Палестина і Україна: два разных мира.
У жовтні 2024 року минув рік з моменту нової війни на Близькому Сході. Рік тому Україна більше не була єдиним джерелом інформації про військові трагедії, оскільки цю функцію почали розподіляти між собою Ізраїль та Палестина. За цей рік чітко простежується тренд, який не приносить радості ані ізраїльтянам, ані українцям.
Хоча результати дій ЦАХАЛ на фронті можуть бути трактовані по-різному, в інформаційній війні Ізраїль, без сумніву, зазнає невдачі. Підтримка з боку міжнародної спільноти в день нападу ХАМАСу швидко перетворилася на осуд жорстокої реакції з боку ізраїльських сил.
Лише через десять днів після початку конфлікту, пости на підтримку Палестини в соціальних мережах з'являлися в чотири рази частіше, ніж ті, що підтримували Ізраїль. Палестинці змогли відвернути увагу від жахливої різанини, що сталася 7 жовтня 2023 року, шокуючими відео з Гази, представивши себе як безневинні жертви та здобувши величезну підтримку в багатьох західних країнах.
Проте ізраїльські атаки на Газу не лише відволікають увагу від терору ХАМАС проти мирних громадян Ізраїлю. Вони також частково затемнюють російський терор в Україні.
Протягом останнього року українцям доводиться змагатися з Палестиною за увагу та співчуття міжнародної спільноти, і ця боротьба виявляється для нас досить складною.
Виставляючи Газу як ключову світову жертву, про-палестинські активісти значною мірою витісняють Україну на задній план. Слоган "Free Palestine" в західному публічному дискурсі звучить частіше, ніж популярний раніше вислів "Stand with Ukraine", який набрав популярності два роки тому. Ця тенденція особливо яскраво видно серед молоді.
У 2024 році особливо виразними протестними подіями стали заворушення у західних університетських містечках. У квітні на території Колумбійського університету в Нью-Йорку з'явилося перше наметове містечко. Вже в травні акції протесту охопили 130 вищих навчальних закладів США, а до червня їхня географія розширилася до понад 180 університетів по всьому світу.
Студенти, які активно займаються політикою, вийшли на протест у таких містах, як Париж і Берлін, Амстердам і Лозанна, Лондон і Дублін, Рим і Барселона, Гельсінкі і Торонто, Сідней і Окленд... Ці акції були спрямовані на підтримку Палестини, а не України.
Українці, які мешкають у Європі, помічають, що підтримка Палестини часто переважає підтримку України, навіть на візуальному рівні. Якщо в 2024 році в європейському місті з'явиться графіті з написом "STOP GENOCIDE", наш співвітчизник не повинен радіти. "Геноцид" тут не стосується руйнувань українських міст російською армією, нищення нашої критичної інфраструктури чи тортур і вбивств українських військових полонених. "Геноцид" означає військові дії Ізраїлю в Газі.
Звичайно, частково все згадане - заслуга численної арабської діаспори, яка діє наполегливіше й агресивніше, ніж українські біженці та мігранти на Заході. Але частково - неминуча данина моді та кон'юнктурі.
Як і в українському суспільстві, у Європі та США є категорія людей, для яких важливо залишатися на піку моди, відчувати прогресивність, а також активно виступати за позитивні зміни та проти негативних явищ. У 2022 році підтримка позитивних змін означала підтримку нашої країни, яка зазнала жорстокої агресії з боку Кремля. Тодішня хвиля ентузіазму привела до того, що багато нових прихильників звернули увагу на Україну, причому деякі з них вперше дізналися про нашу країну.
Проте час невпинно йшов уперед. Перші емоційні потрясіння, спричинені агресією Росії проти України, залишилися в минулому. Конфлікт в Україні перетворився на тривалу реальність, яка вже стала звичною для європейської та американської аудиторії, втративши свою первісну силу емоційного відгуку.
Простими словами, наша війна почала втрачати актуальність. Коли восени 2023 року в світі почали обговорювати труднощі Палестини, частина прогресивної міжнародної спільноти з готовністю переключила свою увагу на цю нову тему.
Звичайно, прикро усвідомлювати, що для деяких людей за кордоном українська боротьба та жертви виглядають як щось на кшталт застарілої іграшки. Іграшки, яка спочатку привертала увагу примхливої дитини, а згодом стала нудною і поступилася місцем чомусь новому та більш захоплюючому. Але це та реальність, в якій нам доводиться жити.
Однак, ефект свіжості - це не єдиний аспект, який відіграв позитивну роль для Палестини у її змаганні з Україною. Важливо пам'ятати, що громадський активізм, як у нас, так і за межами країни, часто супроводжується неусвідомленими проявами лицемірства. У багатьох випадках рішучі борці за справедливість обирають за мету не найбільше зло, а те, з яким легше і зручніше боротися.
Наприклад, радикальні екологічні активісти зазвичай обирають дії в демократичних країнах Заходу, де екологічним питанням уже надається значна увага. Однак, серйозніші загрози для глобальної екології походять від "фабрики світу" - авторитарного Китаю.
Але якщо в західному суспільстві епатажні протестні акції справді мають резонанс, то в КНР розраховувати на успіх складно. Тому захисники довкілля готові поливати томатним супом полотна Ван Гога в лондонській Національній галереї, але нікому не спаде на думку вирушити до Пекіна і вилити миску даньхуатана на мавзолей Мао.
У контексті України та Палестини можна спостерігати подібну логіку.
Проти України об'єдналася коаліція авторитарних режимів, які не підлягають впливу громадської думки у своїх державах і, більше того, не звертають уваги на протестні рухи на Заході.
Ні мітинги в Європі, ні в США не змогли змінити рішучість Путіна продовжувати військову агресію проти України. Вони не вплинули на готовність Ірану постачати Кремлю дрони "Шахед" та балістичні ракети. Також це не змусило Кім Чен Ина відмовитись від відправки мільйонів артилерійських снарядів до Росії, а також від ще тіснішого військового співробітництва з Путіним.
Ізраїль, попри свою військову активність, залишається демократичною державою. Це також стосується і його головного союзника – Сполучених Штатів Америки. Як і багато інших західних країн, ці держави стали місцями проведення протестів, які виступають проти Ізраїлю та підтримують Палестину. Будь-яка демократична система реагує на зміни в суспільній думці та на різноманітні форми громадської активності.
Завдяки масовим протестам і відкритій агітації існує справжня можливість внести зміни та досягти успіху. Виявляється, що для молодого активіста з Заходу, який прагне справедливості, значно легше і вигідніше підтримувати Палестину в її боротьбі проти Ізраїлю, ніж захищати Україну від агресії Росії.
Попри все, в цій ситуації можна помітити певні позитивні аспекти. Війна на Близькому Сході відволікає увагу західної аудиторії від конфлікту між Росією та Україною. Палестина отримує частину міжнародної підтримки, яка до цього часу спрямовувалась на Україну та її народ. Однак, солідарність з нашою країною стає все більш щирою.
Навесні 2022 року Захід міг підтримувати Україну лише для того, щоб залишатися на хвилі актуальних тенденцій, демонструючи свою сучасність та прогресивність. Однак восени 2024 року допомога Україні виходить від її справжніх союзників, і ця підтримка має значно більшу цінність, ніж у минулому.
