Загалом, план лягає в русло бачення Україною справедливого завершення війни та її повоєнного майбутнього. І потребуватимуть від Заходу дій, які посилили б позиції України та послабили країну-агресора. "Мета "плану перемоги" - змусити Росію вести змістовні переговори на саміті миру", - каже одне з джерел видання в президентському оточенні.

Перший мирний саміт, що відбувся у Швейцарії (зображення: Офіс президента)

Презентація "стратегії перемоги" також вписується в контекст політичних подій у США, де вже через півтора місяця відбудуться вибори президента — важлива подія, що матиме безпосередній вплив на подальший розвиток війни України з Росією. "В Америці всі усвідомлюють, що успішна передвиборча риторика полягає в закликах до припинення війни. Трамп планує досягти цього за допомогою своєї особистої харизми, тоді як демократи покладаються на наявність нашого плану. Вони стверджують: ось план, тепер потрібно, щоб Камала перемогла, і ми зможемо запросити Путіна до переговорів," — зазначає одне з українських джерел видання.

Вибори в США завжди є непередбачуваною подією, не лише через незначний розрив у рейтингах, але й через те, як вони проходитимуть і яким буде період після голосування. Останніми тижнями риторика Трампа свідчить про те, що він не планує приймати поразку за жодних умов. Якщо Гарріс здобуде навіть незначну перемогу (а це дуже ймовірно), Трамп та його прихильники можуть спровокувати серйозний політичний конфлікт, що відверне увагу американців від глобальних подій на деякий час.

Втім, базовий сценарій передбачає, що невдовзі після американських виборів, вже у листопада, відбудеться другий глобальний саміт миру. Участь чи неучасть у ньому представників Росії (а також обсяг їх мандату) - ще одна велика інтрига.

Один із учасників військово-політичних дискусій зазначає, що Україна прагне, аби Саміт миру став основою для мирних ініціатив. З цієї причини ще влітку в Офісі президента обговорювали ідею запросити представників Росії, щоб підвищити "легітимність" цього форуму.

"Чи хоче Україна бачити на другому саміті Росію? Україна хоче бачити там Китай, а з ним і весь Глобальний Південь, які не вважають такий майданчик дієздатним без участі Москви", - говорить джерело.

Відтак, коли всі сторони згодні бачити на ньому Росію, то Кремль опиниться перед вибором: або пристати на це запрошення, до чого, ймовірно, будуть спонукати Москву Пекін, Бразиліа і Нью-Делі, або ж показати, що насправді Путін не хоче жодного миру чи переговорів.

Головна мета України в даному випадку полягає не лише в тому, щоб Росія відвідала територію, але й у тому, щоб вона погодилася з українськими вимогами, зокрема, щодо виведення своїх військ. Для досягнення цього необхідно забезпечити відповідний рівень тиску, оскільки на даний момент він явно недостатній для того, щоб змусити Росію діяти в потрібному напрямку.

Начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов зазначив, що приблизно з середини наступного року агресор зіткнеться з серйозними труднощами, пов’язаними з війною, такими як дефіцит людських ресурсів та економічні проблеми. Проте наразі країна-агресор в цілому справляється з цими викликами, незважаючи на окремі болісні моменти, зокрема українські удари по тилових позиціях та втрату частини Курської області. Це означає, що поки що у ворога немає реальних підстав для переговорів, незважаючи на деякі заяви з Кремля. Отже, російські війська продовжують намагатися просуватися вперед у міру своїх можливостей, прагнучи захопити якомога більше територій, принаймні до виборів у США, які можуть стати наступним великим поворотним моментом, а далі вони реагуватимуть на розвиток подій.

У України є серйозні козирі, щоб в осяжній перспективі суттєво зміцнити свої позиції. Один із них - дозвіл на використання західної зброї для ударів вглиб Росії. За словами співрозмовників РБК-Україна, рішення щодо цього все ж буде прийнято, і це неабияк дратує росіян. Окрім вирішення суто воєнно-логістичних задач - суттєвого скорочення воєнного потенціалу агресорів - такі удари можуть викликати і невдоволення власне російського населення. "Наша розвідка упевнена, що такі атаки на РФ можуть струснути їхнє населення, і це примусить башти Кремля щось там думати і виходити на переговори і якісь рішення. Звичайно, ми не знаємо, що в головах у росіян. Але істерика з того боку показує, що ми, певно, намацали болючу для них тему", - каже один зі співрозмовників видання.

