Світ або ніч? Які плани має Трамп щодо України і чи можливе завершення війни у 2025 році?
Які існують можливості для мирного врегулювання у 2025 році, які наміри має Дональд Трамп, Європейський Союз та Україна, а також які цілі ставить Кремль і чи реально досягнути припинення вогню найближчим часом - дізнайтеся в статті заступника головного редактора РБК-Україна Мілана Лєліча.
"Ми не знаємо точно, що принесе нам 2023 рік", - говорив президент Володимир Зеленський у новорічному зверненні 31 грудня 2022-го. У зверненні до нового 2024-го року він додав: "що б не приніс наступний рік, ми будемо сильнішими". Що саме Зеленський скаже завтра, звісно, невідомо.
Але напевно багато українців назвали б (або хотіли б назвати) 2025-й "роком закінчення війни/миру/перемир'я". Насамперед, звісно, це пов'язано із перемогою Дональда Трампа на президентських виборах і його широко розрекламованими планами щодо оперативного закінчення російсько-української війни.
Безумовно, важливу роль відіграють регулярні матеріали міжнародних ЗМІ, які аналізують можливі варіанти завершення конфлікту, його терміни та умови. Незважаючи на те, що ці інформаційні висновки часто базуються на свідченнях невідомих джерел з Заходу, вони формують певне інформаційне середовище. І дійсно, багатьом важко не піддатися враженню, що ми стали свідками самоздійснювального пророцтва.
Однак, попри численні інсайди, заяви та коментарі, які звучали протягом останніх кількох тижнів, аспекти мирного врегулювання залишаються практично нерозкритими.
"Те, чого прагнемо ми, їм не потрібно. А те, що хоче Трамп, не викликає інтересу у жодного з них," - зазначив один з провідних членів команди Зеленського в інтерв'ю для РБК-Україна, описуючи сучасну ситуацію.
Трамп вже відкрито визнає, що його обіцянка "закінчити війну за 24 години" виявилася значно складнішою, ніж він спочатку уявляв. Тому, за численними свідченнями, майбутній президент США наразі зосередився на досягненні тактичної мети — встановленні режиму припинення вогню.
У принципі, для своєї аудиторії (а саме про неї Трамп і думає насамперед), це цілком можна вважати тим самим "закінченням війни". Люди у Східній Європі перестали вбивати одне одного - чим не успіх? Легко навіть уявити самого Трампа, який у звичній манері, розтягуючи слова і розводячи руки в сторони, хвалиться зі сцени: "Поки був Байден - війна тривала три роки. Прийшов я - війна відразу закінчилася. При Байдені гинули мільйони людей, при мені - не гине ніхто". А далі, цілком імовірно, Трамп із задоволенням би перекинув усі переговори про кордон, гарантії, миротворців та інші модальності на європейців, українців і росіян, і з головою занурився б у внутрішньоамериканські справи.
Однак чарівної палички, здатної пригасити звук гармат, навіть Трамп не отримає після своєї інавгурації. Українська влада, з очевидних причин, не прагне до безумовного перемир'я.
В Нью-Йорку відбулася зустріч між Володимиром Зеленським та Дональдом Трампом (джерело: Getty Images).
На початку, як зазначають учасники бесіди з РБК-Україна, необхідно здобути чіткі та реалістичні гарантії безпеки в будь-якій формі: це можуть бути миротворчі контингенти, а також тривалі зобов'язання щодо постачання озброєнь та інше.
Крім того, довіра до агресора залишається на нульовому рівні — це факт, який не змінюється. Режим припинення вогню може бути порушений російською стороною в будь-який момент. Один з представників президентської команди окреслив можливий розвиток подій: припинення вогню, скасування військового стану, проведення виборів в Україні, але за тиждень до голосування росіяни, звинувачуючи в усьому Київ, можуть знову розпочати бойові дії. І що тоді робити? Проводити вибори, коли для цього не буде умов? Скасовувати їх? Але багато людей в Україні, особливо ті, хто сподівається на хороший результат, різко виступлять проти цього. В результаті ситуація може перетворитися на хаос, що вигідно ворогам. Також існують побоювання, що у разі перемир'я можуть бути відкриті кордони, що призведе до масового виїзду людей, а потім росіяни знову нападуть, і мобілізувати вже буде нікого, зазначає співрозмовник.
