"Ми почали втрачати контроль над Часів Яром через нестачу піхотних сил", - заявив командир батальйону "Донбас" Скіф, коментуючи майже півтора року оборонних дій у цьому місті.

На території покинутого заводу, де-не-де на Донеччині, життя кипить за закритими дверима великих ангарів. Ми ступаємо всередину одного з них разом із кількома сміливими чоловіками в камуфляжі.

"Бажаю здоров'я! Привіз поповнення. Знайомтеся: ваш новий механік-водій", - усміхається і показує на журналістку УП командир батальйону "Донбас" 18-ої Слов'янської бригади НГУ 35-річний підполковник Микола Шевчук із позивним "Скіф".

"Нам би побільше поповнення", - підхоплює жарт технік роти.

Протягом майже 18 місяців батальйон "Донбас" захищає позиції в Часовому Яру, що на Донеччині. З квітня 2024 року Скіф закріпився на командно-спостережному пункті неподалік від цього міста.

Звідти УП висмикнула комбата в одне з міст на Донеччині на кілька годин, щоб записати його перше за 3,5 року повномасштабної війни інтерв'ю для медіа.

Комбат багато розповідає про своїх воїнів, а про себе - неохоче. Навіть коли запитую про звання Героя України, яке президент присвоїв Миколі Шевчуку 1 серпня 2025-го, підполковник відповідає: "Я отримав цю нагороду завдяки бійцям, що воюють у батальйоні "Донбас"".

Шевчук почав свою військову кар'єру в 2008 році в Харківській області. Протягом майже 20 років служби він неодноразово переїжджав з одного населеного пункту в інший, завдяки чому і здобув позивний «Скіф».

26 квітня 2014-го сепаратисти та кадрові російські військові штурмували будівлю його частини в Донецьку. Бій, у якому брав участь тоді ще лейтенант Шевчук, тривав дві доби. І закінчився тим, що українських бійців взяли в полон.

"В полоні я був кілька днів. Нас трохи потримали в захопленому приміщенні СБУ, а потім почали відпускати як "жест доброї волі". Приходили родичі, забирали своїх під розписки. А моїх рідних не було в Донецьку, тому мене майже останнім просто вигнали", - пригадує Скіф.

Перед тим як відпустити, російські військові намагалися переконати Шевчука перейти на їхній бік, проте він відмовився і негайно вирушив до Маріуполя. У цьому місті він став частиною 15-го Слов'янського полку Національної гвардії України, який зараз відомий як 18-та Слов'янська бригада НГУ.

Саме цей підрозділ став домівкою для чималої частини добровольчого батальйону "Донбас" після його внутрішнього розколу у 2015 році. 15 травня 2023 року підполковник Скіф отримав командування. Щоб точно визначити дату свого призначення на цю відповідальну посаду, йому довелося заглянути у військовий квиток, адже пригадати її самостійно виявилося непросто.

Сьогодні, так само як у 2014-му, основою підрозділу є добровольці. За словами Шевчука, їхня частка становить 60-70%, більшість з них приєдналися до батальйону після початку масштабного конфлікту. "Я, як командир, маю велику удачу, адже багато військових свідомо обрали "Донбас". У нашому підрозділі немає алкоголіків, і серед нас багато тих, хто мобілізований", - поділився комбат.

Бійці батальйону "Донбас" зустріли повномасштабну агресію Росії на державному кордоні в Луганській області, брали участь у бойових діях у містах Лисичанськ, Рубіжне, Сіверодонецьк та Попасна. Вони також долучилися до контрнаступу на Харківщині.

Нині всі сили батальйону зосереджені в Часовому Яру, тому ми детально говорили зі Скіфом саме про цей напрямок.

Як розпочиналася оборона Часового Яру в квітні 2024 року, які події відбуваються в місті зараз, чому Сили оборони зазнають втрат у своїх позиціях, які перспективи відкриються для російських військ, якщо їм вдасться повністю захопити цю місцевість, а також чи зможуть українські військові утримати "Часік", розповідає командир батальйону "Донбас" Микола Шевчук. Далі - його слова.

10 квітня 2024 року нас перенаправили до Часового Яру. Зведений підрозділ 18-ї бригади Національної гвардії України відправився в місто в складі 41-ї окремої механізованої бригади.

Існує припущення, що до людей, які є новими чи не рідними, ставляться менш прихильно, ніж до своїх. Минулого року ми це відчули на власному досвіді — виявилося, що завдання були складнішими, виклики важчими, а ресурсів обмаль.

У серпні 2024 року 24-та механізована бригада замінила 41-шу у Часовому Яру. Наразі ми перебуваємо в місті під командуванням 24-ої окремої механізованої бригади, а також разом з одним із підрозділів 101-ої бригади охорони Генерального штабу Збройних Сил України.

Коли ми заходили в Часів Яр, усе було досить непогано. Я тоді навіть вважав, що ми маємо можливості, щоб відбити втрачену частину міста.