Ракети Storm Shadow/SCALP, якими Україна хоче бити вглиб території РФ (фото: Getty Images)

І справді, навіть реакція російського керівництва на захід ЗСУ в Курську область, здається, була менш нервовою, аніж на потенційний дозвіл бити західними ракетами по їхнім тилам. Навіть особисто Путіну довелося заявити, що такий дозвіл означатиме "безпосереднє втягування західних країн у війну". А те, що на Заході ці погрози сприйняли без якоїсь паніки, викликало в Кремлі окреме роздратування.

Окрім того, у проміжку між виборами в США та інавгурацією нового президента, деякі джерела в Києві висловлюють думку, що може з'явитися певне "вікно можливостей". У цей час Джо Байден, наприкінці своєї каденції та політичної кар'єри в цілому, міг би зробити українцям якийсь "прощальний жест".

Разом із основним українським курсом, що стосується "формули миру", "мирного саміту", "плану для перемоги" та подібних концепцій, виникають, існують і продовжуватимуть з'являтися різноманітні "мирні плани", "формати переговорів" і "ініціативи щодо миротворчості" у різних формах.

Усі учасники розмов, представники вищого військово-політичного керівництва України, з якими спілкувалось видання, впевнені в одному: незважаючи на численні публікації та висловлювання на тему "миру", які відображають загальне прагнення до завершення конфлікту, насправді це лише фоновий шум. Багато з них просто демонструють свої ідеї у світовому інформаційному просторі, зокрема й росіяни, причому, як правило, не безпосередньо.

Варто згадати, що подібних медійних хвиль на тему "завершення війни" за останні пару років вже було чимало, і вони щоразу завершувалися нічим. При цьому співрозмовники РБК-Україна у дипломатичних колах запевняють: західні партнери справді часто піднімають питання завершення війни під час зустрічей за зачиненими дверима. Але це відбувається не у форматі тиску на Україну, а у вигляді питань на кшталт "а як ви це собі бачите?", "а який у вас план на наступні місяці/рік?" тощо.

Деякі західні політики у своїх "миротворчих зусиллях" діють, виходячи з суто внутрішньополітичних мотивів. Яскравим прикладом цього є канцлер Німеччини Олаф Шольц. Нещодавно він активно піднімає питання про завершення війни в Україні, а в італійському виданні La Repubblica навіть з'явився його "мирний план", який деякі називають "Мінські угоди-3", що передбачає передачу Росії частини українських територій.

В українських політичних колах існує переконання, що активність Шольца зумовлена критичною ситуацією з рейтингами його партії за рік до парламентських виборів, а також низкою болісних поразок на недавніх виборах у федеральних землях. В умовах, коли в Німеччині, зокрема в регіонах колишньої НДР, зростають настрої ультраправих та ультралівих популістів з їхніми "миротворчими" пропозиціями, які насправді є капітулянтськими, правляча соціал-демократична партія вирішила також змінити свій підхід і взяти курс на подібну риторику, намагаючись повернути північно-східний електорат.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц (зображення: Getty Images)

Не менше шуму викликала нова редакція "плану Трампа щодо України", озвучена його кандидатом у віце-президенти Джей Ді Венсом. В основі цього плану лежить ідея замороження конфлікту на існуючих фронтових позиціях, причому без будь-яких компенсацій для України, яка в результаті залишиться беззахисною перед наступними актами російської агресії.

Концепція "заморозки" конфліктів в різних варіаціях здобула значну популярність, зокрема в країнах Глобального Півдня. Зупинення бойових дій та укріплення контролю на певних територіях – саме до такого підходу зводиться китайсько-бразильський "мирний план", який активно просуває Китай.

