Вшанування пам'яті Героя України Святослава Алексапольського, відомого під позивним "Свят".

Відомий на півострові своєю проукраїнською позицією, ультрас футбольного клубу "Таврія", активний учасник кримського Євромайдану, Святослав Алексапольський не приховував проукраїнських поглядів навіть під час російської окупації. "Я хочу, щоб після моєї смерті над рідним містом підняли наш стяг. Щоб він майорів в місцях, де я ще не був, чи то Ай-Петрі, чи Аю-Даг", - говорив захисник.

Святослав з'явився на світ 30 жовтня 1989 року в Саках, в родині кримських греків. З самого малечку його захоплювали пригодницькі та історичні твори. У підлітковому віці він проявляв інтерес до історії, бойових мистецтв і англійської мови. Його натхненням слугували розповіді діда-полковника та прадіда, який брав участь у Фінській (1939-1940 рр.) та Другій світовій війні, що спонукало його мріяти про кар'єру воїна. Святослав активно займався різними видами спорту: шахами, боксом, тайським боксом, боротьбою, кікбоксингом, панкратіоном, бігом, паркуром, стрибками з парашутом, плаванням та джиу-джитсу. Але з дитинства його особливо приваблював футбол — з 2005 року він став постійним відвідувачем стадіону "Локомотив" у Сімферополі і незабаром став одним із лідерів фанатського руху вболівальників кримського клубу "Таврія", відомого під назвою "Tavrida Boys", справжніх ультрас.

Згідно з розповідями мами Святослава, Людмили Олександрівни, з раннього віку він усвідомлював свою ідентичність як українця. "Він дійсно був одним із найкращих, адже мав величезну цілеспрямованість і широкий кругозір. Після першого курсу він вирушив до Америки в рамках програми Work and Travel. Після другого курсу, не консультувавшись ні з ким, він перейшов на заочне навчання і пішов на строкову службу. Він сказав: "Мамо, все одно буде війна з Росією, і потрібно вміти тримати зброю в руках""."

У 2009 році Святослав почав свою строкову службу. Наступного року він уклав контракт з військовою частиною в Сімферополі, де став частиною розвідроти батальону спецназу внутрішніх військ. У 2012 році він отримав диплом за спеціальністю "Туризм" у Кримській філії КНУКІМ. Його бажання мандрувати світом здійснилося, коли він отримав паспорт моряка.

В зимовий період 2013-2014 років Святослав і його товариші з ультрас активно підтримували Євромайдан у Сімферополі, захищаючи мирних протестувальників від нападів тітушок у Криму. Звичайно, російська ФСБ позначила його як "терориста", а його зображення транслювали на екранах у тролейбусах Сімферополя та розклеювали по місту. Внаслідок загрози безпеці, його сім'я була змушена переїхати до Львова.

У 2014 році Святослав приєднався до українського батальйону "Азов", а в 2015 році, після тривалого перебування у зоні бойових дій, повернувся до Львова. Саме там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анною.

Влітку 2017 року Святослав підписав контракт із 25-ю окремою повітряно-десантною бригадою. Пізніше перевівся до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади й переїхав у Київ до нареченої. Брав участь у бойових діях на Донбасі. У 2019 році пройшов курс від канадських інструкторів "Фахова підготовка бойового медика взводу".

У 2020 році Святослав залишив службу та вступив до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Він завершив навчання за програмою підприємництва, оскільки мав намір створити центри для навчання цивільних у галузі тактичної медицини. Також Святослав пройшов курси з інформаційних технологій і здобув досвід роботи в компанії Solvd Inc.

"Я прагнув, щоб конфлікт завершився в нашому поколінні і не продовжувався далі, - ділиться брат Олексій. - Я старався зрозуміло та ефективно передати свої знання і навички, навчити якомога більше молодих людей навколо себе тому, чого навчився під час служби в армії, АТО та ООС до початку війни."

