Після 5 листопада Україну очікують позитивні зміни з боку Західних партнерів. Інтерв'ю з Огризком.

У Росії звершився саміт БРІКС, завдяки якому Кремль досяг деякого пропагандистського успіху, але не отримав ніяких практичних результатів.

Фінальна декларація виявилася лише мішанкою неясних і суперечливих концепцій. Це всього лише беззмістовні висловлювання, які починаються з фраз на кшталт "нас турбує", "ми підтримуємо", "нас тішить" і "ми підтверджуємо".

Незважаючи на амбіції групи БРІКС у створенні альтернативи Західному світу, наразі це виглядає малореальним. Інтереси держав у складі БРІКС суттєво різняться, адже кожна з них переслідує свої унікальні цілі та прагне досягти власної стабільності.

Важлива для російського диктатора Путіним "дедоларізація" світу так і не просунулась. Платіжна система БРІКС, яка мала стати альтернативою Swift, залишається лише спільною мрією. Але, здається, що ці факт не мають великого значення для Москви, адже в Казані РФ отримала те, що давно шукала: кілька найвпливовіших людей світу, які стоять поряд із Путіним.

В ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко висловив свої міркування про підсумки саміту БРІКС.

Для Росії мета саміту БРІКС була зрозуміла заздалегідь. Путін намагається довести, що він не знаходиться в ізоляції, адже делегації з різних країн Глобального Півдня охоче вітають його. Багато західних аналітиків вважають, що цей саміт виявився дипломатичним успіхом для Росії. Проте, крім фотографій і дружніх обіймів, для Кремля в Казані не було багато конкретних результатів. Переважно це були розмиті декларації, а не чіткі спільні ініціативи. Багато бажань Росії не викликають інтересу у ключових учасників БРІКС. Як ви вважаєте, чи вдалося Росії досягти своїх цілей на цьому саміті?

Чому ж зустріч відбулася в Росії? Причина полягає в тому, що цього року країна головує в БРІКС. Це не стало результатом раптового захоплення усіх ідеєю про чудову Росію та бажанням обійнятися з Путіним. Це всього лише формальність, що виплинула з російського головування. Насправді у зустрічі взяли участь понад 30 керівників країн і урядів, що російські медіа подають як величезний успіх. Вони обмінялися вітаннями, але деякі з них, як генсек ООН, виставили себе на сміх. Проте, якщо абстрагуватися від враження, Москва не отримала практичних вигод від цього саміту. Успішний підсумок конференції такого рівня має включати підсумкову декларацію. Я почав читати цей 43-сторінковий документ і, чесно кажучи, після третьої сторінки мені стало нудно. У ньому лише загальні фрази, які ні до чого не зобов'язують. Це всього лише заклики до побудови світлого майбутнього, але без жодних конкретних термінів чи способів дій.

Зусилля Росії включити до цього документа положення, які б свідчили про підтримку її дій у війні проти України, виявилися провальними. У тексті не міститься жодного підтвердження того, що країни, які зібралися, підтримують російську агресію. Хоча для Росії це пропагандистський успіх, який вони намагатимуться використовувати в своїй внутрішній політиці, видаючи його за значне досягнення і заперечуючи міжнародну ізоляцію, з практичної точки зору не бачу нічого, чого варто було б остерігатися з огляду на зовнішній світ.

- Загалом ваша думка стосовно БРІКС - це об'єднання може кинути виклик Заходу. Адже, з одного боку до нього дійсно приєднуються нові країни, а з іншого, питання, які ставить та ж Росія вже на самому початку викликали не просто дискусію, а відторгнення. Наприклад, фантомна ідея Путіна перетворити БРІКС на антизахідну коаліцію, яка б похитнула "світовий порядок" та гегемонію долара, щоб зменшити вплив санкцій, не зустріли ентузіазму у ключових країн. Адже Індія, Саудівська Аравія, Бразилія, ОАЕ не готові розривати зв'язки з Заходом. Та навіть Китай досить сильно зацікавлений активно співпрацювати з ЄС та США.