Росія наразі не має наміру ініціювати припинення вогню, про що минулого тижня публічно заявив міністр закордонних справ Сергій Лавров. Загалом Кремль не готовий до серйозних переговорів, оскільки вважає їх беззмістовними, поки ініціатива на фронті залишається на його боці. Мета окупантів зрозуміла: досягти адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей, а також витіснити Збройні сили України з Курської області.
Крім того, як розповіли РБК-Україна обізнані джерела, у Москві значно посилило свої позиції військове крило - різні генерали на чолі з Герасимовим, - відсунувши в бік умовних "бізнесменів", яких кілька років тому все ж таки залучали до процесу ухвалення рішень і які порівняно договороздатні. Тоді як "погони" підштовхують Путіна до розв'язання всіх проблем виключно військовим шляхом, показують йому різні "орєшніки" і запевняють, що РФ має ставити перед собою максимальні цілі, а не йти на компроміси.
У цьому контексті розумним кроком з боку Кремля стало б не відразу відкидати мирні пропозиції Трампа, а, навпаки, активно залучати його до діалогу, організовуючи переговори з його радниками та демонструючи при цьому максимально можливу повагу до майбутнього президента США.
В українських і зарубіжних колах РБК-Україна почуло таку теорію: сподіватися варто на те, що Росія, як і в 2022-му, як і в 2014-му, переоцінить власні сили і буде здійснювати "невимушені помилки", в тенісній термінології. Головна з таких - виявити неповагу до Трампа.
Можливо, першим сигналом став різкий вислів православного олігарха Костянтина Малофєєва, який був опублікований у Financial Times. Він висловив думку, що американські миротворчі ініціативи, окрім спеціального представника Трампа з питань України та Росії Кіта Келлогга, варто просто "ігнорувати". Цей коментар підкреслює, що, попри близькість Малофєєва до Кремля, він не є офіційним представником влади. Тому було цікаво спостерігати за реакцією команди Трампа - чи готові вони прийняти таке ставлення. Виявилося, що ні: Келлогг у ефірі Fox News різко нагадав Малофєєву про його місце.
Спеціальний представник Дональда Трампа з питань України та Росії Кіт Келлогг (зображення: Getty Images)
Якщо Кремль, всупереч здоровому глузду, продовжуватиме вести себе як "гравець номер один" у регіоні, а Трамп відчує, що Москва ставиться до нього з неповагою, то, відповідно до цієї теорії, настрій майбутнього президента може швидко змінитися, і Україна може отримати від США не лише підтримку, а навіть значно більше.
Безсумнівно, ця ідея опирається на досить ненадійній основі — вірі в абсолютну непередбачуваність і спонтанність Трампа, а також його здатність різко змінювати свої погляди та рішення.
Проте, у будь-якому випадку, ця підтримка не буде надана безумовно. Вона супроводжуватиметься певними вимогами, такими як зниження віку для мобілізації, а також можливими політико-економічними умовами, наприклад, проведення виборів у найближчий термін, підвищення податкових ставок тощо. Іншими словами, якщо домовленості з Росією не вдаються, але Україна готова продовжувати боротьбу і жертвувати, то слід надати їй допомогу.
Альтернативний варіант розвитку подій може виникнути, якщо Москва вступить у тривалі, проте безплідні переговори з командою Трампа. Для України це стане невтішним сценарієм, оскільки в цей час російські сили продовжать наступальні дії на Донбасі і завдаватимуть ударів по важливій інфраструктурі в тилу.
До вирішення проблеми Трамп активно намагається долучити і Китай, навіть згадав його у своєму твіті про зустріч із Зеленським і Макроном у Парижі. "Тут у Трампа є два варіанти: або піднімати Путіна до свого рівня, як рівного співрозмовника і з ним домовлятися про все, або попросити китайців якось напоумити свого молодшого партнера", - говорить співрозмовник видання у владі.
Утім, можливий і ще один варіант - якщо Трамп побачить, що закінчити російсько-українську війну в нього ніяк не виходить, він просто може втратити до неї інтерес, переклавши все на плечі європейців, мовляв, це ваші сусіди воюють, ви з ними і розбирайтеся. А свого мирного плану у європейців, природно, теж немає.