У деяких західних колах обговорюється подібна концепція. Згідно з одним з можливих сценаріїв, фактична заморозка конфлікту може відбутися навіть без укладання офіційних мирних угод чи домовленостей, без створення "контактних груп" на кшталт ТКГ по Донбасу. Це питання може бути вирішене на військовому рівні, де відповідні повноваження неофіційно делегуються військово-політичним керівництвом. Таким чином, в певний момент обидві сторони можуть зупинити спроби просування вперед, а також припинити взаємні обстріли своїх тилів.

Проте позиції прихильників концепції "реалій на місцях" та "перемир'я вздовж фактичної лінії зіткнення" зазнали значного удару внаслідок військових дій України в Курській області. Це означає, що частина міжнародно визнаної території Росії може на невизначений термін потрапити під контроль України. У кулуарах активно обговорюються різноманітні варіанти "обміну" частини Курщини на інші території, включаючи навіть найекзотичніші пропозиції. Однак, наскільки такі "обміни" можуть бути реалізовані на практиці - це питання залишається відкритим.

"Ми ніколи не відмовимося від своїх територій, проте існують різні способи їх повернення - через військові дії або політико-дипломатичні заходи. Можливості та тривалість цих процесів можуть суттєво відрізнятися," - зазначає джерело в українському керівництві.

При цьому "заморозка" конфлікту буде вкрай неприємним для України сценарієм, зокрема й тому, що майже напевно призведе до суттєвого скорочення західної допомоги з мотивацією "так у вас же вже не стріляють". Тож на найвищому політичному рівні в Києві виступають категорично проти цього сценарію.

Кілька джерел РБК-Україна висловили думку, що справжні мирні переговори можуть відбутися не в рамках "офіційного" саміту миру або супутніх ініціатив. Наприклад, вони можуть проходити у форматі багатосторонніх зустрічей між Україною, США, Великою Британією, Францією, Німеччиною, Китаєм та Росією, або ж за допомогою "човникової дипломатії". Однак наразі жоден з таких процесів ще не сформувався.

Усі джерела видання одностайні в тому, що ключовим чинником для формату закінчення війни стане реальна обстановка на фронті.

А вона, варто визнати, загалом розвивається не на користь України. З осені минулого року росіяни розпочали наступальні дії і фактично досі володіють стратегічною ініціативою на полі бою. Щоправда, курська операція ЗСУ дещо сплутала плани ворога.

Зруйноване місто через річку Сейм у Курській області (джерело: t.me/astrapress)

За даними видання, Кремль хотів зібрати для свого контрнаступу в Курській області угруповання в співвідношенні 5 до 1. Зараз, ймовірно, ця пропорція ще не досягнута. Понформовані джерела РБК-Україна стверджують, що наразі в Курській області агресор сконцентрував близько 37 тисяч військ. З 10 на 11 вересня вони розпочали контрнаступальну операцію, щоби відтіснити ЗСУ.

Один з джерел, що спілкувався з виданням у Силах оборони, зазначив, що ворожі війська мають на меті до 15 жовтня витіснити українські підрозділи з усієї Курської області, а до 30 жовтня планують встановити так звану буферну зону на прикордонних територіях з Росією. Однак, враховуючи, що наш Генеральний штаб ознайомлений із намірами супротивника та активно готується до їх нейтралізації, ці плани можуть залишитися лише на папері. Ще місяць тому деякі співрозмовники з військового керівництва висловлювали значно більш песимістичні прогнози щодо здатності України зберегти контроль над частиною Курщини, ніж те, що спостерігається на сьогодні.

Втрата контролю над певними районами Курської області змусила Кремль переглянути пріоритети своєї військової кампанії. Москва вирішила перекинути частину своїх сил з різних ділянок фронту, щоб зупинити Сили оборони та витіснити їх зі своїх територій. Російські війська вже не здатні вести активні бойові дії одночасно в багатьох напрямках, як це було на початку весни. Це вже є одним з ключових наслідків Курської кампанії. Однак на чотирьох фронтах окупанти продовжують чинити значний тиск, просуваючись і захоплюючи нові території. Два з цих напрямків, Покровський та сусідній Курахівський, мають критичне значення для Москви, оскільки забезпечують фланги військ, які наступають на Покровськ.