А з іншого боку, я не думав, що у росіян вийде перетнути канал "Сіверський Донець - Донбас". Здавалося, що це серйозна перешкода. Здоровенні труби - більше двох метрів заввишки. Ми використовували їх як укриття, ставили там позиції.

Ця територія має значні розміри, що ускладнює її швидкий перетин. По всьому периметру простягалися мінні поля. Проте, російським військам вдалося подолати і канал, і ці небезпечні ділянки.

Спочатку оборона будувалася за трубами. Ми зайшли і стояли на східній частині каналу в лісі. Це була війна піхоти. З логістикою мали великі проблеми через особливості місцевості: канал, труби, урочище, болота, поле. Туди не можна було заїхати.

На той момент у нас ще не було важких бомберів. "Мавіки" використовувалися не для скидання гранат на ворога, а щоб доставити воду та печиво нашим солдатам. Відчувалася перевага супротивника в сфері FPV та засобах радіоелектронної боротьби. У нас був лише один розрахунок FPV і обмежений досвід. Наші піхотинці були озброєні автоматами, кулеметами та гранатометами.

Ми відступали. Дійшло до того, що зайняли оборону на вогнетривкому комбінаті і на мікрорайоні Північний.

Вогнетривкий комбінат без прилеглих будівель і споруд невеликий - десь 800 на 450 метрів. Частина території - ангарні приміщення майже без шиферу, а частина - доменні печі, які були для нас укриттям. Ми утримували завод з жовтня 2024-го до лютого 2025-го.

Супротивник безперервно підсилював свої війська новими кадрами, не шкодуючи ані людей, ані ресурсів — лише рухаючись вперед, без зупинок. Користувалися КАБами, артилерією, дронами, здійснюючи атаки без перерви. В один день зафіксовано рекордна кількість обстрілів — 40, з використанням різноманітних видів озброєння.

Нас регулярно штурмували на заводі. Якщо ми нормально відбилися, кілька днів тихо, не штурмують, готуються, тільки обстрілюють.

Противник не дозволяв залишити територію комбінату. Багато поранених не могли бути евакуйовані. Проте на заводі працювали військові медики, які надавали першу допомогу. Запаси медикаментів, їжі та води ми постійно поповнювали за рахунок доставок дронів.

На той час нашою основною перевагою були безпілотники. Ми спостерігали за російськими військами на підступах і знищували деякі з них.

У лютому ми остаточно залишили комбінат. Непальський військовий з більш ніж 15-річним стажем поділився, що нещодавно переїхав до Об'єднаних Арабських Еміратів. Він знайшов рекрутера з Росії і заплатив йому три тисячі доларів, щоб його прийняли на службу в армію Росії.

Ми спілкувалися з ним непальською мовою за допомогою Google Translate, оскільки він не знає англійської. Російською він лише вивчив кілька фраз: "Давай-давай, нах*й, бл*дь".

На даний момент російські війська займають значну частину Часового Яру. Наша сторона контролює такі райони: Шевченко, Південний, Леваневського (Цех № 2), а також частково селище Західне і мікрорайон Північний.

Також є сірі зони. Якщо це промислова забудова, де є якісь підвали, більш надійні укриття, закріпитися там можна, а якщо це вщент знищені приватні будинки, там ніхто не закріпиться.

Основний плацдарм для боїв із противником станом на зараз - селище Західне і підходи до Віролюбівки, Миколаївки, Майського.

Найважливіше — це оперативно виявити ворога. Півтора місяці тому, спільно з 24-ою та 101-ою бригадами, ми за тиждень за допомогою дронів ліквідували 42 противника, які наближалися до наших позицій. При цьому ми не понесли жодних втрат. Я вважаю це нашим найбільшим успіхом за весь час великої війни.

Російські війська залучають чисельну перевагу та використовують різноманітні види озброєння, включаючи заборонені. Зокрема, активно застосовуються гранати задушливої дії К-51, відомі як "Черемуха". Протягом останніх двох тижнів вони почали використовувати отруйний газ, з яким ми раніше не стикалися. В нашому батальйоні вже зафіксовано один випадок загибелі від дії цього газу.

В даний момент нам надзвичайно складно переміщатися на позиції, залишаючись непоміченими ворогом, але ми справляємося з цим завданням. Ми враховуємо час доби, погодні умови та рельєф місцевості. Іноді можемо знайти "зелені" зони, але в основному ховаємося за уламками. Для нічних пересувань використовуємо антитепловізійні плащі, які забезпечують більшу мобільність.

Зараз як і в нас, так і в росіян, збільшилася дистанція контролю дронами тилової зони. Якщо раніше наші пілоти могли від "нуля" стояти за 1-3 кілометри, то зараз 6-8 кілометрів. І ці 6-8 кілометрів контролюються FPV-шками і з нашої сторони, і з ворожої.

Доставлення людей до позицій або їх повернення з них на відстань 6-8 кілометрів може займати цілу добу або навіть дві. Складно спланувати так, щоб охопити кілька точок одночасно. Ми наражаємося на ризик лише у випадках екстреної необхідності, коли мова йде про важкі поранення.

