Яка фіскальна стратегія є необхідною для нас?
Макроекономічна ситуація створює суттєві виклики для формування ефективної фіскальної політики. Одна з проблем - дефіцит держбюджету, який покривається переважно завдяки зовнішній фінансовій допомозі та внутрішнім запозиченням. Це робить державні фінанси вразливими до зовнішніх рішень і коливань.
Значне боргове навантаження обмежує можливості для гнучкого бюджетного планування та вимагає суворого підходу до погашення боргів. Це, у свою чергу, зменшує можливості для інвестиційних чи стимулюючих заходів. Хоча рівень інфляції залишається стабільним, він достатньо високий, щоб негативно впливати на купівельну спроможність громадян і загальну економічну активність.
Від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу продовжує чинити тиск на валютний ринок, що призводить до поступової, але контрольованої девальвації гривні. Це, в свою чергу, збільшує витрати на імпорт і створює додаткові труднощі для бюджету та підприємств.
Темпи зростання валового внутрішнього продукту виявилися нижчими, ніж прогнозували як українські аналітичні центри, так і міжнародні фінансові організації. Це створює складну та непередбачувану ситуацію, в якій сучасна фіскальна політика України повинна здійснювати свою діяльність.
Незважаючи на безпрецедентні виклики війни, податкова система переважно не змінилася. Законодавча база, яка регулює оподаткування, збереглася в тій самій архітектурі, що й до 2022 року, - з мінімальними коригуваннями. У перші місяці великої війни держава впровадила обмежений пакет податкових пільг, зокрема спрощення адміністрування і тимчасове зниження ставок для окремих категорій платників. Ці заходи були точковими і не стали передумовою для системних змін.
Головною новацією у фіскальній політиці стало збільшення військового збору, котрий є додатковим податком на доходи фізичних осіб. Водночас у суспільних дебатах, що формують уявлення про майбутню податкову систему, домінує тенденція до простого підвищення податкових ставок, а не до їх переосмислення чи оновлення.
Управління податковими питаннями зазнало лише незначних змін. Хоча можна спостерігати активізацію надходжень, зокрема перевищення планових показників доходів бюджетом завдяки податковому сектору, це більше свідчить про старання фіскальних органів в рамках існуючої системи, а не про досягнення реформи.
Однією з небагатьох ініціатив, здатних справити тривалий вплив, є створення "Клубу білого бізнесу". Цей проект демонструє бажання трансформувати фіскальну культуру та покращити взаємодію між державними органами і платниками податків. Проте наразі ця ініціатива більше нагадує експеримент, аніж справжню структурну реформу в системі адміністрування.
Згідно з оцінками Світового банку, Україні необхідно не менше 500 мільярдів доларів для відновлення після війни. Це лише базовий сценарій, який не включає можливі затримки у бойових діях чи їх ескалацію. У таких умовах фіскальна політика повинна вийти за межі простого реагування або інерційних дій, ставши стратегічним інструментом для розвитку країни.
Враховуючи макроекономічні виклики та обмеження у зовнішньому фінансуванні, фіскальна політика повинна зосередитися на мобілізації внутрішніх ресурсів. Мова не йде про підвищення податків, а про переосмислення самої суті системи.
Майбутня фіскальна політика має сфокусуватися на підтримці економічного зростання. Вона повинна не просто акумулювати ресурси, а працювати як двигун розвитку. Ідеться про стимулювання виробництва, експорту, інновацій, корпоратизацію і розширення малого та середнього бізнесу. Саме ці сектори створюють нову додану вартість і формують основу стійкого працевлаштування.
Ключовим аспектом може стати короткочасне зменшення податкових ставок для підприємств і населення. Це сприятиме полегшенню фінансового тягаря на економіку, підвищенню ліквідності в приватному секторі та формуванню умов для активізації інвестиційної діяльності.
Слід також впровадити спеціалізовані податкові стимулюючі заходи. Це можуть включати податкові канікули, пільгову амортизацію та інвестиційні кредити — інструменти, що підтримують капіталовкладення, локалізацію виробництва та створення нових робочих місць. Подібні заходи вже продемонстрували свою ефективність у багатьох країнах під час відновлення після економічних криз.
Для ефективного впровадження фіскальної політики, спрямованої на відновлення економіки, важливо не лише озвучувати цілі, але й визначити конкретні інструменти, які допоможуть знизити податкове навантаження без негативного впливу на бюджет. Одним із головних напрямків має бути розширення податкової бази, а не просто підвищення ставок.
По-перше, мова йде про підвищення валового внутрішнього продукту як основи для нових податкових надходжень. Стратегія повинна бути зосереджена на розширенні економіки шляхом зменшення або тимчасового звільнення капіталовкладень від оподаткування, а також створення нових робочих місць, а не на збільшенні тиску на вже існуючих платників податків.
По-друге, слід систематично займатися виявленням та оподаткуванням нових об'єктів, які поки що не підпадають під дію податкової політики. У цьому контексті варто згадати досвід введення "податку на Google", який, незважаючи на початковий скептицизм, вже приносить стабільні надходження до бюджету. Ще одним прикладом є оподаткування азартних ігор, яке відкриває нові можливості для збільшення бюджетних коштів.
Третім аспектом є фіскальне коригування, що передбачає одночасне збільшення податкових ставок у менш чутливих галузях (наприклад, акцизи на небезпечні товари та шкідливе споживання) в комбінації зі зниженням податкового тягаря на трудову діяльність та інвестиції.