Захоплення цього міста може ускладнити оборону наших військ у всій Донецькій області. Співрозмовники видання у Силах оборони вважають, що за песимістичного сценарію бої за Покровськ можуть розпочатись уже за місяць, і до кінця року ворог зможе окупувати і Покровськ, і Торецьк, і Вугледар.

Водночас, за оптимістичного сценарію, за місяць-два росіяни будуть змушені взяти оперативну паузу, так і не захопивши жодне з цих міст. Насправді, у ворога теж є свої проблеми. Дії противника в Курській області продемонстрували, що в нього є нестача резервів. Тієї кількості військ, які Москва зібрала там для контрнаступу, наразі недостатньо для успішного та швидкого витіснення ЗСУ. Ймовірно, ці сили треба буде нарощувати.

Один із співрозмовників у Силах оборони прогнозує, що вже цієї осені перед ворогом може постати дилема: або проводити нову хвилю мобілізації, або жертвувати темпом свого наступу. Раніше Кремль не відчував цієї проблеми за рахунок вербування добровольців за контрактом. За даними видання, в окремі місяці план набору виконувався навіть на 115%.

Однак за останні кілька місяців цей показник уперше почав демонструвати зниження. За даними джерел РБК-Україна, у минулому місяці план щодо набору контрактників для участі у війні з Україною був виконаний менш ніж на 70%. Менше 20% призовників готові перейти на контрактну службу. Це вказує на зменшення кількості росіян, які готові воювати за гроші. Відтак, питання підбору особового складу для окупаційної армії стане актуальним для Кремля. Нова хвиля мобілізації призведе до додаткових витрат з російського бюджету та може викликати соціальне невдоволення, якого Путін, очевидно, прагне уникнути.

Евакуація з міста Покровськ (зображення: Державна служба України з надзвичайних ситуацій)

Не можна заперечувати, що Україна стикається з численними викликами. Проте одним із ключових аспектів для Сил оборони є наявність боєприпасів, техніки та озброєння, значна частина яких постачається з західних держав. Відтак, позиції України до завершення цього року та перед початком можливих переговорів в значній мірі залежать від обсягів підтримки з боку міжнародних партнерів.

***

У Києві та західних столицях існує певна віра, хоч і не абсолютно однозначна, що в наступному році бойові дії можуть завершитись у якому-небудь з можливих форматів. Як повідомили кілька джерел, американські партнери чітко зазначають українським чиновникам про необхідність підготовки до виборів, які, ймовірно, можуть відбутися вже в наступному році, можливо, навіть наприкінці весни.

Це, по суті, означатиме скасування воєнного стану. Після тривалих обговорень усі, як в Києві, так і в Вашингтоні, дійшли спільної думки, що проведення звичайних виборів під час війни є неможливим.

Однак ще до скасування воєнного стану бойові дії повинні припинитись де-факто, чи з підписанням якихось документів, чи без цього. Потім почнеться перехідний етап, щоб мати гарантію, що припинення вогню є сталим. Тож від припинення бойових дій до дати виборів, за оцінками одного зі співрозмовників, може пройти десь півроку - тим паче, що перед голосуванням треба буде провести величезний обсяг підготовчої роботи.

Проте жодне з джерел РБК-Україна не змогло надати відповідь на ключове питання: як на практиці можна звести до єдиного знаменника максималістські та взаємно суперечливі вимоги України і країни-агресора, які виражені в "формулі миру" та так званих "вимогах Путіна" про передачу Україні частини територій, що наразі під її контролем, крім вже окупованих російськими військами земель. Також ніхто не зміг чітко окреслити можливі варіанти для компромісу.

Проте, якщо зростаюче переконання в тому, що активні бойові дії завершаться наступного року, стане реальністю, це свідчитиме про те, що жодна зі сторін не здобула вирішальної перемоги. "Це буде означати, що ми витримали перший раунд, що вже є досягненням: ми вистояли проти Росії, незважаючи на її ресурси. Однак Росія, безумовно, прагнутиме до другого раунду. Наша мета полягає в тому, щоб не допустити цього другого раунду", - підкреслює один із співрозмовників РБК-Україна.