Николай Княжицкий: Встречи в Абу-Даби: Кремль осознает новую реальность -- Блоги | OBOZ.UA

Прежде чем начнётся новый раунд переговоров в Абу-Даби, давайте подведём итоги и рассмотрим, что мы уже знаем об этом процессе.

Вот текст на оригинальном языке.

Склад делегацій вказує на те, що в "переговорах" знову беруть участь, в основному, представники військової розвідки. Це можна вважати свідченням більш серйозного підходу з боку російської сторони до процесу переговорів. На відміну від історика Мединського, який міг годинами розмірковувати про корені конфлікту, починаючи з епохи половців, військові мають доступ до актуальної інформації про ситуацію на фронті та в тилу, а також в процесі обміну даними здатні краще оцінити необхідні кроки для завершення війни.

Крім того, відсутність витоків інформації про перебіг обговорень також свідчить про серйозність дипломатичних зусиль. Як вже не раз зазначалося, ситуація, коли сторони оголошують свої переговорні позиції через ЗМІ, називається медійною кампанією. Справжня дипломатія відбувається в таємному режимі, а перехід до публічної сфери є чітким сигналом того, що переговори зазнали невдачі.

2. За словами держсекретаря США Марко Рубіо, в переговорному процесі прогрес є по всіх позиціях, крім питання території.

На даний момент нам невідомо, яким чином українські представники ведуть переговори щодо визначення меж територіального компромісу, і що саме має на увазі заява Зеленського про те, що після обстрілу ця позиція буде "відкоригована". Раніше Україна висловлювала готовність до припинення бойових дій за нинішньою лінією фронту. Якщо ця позиція залишилася незмінною, то що саме можна "відкоригувати"?

3. Путін переконаний, що вже зробив значний крок до компромісу в рамках переговорів. Кілька місяців тому він висловив цю думку американській стороні, і цю інформацію передав Дональд Трамп.

Як відомо, однією з "першопричин конфлікту" була незгода Путіна з самим фактом існування незалежної від Кремля України. Вторгнення 2022 року мало на меті взяття під контроль всієї України, тоді як зараз йдеться про контроль над 30% Донецької області.

Звичайно, причина не полягає в готовності Путіна до компромісу. Протягом чотирьох років "друга армія світу", заплативши величезну ціну, не змогла захопити навіть невелику частину однієї з областей України. На сьогодні немає жодного сценарію, в якому Росія могла б сподіватися на окупацію ключових регіонів. Отже, це не компроміс, а визнання Кремлем об'єктивної реальності.

4. На своїй сторінці я вже неодноразово торкався теми ролі територій у контексті завершення війни. Оскільки ця війна не зосереджена на завоюванні територій, питання територіальної приналежності стає другорядним. Головна причина, чому Путін вважає його настільки важливим, полягає в прагненні завершити конфлікт, не досягнувши повної капітуляції України, принаймні, завдавши їй національного приниження. Тому він вимагає від України безслідної здачі територій, адже вважає, що виснажене війною суспільство не витримає таких умов миру, сприйме їх як принизливі і впаде в кризу та внутрішні конфлікти.

Як можна зрозуміти, команда Зеленського усвідомлює цю ситуацію і намагається знайти альтернативні рішення, які б допомогли пом'якшити негативний вплив умов миру на населення. Одним із таких рішень є концепція створення вільної економічної демілітаризованої зони. Вона передбачає, що війська будуть виведені не тільки українськими, але й російськими силами, що можна подати суспільству як взаємну поступку. Крім того, сюди варто включити заяви про наміри Європейського Союзу прийняти Україну вже наступного року, що дозволить людям переключитися з обговорень несправедливих умов завершення конфлікту на перспективи європейського розвитку.

Малоймовірно, що делегації переговорників в Абу-Дабі у нинішньому складі зможуть зблизити позиції щодо територій. Як показано вище, територіальні розбіжності обумовлені політичними чинниками, а отже розвідники можуть лише збирати інформацію для політичного керівництва держави, які і мають приймати відповідні рішення.

5. Вирішення питання про припинення війни все ще залишається в руках однієї особи. Конфлікт, що триває, чинить тиск не лише на Україну, але й на Росію. Зниження цін на російську нафту, введення нових санкцій щодо нафтового експорту, заклики до Індії зменшити імпорт російської нафти, збільшення знижок, які Росія пропонує при продажу енергоресурсів, а також арешт російських танкерів — все це в сукупності зменшує можливість Росії безболісно фінансувати свою військову кампанію.

Ситуація з бюджетом Росії є, м’яко кажучи, складною, і Путін не може її ігнорувати під час переговорів. Американці обрали економічний тиск як основний засіб впливу на нього, і, судячи з фінансових показників РФ, результати вже помітні. Російська економіка зазнає серйозних труднощів, і хоча цей процес не відбувається миттєво, його наслідки можуть стати незворотними, якщо ситуацію не вдасться швидко змінити. Путіну важливо якомога швидше завершити війну, тому ми спостерігаємо його посилене залучення до переговорів та активні атаки на українську енергетичну інфраструктуру. Він вважає, що це може пришвидшити капітуляцію України та завершення конфлікту на своїх умовах. Проте капітуляції не відбудеться, і для досягнення миру владі та суспільству ще належить пройти довгий шлях.