- Намагання Росії щось таке створити, поки залишаються її власними бажаннями, адже хіба може Китай піти на те, щоб відмовитися від торгівлі з Європою і Північною Америкою? Ні, не може, тому що тоді ця "світова фабрика" зупиняється, бо не буде кому продавати свій товар. КНР не хоче рвати контакти з США, і дуже болісно реагує, коли проти китайських компаній вводяться санкції, адже вони мають результат. Китайські банки вже не хочуть розраховуватися з Росією. Для Росії зараз це проблема номер один. Тому що Китай залишається єдиним джерелом, через яке можна наповнювати буде якимсь чином бюджет. А якщо китайські банки не обслуговують ці транзакції, то тоді треба возити гроші вагонами і передавати їх на російсько-китайському кордоні. Тому це ілюзія, що можна у якийсь політичний спосіб відмінити економіку. Так не буває.

Не варто очікувати, що Китай та Індія будуть діяти в унісон. Це абсолютно наївна ідея, яка, мабуть, лише в уяві диктатора Путіна має місце. Хоч як би не вигадували різні сценарії та концепції багатополярного світу, більшість країн Півдня усвідомлює, що грати проти Заходу їм не вигідно, а навіть може призвести до серйозних втрат.

Чому ж тоді всі ці південні лідери завітали, фактично легітимізуючи Путіна своєю присутністю?

Зверніть увагу, що кожна країна переслідує свої власні інтереси. Наприклад, Індія нині отримує значний прибуток. На жаль, дії Моді ще раз підтверджують, що для нього моральні принципи не мають значення. Він спілкується з особою, на руках якої є кров у буквальному сенсі цього слова. Саме ця людина віддає накази на знищення українців і робить це вже понад десятиліття.

Однак для індійського прем'єра це не є головним пріоритетом, оскільки його основна турбота полягає в тому, як забезпечити їжею своє півтора мільярдне населення. Кожна країна обирає свій шлях у цій ситуації, керуючись власними інтересами. Деякі, і це варто визнати, піддаються впливу російської пропаганди, яка стверджує, що Росія є лідером у боротьбі проти колоніалізму, а західні держави виступають в ролі сучасних колонізаторів, з якими слід боротися і ставити на місце.

Тут немає єдиного рецепту, чому всі приїжджають. Кожен має свої власні мотиви. Але повірте, як тільки Збройні сили України досягнуть успіху на фронті, всі країни, включаючи Китай і Індію, змінять свої позиції. Навіть Іран, на мою думку, швидко переорієнтується. З Росією, можливо, залишиться лише Північна Корея.

Ви відзначили, що кожен лідер має свою мотивацію для дій, особливо коли йдеться про візит до Путіна. Але як можна пояснити позицію генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша, який вирішив зустрітися з російським лідером, але проігнорував запрошення України на мирний саміт у Швейцарії? Українське Міністерство закордонних справ висловило обурення щодо цього рішення, тоді як в ООН стверджують, що це є "звичайною практикою".

- Знаєте, я думаю, що його візит до Казані - чергове підтвердження того, що ця ООН в настільки глибокій кризі, що її вже назад повернути до витоків неможливо. Організація, яка задумалася як така, що буде забезпечувати міжнародний мир і безпеку, сьогодні практично підігрує чи то Росії у агресії проти України, чи то арабським екстремістам в їхній боротьбі з Ізраїлем. Тобто ця структура сама себе пережила. Тому нічого дивного нема в тому, що керівник цієї структури живе в абсолютно іншому світі, який не має нічого спільного з реальністю.

Моя концепція цієї структури передбачає її відновлення після нашої перемоги над Росією, коли Москва буде остаточно усунута з Ради безпеки ООН і всієї організації. Це стане моментом для переосмислення глобальних процесів і подій, що відбуваються у світі.

Щодо нашої відповіді на ситуацію. Чи варто відкинути емоції, знайти спокій і продовжувати жити далі? А можливо, потрібно діяти інакше, як це робить, наприклад, Ізраїль?

Отже, Ізраїль визнав Гутерреша персоною нон грата. Чи варто нам слідувати цьому прикладу? На мою думку, ні. Нам потрібно усвідомлювати межі наших можливостей у цій організації і виходити з цього розуміння. Не можна вимагати від недосконалої структури того, що вона не в змозі виконати. Коли ми стикаємося з хворою людиною, ми розуміємо, що не можемо очікувати від неї дій, які вона зробити не здатна. Аналогічно можна сказати про сучасну ООН.

На саміті пролунали заяви щодо української війни. Прем'єр-міністр Індії Моді та лідер КНР Сі вкотре закликали Путіна до зупинки ескалації конфлікту та початку переговорного процесу. Чи можна вважати ці висловлювання щирими, враховуючи реальні дії Китаю та Індії на підтримку Росії? Чи це просто формальності, які вимагалися на заході високого рівня?