Європейське залучення до глобальних переговорів наразі зосереджено на пропозиції щодо введення миротворчих сил в Україну, де провідною фігурою є президент Франції Еммануель Макрон. На початку року він вже виступав з ініціативою про "розгортання військових підрозділів в Україні". Проте в самій Україні, згідно з різними джерелами, його пропозицію сприйняли неоднозначно — чи не зрозуміли, чи не оцінили належним чином. В результаті, ця ініціатива не отримала подальшого розвитку, що розчарувало французького лідера.
Попри те, що обговорення "миротворців" триває вже декілька тижнів, до кінця 2024 року не було представлено жодних конкретних пропозицій. Саме в цій відсутності конкретики прихована суть усієї ініціативи.
По-перше, чи будуть це миротворці, чи інструктори, які навчають українських військових? По-друге, де саме вони будуть розміщені: у глибокому тилу, безпосередньо на лінії розмежування, чи в якомусь проміжному пункті? По-третє, яку роль вони виконуватимуть: стримуватимуть російські війська лише своєю присутністю, чи здійснюватимуть патрулювання вздовж усієї лінії розмежування? По-четверте, який мандат на використання сили їм буде надано, і яким озброєнням вони будуть забезпечені? Хто забезпечуватиме контроль за їхньою діяльністю? І хто, в свою чергу, контролюватиме тих, хто здійснює нагляд? І так далі.
Згідно з оцінками співрозмовників РБК-Україна, загальна чисельність контингенту, якщо враховувати його розміщення на лінії розмежування, може сягати десятків тисяч осіб, досягнувши навіть 150 тисяч. Проте залишається відкритим важливе питання: де знайти таку кількість людей?
Європа навряд чи зможе впоратися з цим самостійно, тож Росія може втрутитися у ситуацію: якщо Захід не здатний забезпечити необхідну кількість військових, то чому б не залучити казахів, китайців або навіть північних корейців?
Крім того, процес розведення сторін передбачає необхідність створення демілітаризованої зони. Якою буде її глибина? Хто з учасників, Росія чи Україна, повинен буде поступитися частиною своїх територій? І якщо ця зона охопить великі населені пункти, такі як Покровськ чи Костянтинівка, що робити з їхніми мешканцями? Чи потрібно буде їх примусово виселяти? І хто займатиме їх місце — миротворці? А чи не стануть ці міста пустками?
На всі ці запитання немає навіть орієнтовних відповідей. Як це часто траплялося з 2014 року, масштабні ідеї щодо мирного вирішення конфліктів зіштовхуються з практичними проблемами на місцях.
Атака на Покровськ з боку російських загарбників (фото: Getty Images)
Попри все, в Україні розглядають можливість введення миротворчих сил як один з ключових варіантів забезпечення безпеки. Оскільки на членство у НАТО або навіть на запрошення до Альянсу, на жаль, у найближчому майбутньому не варто сподіватися, то керівництво країни усвідомлює цю реальність.
Безумовно, питання про запрошення до Альянсу продовжуватиме активно обговорюватися в публічному просторі, проте також готові вести діалог щодо миротворців.
Ще один аспект, на якому Україна не піде на компроміс за будь-яких умов, - це відмова визнати російську окупацію Криму, Донбасу та інших регіонів. За словами співрозмовників РБК-Україна, тут має місце й підтримка з боку прихильників Трампа. "Трамп поділяє цю позицію, оскільки в іншому випадку це вже не буде 'угода', а скоріше капітуляція", - зазначив один із джерел видання.
Щодо інших умов, які озвучив під час свого візиту до США голова Офісу Президента Андрій Єрмак, ситуація виглядає менш зрозумілою. Хоча загалом усі усвідомлюють проблему, питання реалізації цих умов залишається відкритим. Наприклад, ідеться про виведення російських військових до кордонів станом на 23 лютого 2022 року. Усі погоджуються, що росіяни є окупантами, і їхнє повернення на рідну землю є необхідним. Проте як цього досягти – неясно. Натомість, негайне перемир'я, на відміну від питання кордонів на цю дату, виглядає цілком здійсненним навіть з-за океану.
Різні джерела РБК-Україна дійшли такого висновку: слід очікувати приїзду Кіта Келлогга до Києва, запланованого на січень, до інавгурації Трампа. Після цього можливі відповіді на деякі питання.
