Вшанування пам'яті старшого лейтенанта Олексія Рубцова, відомого під позивним "Солдат".

"Солдат, який танцює", - так багато хто називав Олексія Рубцова, чиї танці захопили соцмережі ще за часів АТО/ООС. Веселі ролики набирали сотні тисяч переглядів, а прихильники Олексія жартували, що йому варто відкрити школу "Комбат-самби".

Олексій з'явився на світ 31 травня 1982 року в Києві, але через професію батька, який займався облаштуванням військових аеродромів, його родина переїхала на Чукотку. Проте згодом вони повернулися назад в Україну. Після завершення навчання в школі юнак здобув дві спеціальності: військову та юридичну. Він проходив службу в "Десні", звідки пішов у запас, отримавши звання старшого лейтенанта. Після завершення військової кар'єри працював у банківській сфері, де обіймав посаду директора юридичного відділу.

Олексій мав неймовірну пристрасть до футболу, особливо до київського "Динамо". Його ім'я було добре відоме серед ультрас, адже він активно підтримував свою команду. Часто мандруючи за кордон, він відвідував матчі улюбленої команди. Коли розпочалися події на Майдані, Олексій, разом із іншими фанатами "Динамо", був серед перших, хто вийшов на підтримку. Після окупації Криму та початку конфлікту на Донбасі в 2014 році він не залишився осторонь: спочатку став волонтером, а згодом вирушив на фронт, щоб захищати свою країну.

У 2014 році Олексій зустрів свою майбутню дружину. Ірина в той час активно вела власний швейний бізнес, а також разом із подругою відвідувала лікарні, де виготовляла одяг для поранених.

"Льоша залишав по собі незабутнє враження. Він випромінював силу, впевненість і чоловічу енергію", – ділиться Ірина.

З 2015 року Олексій служив у батальйоні "Азов". Незабаром у його родині з'явився син Мирослав, і дружині знадобилася підтримка. Окрім того, Олексій прагнув бути поруч, щоб спостерігати за ростом свого сина.

"Якби у нас не народився син і я не сказала, що не збираюсь ростити його одна, він би так і служив далі", - каже жінка. І Олексій повернувся до родини, за що пізніше дякував дружині. Він був поруч з коханою, з новонародженим сином. Поки Ірина була в декреті, чоловік узяв на себе обов'язки директора швейного підприємства.

Маленька компанія виготовляла трикотажні худі, футболки та різний одяг. Олексій виконував усі ключові ролі: він спілкувався з клієнтами і контролював процес виконання замовлень.

Через три роки після народження сина в родині з'явилася донечка Поліна.

Напередодні святкування Дня Збройних сил України у 2021 році Олексій, спільно з волонтерами, започаткував нову колекцію одягу, яка отримала назву "Залізна Сила України" або ж ЗСУ. Всі кошти, виручені від продажу цих товарів, були спрямовані на підтримку військових.

Олексій у своєму дитинстві присвятив чимало часу бальним танцям. "Під час АТО, коли мій чоловік перебував у казармі, хтось вирішив увімкнути ламбаду, і Льоша почав танцювати. Саме тоді він записав відео, яке миттєво стало вірусним і розійшлося по всьому інтернету," – пригадує Ірина.

Ірина та Олексій мали пристрасть до подорожей. Вони відвідали Іспанію, Італію та Хорватію. "Ми прагнули дослідити світ, здобути нові враження та привезти їх додому. Життя тоді було сповнене щастя... Проте ми завжди пам'ятали про війну в Україні і намагалися всіляко підтримувати наших військових", - ділиться жінка.

Напередодні 24 лютого 2022 року вони багато говорили про війну. Ірина вірила, що обійдеться, але Олексій не погоджувався: Росія наступатиме. Вранці вони прокинулися від вибухів... На початку березня Олексій вивіз сім'ю з Київської області, а сам повернувся у військо.

Старший лейтенант Рубцов служив у складі добровольчого батальйону "Карпатська Січ", де брав участь в обороні Броварського напрямку. Він активно очищав від окупантів такі населені пункти, як Стоянка, Буча та Ірпінь. Пізніше, під час бойових дій на Харківському напрямку, знищував ворога, а згодом приєднався до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, де став командиром взводу розвідки.

Льоша планував перейти до "Азова", але щось пішло не так з документами, і його направили в підрозділ, де відчувався дефіцит персоналу. Так він потрапив до 58-ї окремої мотопіхотної бригади, де залишився всього 12 днів. "Величезну роль відіграє рівень підготовки бійців," - розповідає Ірина. "Там були хлопці, які щойно пройшли мобілізацію, тому Льоші доводилося навчати їх навіть найпростіших аспектів. Навіть підрозділ, що називався 'розвідка', складався з необстріляних солдатів."

Олексій старався всіма силами захистити своїх необстріляних підлеглих. Він сам вирушав у небезпечні сіру зону, а їх залишав на чергуваннях або охороні. Добре усвідомлюючи, що шанси його побратимів повернутися живими з виконаних завдань були мінімальними.

В День прапора 23 серпня 2022 року Олексій написав на своїй сторінці в Фейсбуці: "Наш прапор б'ється не від вітру, а від останнього подиху кожного з Воїнів, які загинули, захищаючи його!".

14 вересня 2022 року Ірина отримала своє останнє повідомлення від чоловіка. Він був на Бахмутському фронті...

Раніше чоловік щодня знаходив можливість надіслати мені повідомлення, але тепер зовсім нічого. Я вирішила написати друзям з "Азова", оскільки в 58-й бригаді не мала жодних знайомих. Вони запевнили мене, що все в порядку, і Льоша живий. Якраз у ті дні у нашого сина день народження - йому виповнилося шість років, і я усвідомлювала, що Льоша не зможе його привітати. У неділю, 18 вересня, приблизно о 11:30, мені зателефонував незнайомий номер. Чоловік на іншому кінці дроту повідомив, що з моїм чоловіком все гаразд, і що незабаром він вийде із сірої зони.

На наступний ранок Ірині зателефонували і повідомили, що її партнер загинув під час виконання завдання. Пізніше цю інформацію підтвердив Роман Сініцин, військовий товариш Олексія.

Мій товариш, старший лейтенант Олексій "Солдат" Рубцов, загинув, відстоюючи наші інтереси на Донбасі, і ця втрата є непоправною для нашої країни та для кожного з нас. Адже таких людей, як Олексій Рубцов, надзвичайно мало – це справжні герої. Льоша втілював чесність, витривалість і рішучість.

Згодом з'ясувалося, що Олексій отримав поранення ще перед боєм. Йому пропонували заміну, але він категорично відмовився, стверджуючи, що має найбільший досвід серед усіх. На той момент йому було 40 років.

Тіло залишилося на території, що досі перебуває під окупацією. Ірина стверджує, що для її родини найголовніше завдання - повернути чоловіка. Вона сподівається, що це стане можливим після звільнення селища, де загинув її чоловік.

На вшанування пам'яті Олексія Рубцова у Вишгороді на Київщині створили графіті, а в Холодному Яру на Черкащині на "Меморіалі козакам-добровольцям" було відкрито погруддя воїна.

Шана і честь Герою!