Очевидна дволикість ситуації, і тут не варто очікувати нічого незвичайного. На публіці вимовляються правильні фрази, а на практиці реалізуються цинічні та ганебні вчинки. Це те, що ми спостерігаємо, і про що не маємо права забувати. Адже війна колись закінчиться, перемога буде на нашому боці, Росія потерпить поразку, і після цього ми будемо уважно запитувати наших дорогих і шанованих партнерів, чому вони обрали таку ганебну позицію. І ми будемо прислухатися до їхніх відповідей. Але, в першу чергу, ми не повинні забувати про цю цинічну політику, яку практикують деякі великі держави. Це стане основою для нашої подальшої політики щодо них, незважаючи на можливі економічні інтереси.

- Пункт декларації саміту БРІКС стосовно війни в Україні. Є згадка про статут ООН, але загалом формулювання, які використані у документі, досить розмиті. Немає ні однозначного засудження російського вторгнення, ні підтримки дій Москви. МЗС України говорить, що спроби Росії навʼязати уявлення про нібито альтернативну позицію т.зв. Глобального Півдня щодо російської агресії проти України зазнали чергового фіаско, а декларація продемонструвала, що БРІКС як обʼєднання не має єдиної позиції щодо російської агресії проти України.

Я погоджуюсь, ця декларація не має жодної конкретики, а лише ритуальні формулювання, які ні до чого не спонукають. Якщо замінити слово "Україна" на будь-яку іншу країну, це буде цілком доречно, адже документ носить загальний характер і нікого не зобов'язує чи не стимулює до дій. Це просто декларація за все хороше та проти всього поганого. Власне, саме таку ціну мають усі ці заяви про мир, що виходять від Китаю, Бразилії, Індії та інших. Вони намагаються представити себе як миротворців, не вдаючись у деталі.

Цим країнам доля України абсолютно нецікава, вони нас не бачать гравцями на цьому полі, вони хочуть використовувати цю ситуацію виключно в власних інтересах. От і все. Тому ці всі мирні плани, вони корисні лише тим, хто їх пропонує.

В Україні існує свій план досягнення перемоги, який, безсумнівно, потребує вдосконалення та доопрацювання як у зовнішніх, так і внутрішніх аспектах. Проте він вже є, і це свідчить про те, що нам необхідно переконувати інших у його важливості.

- У дні саміту держдума РФ ратифікувала договір про "всеосяжне стратегічне партнерство" з Північною Кореєю. Пхеньян вже активно почав його виконувати - відправляючи тисячі солдатів на фронт в Україну, але реакція Заходу як для такого розвитку подій, досить стримана. Поки що тільки Південна Корея вживатиме "поетапних заходів" проти КНДР та РФ у відповідь на їхню військову співпрацю. У тому числі Сеул розглядає можливість відправлення в Україну наступального та оборонного озброєння. Це чи не єдина серйозна реакція на підтверджені факти появи північнокорейських солдатів на боці Росії. Наприклад, у США хоч і визнали це, але заявили, що "уважно стежать за відправкою КНДР військ для участі у війні в Україні" та знову не надали дозволу на удари американською зброєю по території РФ. Захід все ще так боїться ескалації?

Я можу стверджувати, що "ігнорування" істотних фактів з боку США та Західних країн в цілому триватиме до 5 листопада цього року, коли відбудуться вибори в Америці. Будь-які різкі дії, які може вжити адміністрація президента Байдена або пообіцяти Камала Гарріс, миттєво будуть використані їхнім політичним опонентом Дональдом Трампом, щоб звинуватити демократів у дестабілізації світового порядку та розпалюванні глобального конфлікту. Тому до моменту проведення виборів ні США, ні наші європейські партнери не вживатимуть серйозних заходів, оскільки прагнуть уникнути вигоди для Трампа.

Як тільки вибори пройдуть, я думаю, що ми будемо свідками деяких рішень, які нам сподобаються. Тому давайте будемо трохи терплячими, почекаємо ще два тижні, а може трохи більше, і побачимо, що почне відбуватися. Бо і в Америці вже зараз звучать голоси про те, що якщо буде підтверджено, що Північна Корея працює пліч-опліч на фронті з росіянами проти України, це та червона лінія, яку вже США не зможуть не побачити. Поки що це поодинокі голоси, але, знаєте, все ж починається з першого кроку. Тому, я думаю, що нам треба ще просто почекати до 5 листопада.