Навіть коли Путін оголошував так звані "перемир'я" навесні, росіяни все одно наносили ураження по наших групах, коли ми намагалися провести евакуації.

Наші солдати займають найглибші позиції в Часовому Яру, перебуваючи в самому серці міста, де оборона є найміцнішою.

Переміщення збільшує ризик втрат. Питання не в тому, щоб їх пожаліти, а в тому, щоб їх зберегти.

Ми намагаємося замінювати бійців, які тривалий час залишаються на місці, але у випадку поганої погоди ніхто не зможе вийти. Крім того, існує черговість: спочатку евакуюють тяжко поранених, потім — тих, хто отримав легкі травми, а на останок виходять всі, хто перебуває в цілості.

Ми щодня забезпечуємо бойові позиції боєприпасами та їжею, використовуючи дрони українського виробництва - "Вампіри" та "Королеву Шершнів". FPV дрони скидають до 4 кілограмів продуктів. Наші бійці на передовій навіть насолоджуються шашликом. У денний час хлопці в тилу готують страви, а вночі ми їх доставляємо на "нуль".

На даний момент у зоні оборони нашого батальйону цивільних осіб немає. Раніше час від часу можна було зустріти літніх людей. За останні півтора року з міста вдалося евакуювати лише двох чи трьох, але один з них отримав серйозні поранення, тож його фактично вивозили примусово.

Щоб самі звернулися з проханням про евакуацію, це трапляється вкрай рідко. У більшості ситуацій вони, на жаль, підтримують російську сторону.

Одного разу дідусь на велосипеді спробував атакувати наші оборонні позиції. Ми деякий час спостерігали за ним: він рився у городі, водив своїх кіз, а потім несподівано з'явився у нас зі зброєю в руках.

У декількох населених пунктах поблизу Часового Яру було затримано чотирьох цивільних осіб, які надсилали російським військам координати українських позицій та знімки техніки. Цю інформацію ми передали працівникам Служби безпеки України.

Ознайомтеся також з матеріалом: "Ми вже підготувалися до штурму!". Репортаж УП про добу оборони Часового Яру.

Існували ситуації, коли була наявна позиція, але не було нікого, хто б міг її зайняти. Наразі також спостерігається великий дефіцит бійців.

Я постійно звертаюся до керівництва з проханням про підсилення. Нові солдати прибувають майже щодня, але їхня кількість не відповідає нашим потребам. Три-чотири нових бійці не здатні вирішити ситуацію. Мені б дуже хотілося мати цілу роту, щоб замінити всіх, хто вже б’ється протягом тривалого часу, більше трьох місяців... Але, на жаль, таких можливостей немає.

До речі, ворог також стикається з труднощами у поповненні своїх сил, хоча і отримує підкріплення. Зазвичай російська дивізія в Часовому Яру отримувала від 600 до 800 новобранців, але нещодавно це число зменшилося до менше ніж 200. Водночас їхні втрати щодня є досить значними.

У ворога чисельна перевага і в особовому складі, і в артилерії. Росіяни добре вчаться. Великою ціною, великими жертвами, але свої задачі вони виконують. Покласти 100 чи 200 людей для них не табу. Вони йдуть потоком.

В них є боєць із позивним "Чорний". Він розстрілює або підриває на мінах всіх, хто відходить. Це чийсь хороший підлеглий без принципів. Треба стріляти? Стріляє. Підірвати? Підриває. Ми часто чуємо про нього з перехоплень.

На мою думку, це одна з причин, чому ворог активізується.

Часів Яр важливий для росіян, бо це висота. Звідти видно Костянтинівку без дронів. Якщо подивитися трохи правіше - Олексієво-Дружківка, Дружківка, Краматорськ. Зовсім інші можливості відкриваються з Часового Яру.

Нині практично кожен перехід через канал Сіверський Донець – Донбас зі сходу на захід для російських військ перетворився на односторонній шлях, особливо за сприятливих погодних умов, коли активізуються розвідка, наші дрони та артилерія. Під час одного з весняних штурмів, з 16 одиниць техніки, що в’їхали, лише одна змогла покинути територію.

Проте я не вважаю, що теперішня ситуація є найскладнішою для нас. Ключовим моментом стало наше відступлення з комбінату, що дало ворогові можливість зміцнитися і зосередити свої ресурси.

На сьогоднішній день у нас є шанси утримати Часів Яр. Однак про відтиснення противника я не можу висловити впевненості. Причина в тому, що ми стикаємося з труднощами в забезпеченні особового складу. Розміщувати на позиціях лише по дві людини – це, м'яко кажучи, не найкраще рішення. Як довго вони зможуть витримати? Один день, два, три?

На даний момент наша головна мета - зберегти контроль над Часів Яром.

Часів Яр існує вже триваліше, ніж Бахмут. Хоча фактично від нього майже нічого не залишилося — навряд чи знайдеться бодай один будинок з цілим дахом. Проте місто все ще на місці.