Зрештою, важливим резервом є покращення ефективності податкового управління. Протягом 2024-2025 років спостерігається позитивна тенденція перевиконання планових показників податкових надходжень, що вказує на можливості внутрішнього зміцнення дисципліни без потреби підвищення податкових ставок.
Окрім традиційних податково-бюджетних механізмів, відновлення України вимагає адаптивнішого та стратегічнішого підходу, який перевищує звичайні методи макрофінансової стабілізації. Мова йде про інтеграцію фіскальної політики з міжнародними фінансовими структурами, а також про застосування монетарних інструментів у кризових ситуаціях.
По-перше, необхідно ініціювати погодження нових програм співпраці з МВФ, Європейським Союзом та Світовим банком. Це дозволить перепрофілювати існуючу міжнародну підтримку під завдання нової фіскальної політики: стимулювання зростання, податкова реформа, підвищення продуктивності.
По-друге, варто розглянути можливість короткострокового залучення грантів міжнародної допомоги, які б тимчасово компенсували втрати фіскальних надходжень, спричинені податковими стимулами. Такі гранти мають працювати як інвестиції в майбутнє економічне зростання.
По-третє, Україна має можливість укласти двосторонні угоди з США, ЄС, Канадою та Японією для отримання прямих фінансових вливань, які будуть зосереджені на підтримці фіскальних потреб протягом одного-трьох років. Це не стосується термінового вирішення бюджетних проблем, а йдеться про цілеспрямоване фінансування фіскальної стратегії, яка має на меті стимулювання економічного відновлення.
По-четверте, важливу роль може зіграти обґрунтована монетарна політика, особливо застосування інструментів Національного банку для підтримки державних фінансів під час кризових ситуацій. Наприклад, викуп облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) НБУ може стати тимчасовим механізмом для підтримки ліквідності та пом'якшення фіскальних втрат, якщо буде забезпечено адекватний контроль за інфляційними ризиками.
Одним з найважливіших та практичних джерел фінансування нової фіскальної політики можуть стати активи Росії, які були заморожені в юрисдикціях країн-партнерів. Ці ресурси вже виявлені, знаходяться в ліквідному вигляді і не потребують значних зусиль для фінансової мобілізації в традиційному сенсі. Їх застосування може розпочатися вже сьогодні через створення фондів компенсацій, спеціальних гарантій або прямих трансферів для фінансування основних аспектів відновлення. Це справедливий та ефективний підхід, що забезпечить фіскальній політиці України надійну ресурсну основу.
Подібні нетрадиційні підходи слід сприймати не як загрозу для фіскальної стабільності, а як засіб подолання надзвичайних обставин, за умови, що вони мають часові обмеження, є прозорими та інтегрованими в більш широкий план відновлення України.
При розробці концепції нової фіскальної політики необхідно дотримуватись принципів реалізму та відповідальності. Україна не має можливості почати з нуля, а повинна діяти в рамках суворих бюджетних та геополітичних умов.
Фіскальна система працює під колосальним тиском. Основні ресурси йдуть на оборонні потреби, які зростають щомісяця і залишаються пріоритетом. Паралельно необхідно забезпечувати стабільне функціонування соціальної сфери. Історично дефіцитний Пенсійний фонд теж покривається коштом загального фонду держбюджету. До цього додаються витрати на державний сектор, який забезпечує базову інфраструктурну та адміністративну життєздатність країни.
Окрім цього, держава щороку витрачає величезні суми на обслуговування як зовнішнього, так і внутрішнього державного боргу. Незважаючи на те, що значна частина зовнішніх позик надається на вигідних умовах, у середньостроковій перспективі боргове навантаження має тенденцію до збільшення.
Ще одним важливим обмеженням є умови міжнародної фінансової допомоги. Україна зобов'язана дотримуватися вимог програм співпраці з Міжнародним валютним фондом, Європейським Союзом та Світовим банком, які зазвичай включають заборону на зменшення податкових ставок або збільшення бюджетного дефіциту. Крім того, багато чинних угод забороняють прийняття будь-яких законодавчих ініціатив, які можуть негативно вплинути на фіскальні надходження, без попереднього узгодження з міжнародними партнерами.
Це означає, що навіть найбільш обґрунтовані ідеї щодо податкових стимулів чи зменшення фіскального тиску мають бути вбудовані в наявну систему бюджетних зобов'язань, пройти ретельний аналіз фіскального впливу і бути частиною узгодженої з донорами середньострокової стратегії.
Планування фіскального майбутнього України не може бути відкладено на "кращі часи". Якраз тепер потрібно визначити концептуальні основи фіскальної політики відновлення, яка стане ключовим інструментом для економічного зростання, залучення інвестицій та зміцнення внутрішньої стабільності держави.
Перш за все, слід створити комплексну концепцію фіскальної політики відновлення, яка включатиме елементи нової податкової системи, основи митної політики та набір інструментів для стимулювання зростання ВВП. Ця концепція повинна бути розроблена вже на даному етапі і слугуватиме основою для бюджетного планування, а також стартовою точкою для переговорів з міжнародними партнерами.
По-друге, доцільно ініціювати створення спеціальної програми співпраці з МВФ, ЄС і Світовим банком, яка буде окремою від чинних інструментів підтримки. Її мета - фінансування нової фіскальної архітектури, орієнтованої на відбудову.
Третій аспект полягає в тому, що потрібно використовувати конфісковані або заморожені активи Росії для забезпечення фінансування фіскальних потреб через фонди компенсацій, гарантії або безпосередні трансфери. Це питання вже набуває міжнародного політичного консенсусу, і Україні слід діяти проактивно.
