Січовий стрілець, який відтворював події Першої світової війни та зберігав культурну спадщину лемків.

Лев Ґец віддав своє життя мистецтву, педагогічній діяльності та вивченню етнографії.

13 квітня виповнилося 130 років від дня народження Лева Ґеца. Його називають головним українським художником Першої світової війни та зберігачем культурної спадщини лемків. Він був вчителем Богдана-Ігоря Антонича, виконував таємне завдання митрополита Шептицького та підіймав синьо-жовтий стяг над львівською ратушею під час Листопадового чину. Розповідаємо цікаві факти про талановитого графіка Лева Ґеца.

***

Левко з'явився на світ у Львові в 1896 році. Він постійно підкреслював, що його прізвище слід писати з буквою Ґ, жартуючи, що "Ґец - це не просто так" (слово "геци" у галицькому діалекті вказує на витівки, пустощі та жарти).

Батько-художник помітив в синові талант до малювання і вирішив віддати його на навчання до Львівської промислової школи на курс декоративного живопису. Однак через фінансові труднощі родини юнак змушений був залишити архітектурний факультет і почати працювати на будівництвах, які організовувала відома компанія українського архітектора Івана Левинського. Керівник помітив у Лева виняткові здібності, тому вирішив познайомити його із засновником художньої школи Олексою Новаківським.

Автопортрет Лева Ґеца, 1916

Львівська мистецтвознавиця Ірина Гах, яка ґрунтовно дослідила життя і творчість Лева Ґеца, розповіла, що напередодні приходу російських окупантів митрополит Шептицький вирішив зробити на Святоюрській горі сховок для цінних церковних документів. Іван Левинський порекомендував для цієї справи Лева Ґеца. Він впорався із завданням, замурувавши важливі документи. Проте хтось доніс на нього, тож Лева увʼязнили.

"Хлопця піддавали допиту, використовуючи фізичний тиск, але він не розкрив довірену йому таємницю. Особа, яка вказала на місце зберігання документів, залишилася невідомою, проте після звільнення Ґеца з в'язниці його почали підозрювати у зраді", - ділиться Ірина Гах.

Четар УСС Лев Ґец (зображення Миколи Угрина з фондів Українського музею та бібліотеки в Стемфорді, ресурс Legionukrainiansichriflemen)

Ґец був змушений залишити свою посаду в будівельній компанії. Після цього він вирішив стати добровольцем у Легіоні Українських січових стрільців. Протягом війни він документував військові реалії через свої малюнки та акварелі. Ці творчі роботи згодом стали основою для неповторної "Антології стрілецької творчості". Вони відображали хроніку подій, емоції та авторські враження в алегоричних образах. Щоб підняти бойовий дух своїх побратимів, він також створював шаржі.

"Узяв в кишеню "шкіценбух", кілька кридок і олівців і з цим добром пішов на фронт... Тоді появилися його перші рисунки й карикатури стрілецьких старшин... Люди згори звернули увагу на Ґеца. Стягнено його до коша, а там в "Пресовій кватирі" найшлася для нього робота. Протягом відносно короткого часу повстав прекрасний в свойому роді альбом "Антологія стрілецької творчости"", - згадував про нього мистецтвознавець Микола Голубець.

Ілюстрація Ґеца з антології стрілецької творчості "Віч-на-віч смерті" (з ресурсу "Збруч").

Після Першої світової почалася польсько-українська війна. Більшість колишніх січових стрільців стали вояками Української галицької армії. Під час Листопадового чину Лев Ґец був одним із пʼятьох військових УГА, що за вказівкою Дмитра Вітовського підіймали над львівською ратушею український прапор.

Лев отримав травму, тому тривалий час проводив у лікарні, а пізніше опинився в таборі для інтернованих військових у Домбʼє. Складні умови життя він відобразив у своєму альбомі малюнків.

Іван Боберський, В. Клим, Іван Іванець, Роман Купчинський, Левко Лепкий, Осип Курилас, Теофіл Мойсіович та В. Оробець. У другому ряду можна побачити Розумовича, Лева Ґеца та Гайворонського (зображення з архіву Михайла Гайворонського, інформація з сайту Legionukrainiansichriflemen).

1919 року Лев Ґец вступив до Краківської академії мистецтв, а після закінчення навчання став гімназійним вчителем. Не знайшовши роботи у Львові, він викладав у Сяноку - лемківському місті в межах Польщі. Найвідомішим його учнем був майбутній поет Богдан Антонич.

Лемківський пейзаж Лева Ґеца, 1943 рік

Лемківські пейзажі стали новою знаковою серією робіт видатного графіка. У 1930 році він заснував товариство "Лемківщина" та відкрив перший музей, присвячений цій культурі. Музей, розташований у плебанії греко-католицької церкви в Сяноку, став осередком для збору культурної спадщини української етнографічної групи протягом 14 років. Тут збиралися іконопис, побутові речі, вишиванки, знаряддя праці та документи, а також організовувалися культурні та освітні заходи, які сприяли згуртуванню лемківської громади і збереженню їхньої культурної спадщини. Засновник та директор музею самостійно проводив етнографічні експедиції, записуючи традиції та фольклор лемків, а також ініціював археологічні розкопки та реставрацію ікон. Під час німецької окупації "Лемківщина" була об'єднана з місцевим історичним музеєм, і його експозицію перенесли до замкового комплексу.

Сяноцька фортеця, в якій функціонували музеї (зображення ZAXID.NET)

Ґец співпрацював з музеями Польщі, однак місцева адміністрація заборонила доставку лемківської виставки до Львова. Він мріяв повернутися до Львова на постійне місце проживання і навіть звертався з цим питанням до митрополита Шептицького.

Після завершення Другої світової війни Лев Ґец вирішив залишитися в Польщі. Проте, як повідомляє УІНП, у 1947 році він став жертвою арешту польськими спецслужбами і опинився в камері смертників у Ряшеві. Завдяки своїм впливовим знайомствам, йому вдалося звільнитися. Однак упродовж усього періоду комуністичного режиму в Польській Народній Республіці Ґец залишався під пильним наглядом спецслужб через його українську націоналістичну діяльність.

Експозиція художніх творів у Сяноку, 1930 рік (світлина NAC)

З 1950 року почав викладати у Краківській академії мистецтв, яку сам закінчив. Творчість Лева Ґеца охоплює понад 3500 робіт: рисунки, акварелі, графіка. Наприкінці життя він хотів передати Україні свою спадщину і те, що сам колекціонував роками. Він звернувся до українських художників в УРСР, але від його пропозиції відмовилися.

Численні малюнки Кракова, в якому жив до кінця життя і де похований Лев Ґец, нині можна побачити на виставці у Мистецькій бібліотеці Львова.