24 лютого 2022 року "Свят" знову став на захист України. Спершу він займався навчанням членів добровольчих формувань, а потім брав участь в обороні Києва, звільняючи Ірпінь, Бучу та Ворзель від ворога. Після завершення бойових дій на Київщині, разом з групою кримчан, він вирушив до Миколаєва, де приєднався до добровольчого підрозділу "Бузький Гард". Літнього сезону він закінчив військову кафедру за спеціальністю "Організація морально-психологічного забезпечення", отримавши звання молодшого лейтенанта (офіцер-психолог), і став командиром розвідувального взводу 220-го батальйону 126-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України.

"Коли під Києвом все більш-менш стихло, це був квітень місяць, вони поїхали до Одеси в ТРО, бо там організовувалася бригада з миколаївських, херсонських, одеських та кримських. Він поїхав звільняти південь України й, звичайно, свій Крим", - згадує мама захисника.

У складі добровольчого формування діяли на ділянках Південного фронту в селах Первомайське та Партизанське, займаючись розвідкою в зонах Нова Зоря та Таврійське. Підрозділ "Свята" протягом тривалого часу залишався в епіцентрі запеклих боїв із ворогом. Завдяки їхнім зусиллям в зоні відповідальності 59-ї окремої мотопіхотної бригади вдалося успішно стримати наступальні дії противника.

Під час однієї з розвідувальних операцій танк влучив під автівку групи Святослава в районі Білої Криниці. Він надав екстрену допомогу пораненому командиру та вивів групу із зони ураження. У червні, в районі Андріївки Миколаївської області, під шквальним вогнем зумів витягти з-під обстрілу тяжко пораненого командира розвідувально-тактичної групи "Хантер". А після того - взяв командування на себе.

"Це перш за все соратник і друг, справжній лідер, сильна, смілива особистість та фахівець, з яким можна подолати будь-які перешкоди. Він завжди надихає на активність — зайнятися спортом чи вступити в бій. З ним було легко і впевнено долати життєві випробування. Яскравий приклад справжньої любові до своєї країни, рідних, друзів і життя в усій його непередбачуваності", - ділиться Ігор, його побратим.

Святослав був переконаний, що незабаром Крим також буде звільнено. У своєму нещодавньому інтерв'ю він поділився своїм баченням процесу деокупації півострова: "Я вважаю, що якщо ми зберемо достатньо сил і ресурсів і зможемо досягти Джанкоя, то, якщо на той момент міст ще буде стояти, ті, хто приїхали сюди після 2014 року, швидко залишать цей регіон, повертаючись до Росії. А ті, хто вважає себе корінними жителями Криму, розповідатимуть, як чекали на наше повернення і як чудово, що ми знову з ними. У найгіршому випадку, люди просто залишаться мовчазними".

29 серпня 2022 року українські війська розпочали наступ у напрямку Херсона. У складі штурмової групи, що атакувала російські укріплення між селами Новогригорівка та Любомирівка Миколаївської області, перебував і Святослав. Після серйозного поранення командира він знову взяв на себе командування, очоливши штурмову групу. Під час бою, рятуючи товариша, "Свят" зазнав смертельних осколкових травм від касетного снаряда. Герою було всього 32 роки...

"Ця особистість вражала своєю величчю та невтомною жагою до дій. Святик вирізнявся добротою, щирістю, енергійністю та культурністю, мав високі моральні принципи, неповторну харизму і чудове почуття гумору. Він завжди був готовий прийти на допомогу. Справжній патріот своєї землі", - зазначив його побратим Євген.

Тіло захисника кремували в Одесі. Частину його праху поховали на Байковому кладовищі в Києві, а решту рідні мають намір розвіяти на звільнених територіях Криму...

Без Святослава залишилися мама, брат і дружина.

8 липня 2023 року Президент України посмертно нагородив Святослава Алексапольського званням Героя України.

26 липня 2024 року вулицю Дмитрієва в Миколаєві перейменували на вулицю Святослава Алексапольського. А в лютому 2025 року в Києві на Дарницькому мосту з'явилося графіті, присвячене Святославу Алексапольському та Олександру Клепікову - уродженцям Сімферополя, що боронили столицю.